Джессіка Дей Джордж - Сонце і місяць, сніг і лід

Одному з нас доведеться спати на дивані, — вона зачекала, але відповіді не було. Звісно ж! — Ну гаразд, це буду я.

Тоді вона зірвала з ліжка велике біле покривало із ведмежої шкури, загорнулася в нього й лягла на дивані.

Не довго думаючи, сусід встав, взяв її на руки й переніс назад на ліжко. Вона спробувала вирватися, але він її міцно притиснув. Лише коли дівчина заспокоїлася, сусід ліг на своїй половині ліжка.

— Якщо це частина закляття, то це дуже тупо, — пробурчала вона.

Правду кажучи, вона почувалася надто стомленою, і їй хотілося як слід обмізкувати події проминулого дня, отож вона залишилася лежати в ліжку. Її сусід позіхнув (їй чомусь згадався Роло) і заснув.

Дівчині не спалося майже до світанку. Вона думала про принцесу, від вигляду якої усі кричали і тікали, і про вираз лиця Еразмуса, коли він почув історію, і про те, що скоріш за все Ганс Пітер також гостював у цьому крижаному палаці.

Розділ 13

Вранці дівчина почувалася невиспаною і роздратованою. Вона потягнулася, щоб вперіщити кулаком подушку свого сусіда. Але її роздратування зникло, коли помітила на його подушці чорну волосину. Вона взяла її до рук і покрутила поміж пальцями. На дотик волосина нагадувала її власне волосся. Дівчина обкрутила її довкола пальця і поклала до скриньки, де вже лежали мережева та перлини.

Того дня вона так і не побачила Еразмуса. Фіона подала сніданок, обід та вечерю, також принесла дівчині її вечірнє горня шоколаду. Наступного дня все повторилося: замість Еразмуса їй прислуговувала похмура шовкі. Ізбйорн пропускав повз вуха всі її запитання про написи на колонах та про місцезнаходження Еразмуса. Інколи їй здавалося, що вона покарана, хоча не була певна, за що саме. Яка різниця, скільки питань вона задала? Адже на жодне з них їй не відповіли!

Минув майже тиждень, перш ніж вона знову побачила фавна. Проходячи вхідною залою, дівчина помітила, як фавн стоїть біля однієї з колон, склавши руки за спиною, і погойдується вперед-назад на своїх чорних копитах. Щоб він її почув, дівчина навмисне зробила кілька голосних кроків у своїх лайкових капцях.

— Ой! — фавн розвернувся до неї. — Моя панно!

— Де ти був?

— Н-ніде.

— Ну, я рада, що ти зі мною знову розмовляєш, — сказала дівчина. — Вибач, якщо я тебе засмутила.

— Це не ваша вина, моя панно! — сказав фавн, відходячи від колони.

Розуміючи, що фавн не вміє читати цією мовою, дівчина вказала на одну з колон обабіч тієї, біля якої стояв фавн.

— Ось та колона, — тихо сказала вона.

— Ох!

Еразмус окинув її поглядом і облизав губи. Він глянув через плече, тоді на дівчину, але окрім них там нікого не було. Роло саме був на ранковій «прогулянці».

Дівчина невпевнено підійшла до тієї колони. Фавн, все ще перебуваючи у полоні сумнівів, теж став біля неї. Його копита голосно цокотіли по льодяній підлозі. Вона прочитала історію вголос, вказуючи пальцем на кожен окремий символ.

— Мені не відомо, що означає цей знак, але оцей над ним означає, що це були молоді дівчата, — сказала вона.

— Фавн, — видихнув він. — Це мусить бути символ для позначення фавнів… цією мовою.

— А може, тобі відомо, що означає цей? — вона показала на знак, розміщений над знаком принцеси. — Я знаю, що цей, — вона вказала на символ, — читається як «принцеса».

— Здогадуюся.

— Що ж він означає?

Фавн на мить завмер, обличчя його побіліло.

— Троль.

Він видихнув це слово, не дивлячись на дівчину, натомість і далі гаплячись на символ, якого вона торкнулася, так, немов той був отруйним.

Дівчина розгубилася.

— Мені здавалося, що всі тролі огидні, — врешті сказала вона. — Але, мабуть, навіть тролівна-королівна мала би бути красивою.

Фавн у відповідь лише здригнувся. Зненацька дівчині прийшла в голову думка, від якої їй аж у животі похололо: «Невже тролі збудували цей палац? Чи не закляття тролів ув’язнили тут ізбйорна?». Фавн знову здригнувся.

— Я забагато розповів, — сказав він навдивовижу зляканим голосом. — Мені треба йти.

Цокотячи копитами, Еразмус вибіг із зали.

— Ні, не йди! Зачекай! Будь ласка, розкажи ще щось!

Дівчина бігла за ним так швидко, наскільки могла, однак він біг швидше. Почувши її слова, лише похитав головою і, не озираючись, побіг далі.

Фавн майже дійшов до кухні. Він збіг сходами вниз і вже був біля дверей, коли раптом зупинився й обернувся. Дівчина й собі зупинилася, все ще простягаючи вперед руку, немов прохаючи її вибачити. А може, благаючи заговорити з нею?

— Дівчину з роду фавнів звали… — йому перехопило подих. — Дівчину, котра кинула виклик тролівні-королівні і поплатилася життям за свій довгий язик…

Дівчина облизала губи, що видушити з себе бодай слово:

— Так?

— Її звали Нарела. Нашою мовою це означає «кмітлива».

Після цих слів він зник у темряві службових приміщень.

— Нарела, — мовила дівчина. Ім’я видавалося їй красивим. Може, тому, що вона сама довго була безіменною, дівчина часто заздрила гарним жіночим іменам. Однак згадавши, що білий олень подарував їй найкрасивіше ім’я, яке їй коли-небудь доводилося чути, вона погамувала власну заздрість. До того ж думка про те, що дівчина на ім’я Нарела — мертва, ще більше стишила її заздрість.

— Білий олень… — прошепотіла дівчина. — Білий олень, — повторила вона вже голосніше. А тоді ляснула себе по чолі, почуваючись дурепою. Від того часу минуло вже багато років, і вона встигла забути, що першим її проханням до білого оленя було зцілити Ганса Пітера. Тоді він подивився на білу свитку і сказав, що Ганса Пітера зачаклували тролі.

— Уже давно треба було зіставити ці факти докупи, — пробурмотіла вона сама до себе, почуваючись дурною й наляканою воднораз.

Пригнічена дівчина повернулася до своїх покоїв. Роло, як завжди, лежав перед каміном. Від розкішних відбивних та всіх тих солодощів, які він їв, його черевце відчутно потовстішало, тому він ледь ворухнувся, коли дівчина увійшла до кімнати. Вона теж вмостилася біля каміна, поклавши ноги вовкові на груди.

— Нарела, — сказала вона.

— На здоров’я! — відповів він.

Вона невдоволено почухала його бік своєю п’яткою:

— Я щойно розмовляла з Еразмусом. Пригадуєш оту історію, у якій пустотливі дівчата зустріли принцесу й кинулися навтьоки? Ту, котра