Діана Вінн Джонс - Будинок безлічі шляхів

пухкеньку ручку, викрикуючи: «Мені, мені, мені!» — і заспокоївся аж тоді, коли король дав йому оладку з маслом. Пані Пендрагон всадовила Моргана їсти оладку на дивані. Сім озирнувся навколо, а тоді ввічливо подав із візка серветку. Вона миттю просякла маслом. Морган радісно усміхнувся Сімові, принцесі, фрейліні та канцлерові, його лице сяяло. 

— Олядка, — сказав він. — Гальна олядка. 

Поки це все відбувалося, Чарліна помітила, що пані Пендрагон якимось чином затисла малого Блима в кутку за диваном, на якому вона сиділа. Тож Чарліні мимоволі довелося підслухати, як пані Пендрагон допитується: 

— Хауле, що ти тут робиш?! 

В її голосі було стільки злості, що налякана Приблуда заскочила Чарліні на коліна й зіщулилася. 

— Мене забули заплосити, — відповів Блим ангельським голосочком. — Се смісно. Ти сама не даси собі лади, Сопі. Тобі потлібен я. 

— Ні, не потрібен! — парирувала Софі. — І ти справді мусиш так шепелявити? 

— Так, мусу, — сказав Блим. 

— О! — сказала Софі. — Хауле, це не смішно. І ти притягнув сюди Моргана… 

— Я з тобі казу, — перебив її Блим, — Молган не пелеставав плакати весь цас, відколи ти післа. Спитай в Кальцифела, яксо мені не вілис! 

— Ви з Кальцифером два чоботи пара! — люто відрізала Софі. — Не вірю, що хтось із вас взагалі намагався заспокоїти Моргана. Що, хіба не так? Ти ж просто шукав оказії влаштувати весь цей… весь цей маскарад бідолашній принцесі Хільді! 

— Вона нас потлебує, Сопі, — переконано промовив Блим. 

Чарліна неабияк зацікавилася цією розмовою, та, на жаль, саме в цей момент Морган озирнувся за матір’ю — і помітив Приблуду, яка дрижала в Чарліни на колінах. Він на весь голос вигукнув: «Песик!» — сповз із дивана, наступив на серветку і побіг до Приблуди, простягнувши замаслені руки. Приблуда у відчаї вискочила на спинку дивана і загавкала. Її гавкіт був схожий на верескливий сухий кашель. Чарліна була змушена взяти Приблуду і відступити туди, де Морган не міг її дістати, тому все, що їй ще вдалося почути з переговорів за диваном, — це погроза з боку Софі послати Блима (чи все-таки його звали Хаул?) у ліжко без вечері, а у відповідь — Блимове обурене: «Тільки поплобуй!». 

Коли Приблуда вгамувалася, Блим тужно сказав: 

— Невзе ти зовсім не ввазаєс, со я класивий? 

Тут пролунав якийсь дивний глухий звук, ніби пані Пендрагон, забувши правила доброго тону, тупнула ногою. 

— Так, — долинуло до Чарліни. — До огидного красивий! 

— Що ж, — сказала принцеса Хільда, стоячи біля каміна, поки Чарліна відсовувалася подалі від Моргана, — з дітьми тут усе дуже пожвавішало. Сіме, дайте Морганові мафін, швидше. 

Морган миттю розвернувся і побіг до Сіма й мафінів. Чарліна почула, що її волосся затріщало. Вона озирнулася — і виявила, що над її плечем висить вогняний демон, дивлячись на неї полум’яними жовтогарячими очима. 

— Ти хто? — запитав демон. 

Серце Чарліни забилося частіше, хоча Приблуда виглядала цілком спокійною. «Якби я недавно не зустрілася з лабоком, — подумала Чарліна, — цей Кальцифер був би добряче мене налякав». 

— Я… е-е… Я просто тимчасово допомагаю в бібліотеці, — проговорила вона. 

— Тоді нам потім треба буде поговорити, — протріщав Кальцифер. — Від тебе тхне чарами, ти це знаєш? Від тебе і твоєї собаки. 

— Це не моя собака. Вона належить чарівникові, — сказала Чарліна. 

— Це отому чарівникові Норланду, який наламав дров? — запитав Кальцифер. 

— Не думаю, що мій двоюрідний дідусь Вільям наламав дров, — відповіла Чарліна. — Він дуже милий! 

— Скидається на те, що він шукав не там, де треба, — мовив Кальцифер. — Щоби наламати дров, не конче бути гидким. Ось подивися на Моргана. 

І вогняний демон шмигнув геть. Чарліна подумала, що те, як він зникає в одному місці та з’являється в іншому, нагадує політ бабки над ставком. 

До Чарліни підійшов король, весело витираючи руки великою накрохмаленою серветкою. 

— Нам краще повертатися до роботи, моя дорога. До вечора мусимо все поскладати до ладу. 

— Так, звичайно, сір, — сказала Чарліна і рушила за ним до дверей. 

Вони ще не встигли вийти, коли Блим-ангелятко якимось чудом вирвався від розлюченої пані Пендрагон і потягнув за рукав фрейліну. 

— Плосу, — чарівним голосом попросив він, — ци ви маєте ігласки? 

Фрейліна розгубилася. 

— Я не граюся іграшками, дорогий хлопчику, — сказала вона. 

Тут до Моргана долинуло слово «іграшки». 

— Ігласки! — вигукнув він. — Ігласки, ігласки, ігласки! 

Перед Морганом упала скринька з сюрпризом, кришка зісковзнула, зсередини, дзенькнувши пружиною, вискочив чортик. Поруч із сюрпризом на диван гепнув ляльковий будиночок, а тоді дощем посипалися старі плюшеві ведмедики. Ще за мить поряд із чайним візком з’явився обдертий коник-гойдалка. Морган заверещав від радості. 

— Думаю, ми залишимо мою доньку розважати її гостей, — сказав король, випускаючи Чарліну і Приблуду зі салону. Він зачинив двері, за якими все падали і падали іграшки, малий Блим стояв з удаваною сором’язливістю, а всі решта розгублено гасали туди-сюди. 

— Чарівники іноді бувають дуже діяльними й активними гостями, — зауважив король по дорозі в бібліотеку, — хоча я не уявляв собі, що вони починають так рано. Можу собі уявити, яке це випробування для їхніх матерів. 

Через півгодини Чарліна поверталася до будинку дідуся Вільяма, а Приблуда дріботіла біля неї з такою ж удаваною сором’язливістю, як і в малого Блима. 

— Ох! — заговорила до неї Чарліна. — Знаєш, Приблудо, я ще ніколи не переживала стільки всього за якихось три дні! 

Разом з тим їй було трохи сумно. Те, що король доручив Чарліні переглядати рахунки і любовні листи, мало сенс, проте дівчинці хотілося, щоби вони з королем принаймні по черзі займалися книжками. Вона радо провела би бодай частину дня, гортаючи якийсь старезний запорошений фоліант у шкіряній палітурці. Саме на це вона сподівалася. Та менше з тим. 

Повернувшись до будинку дідуся Вільяма, вона зможе зануритись у «Дванадцять гілок чарівної палички». Чи, може, краще — в «Мемуари екзорциста», бо, здається, це книга, яку краще читати при денному світлі. Чи, можливо, взяти якусь іншу? 

Їй так кортіло гарнесенько сісти й почитати, що вона взагалі не звертала уваги на дорогу, крім того моменту, коли Приблуда почала втомлено сапати і відставати, тож Чарліні довелося знову взяти її на руки. Оскільки руки дівчинки були зайняті Приблудою, вона відчинила хвіртку до будинку дідуся Вільяма ногою — й опинилася віч-на-віч з Ролло, який стояв на доріжці, насупивши блакитне личко. 

— А тепер що? — спитала його Чарліна, серйозно замислившись, чи не взяти та й не пожбурити його межи гортензії. Ролло невеликий, він би гарно полетів сторчголов, навіть попри те, що одна Чарлінина рука тримає Приблуду. 

— Оті квіти, що ти повикладала на столі надворі, — поцікавився Ролло. — Ти що, хочеш, щоб я попричіпляв їх назад, чи як? 

— Ні, звичайно, ні, — сказала Чарліна. — Вони сохнуть на сонці. А потім я занесу їх у дім. 

— Гм, — буркнув Ролло. — Причепурюєшся тут, так? Думаєш, чарівникові це сподобається? 

— Нехай тебе це не обходить, — зверхньо проказала Чарліна і рушила просто поперед себе, змусивши Ролло відскочити з дороги. Він ще щось кричав їй услід, коли вона відчиняла вхідні двері, але Чарліна не збиралася слухати. Вона й так знала, що кобольд вигукує щось образливе. Чарліна зачинила за собою двері, щоб не чути його репету. 

Всередині виявилося,