Іван Степанович Керницький - Герой передмістя, Іван Степанович Керницький

далі за нашою дедуктивною методою, по нитці до клубочка. За нами єсть той один плюс, що маємо в руках вказівку, якої не мали і про існування якої не знали ні Скотленд Ярд, ні ґазетярі.

— Що ж це за вказівка, як можна знати?

— Прошу дуже — ось вона! — сказав пан Макс і витягнув із кишені калошу пана майстра, знайдену в 145-му ряді картопляного поля.

— Дорогий Ватсоне, дозвольте, що я в цьому місці перевірю вашу зорову пам’ять: чи ви собі пригадуєте, куди була скерована носом та калоша пана майстра, що її знайшов Скотленд Ярд на саджавках?

— Носом до калабані.

— Чудово! Так, носом до калабані. А чи ви знаєте, куди наставилась оця калоша, яку я відкрив у картоплинні?

— Не знаю.

— То я вам скажу, дорогий мій: вона була скерована носом від калабані, в напрямку Пільної вулиці, отуди! Коли я поклався ниць там, на горбку, в 145-му ряді, де вона застрягла і нарисував собі в уяві «візир-лінію» — куди, до якої точки могла б дочвалати та калоша, якби не зсунулась з ноги пана майстра, я побачив ясно, що єдиним пунктом прицілу міг бути шинок пана Матуляка!

Сказавши це, мій неоцінений пан інструктор раптом сів і глипнув на мене, ніби хотів переконатися, яке враження справило на мене його відкриття. Та, признаюся щиро, я ще не був тоді занадто високо заавансований в дедуктивній методі і ніяк не міг второпати, до чого пан Макс гне.

Але спитав його так, навпопад:

— Ви думаєте, що пан майстер назад вернувся до шинку?

— Браво, докторе, браво! — сплеснув у долоні мій неоцінений пан інструктор. — Дорогий Ватсоне, ґратулюю вам, ви робите чимраз кращі поступи в криміналістиці! Розуміється, це ж ясно, як шварц: майстер падає в калабаню, купається з вухами в дощівці, яка водночас прохолоджує його заґазовану лепету. Добрий геній, чи то пак шостий змисл, рятує його від смерти. Пан майстер, побовтавшись у воді, вилазить назад з калабані і — куди ж прямує свої кроки? Додому? Та ніколи в світі! Як магнетична стрілка завжди повертається на північ, так п’яниця, що на момент протверезився чи тільки прохолодив зачмелену голову, безумовно повернеться назад, звідки прийшов, тобто значить до корчми!.. А доказ: вицирклювана просто туди майстрова калоша, що застрягла в 145-му ряді якраз тоді, як пан майстер обертав кіньми назад до шинку!

— Добре, — сказав я, — але ж пан Матуляк твердить, що він бачив пана майстра востаннє коло 9-ої години, як той виходив з корчми, і більше до неї не вертався!

Мій неоцінений Шерлок Голмс в задумі зморщив чоло:

— Гм! Тут саме починається інша містерія, яка ще вимагає висвітлення. Так, дорогий докторе, пан Матуляк може трохи занадто підкреслено твердить при кожній нагоді, що він після того не бачив майстра живим… Але ж, виявляється, пан майстер живий, ходить по світі, інкасує тисячу злотих і прекрасно бавиться за ці гроші, як пише «Вєк Нови». Щось тут у траві смердить, тільки не знати що?.. Приятелю, ви не мали б охоти відвідати тепер ресторан бувшого леґіоніста й оборонця міста Львова, пана Юзефа Матуляка?

— З вами, дорогий Голмсе, в огонь і воду!

Ми пішли навпростець, через поле Болгарів, пан Макс одним рядом картоплі, я другим, милуючись пахощами землі після дощу, пахощами вже трохи осінніми. По дорозі зійшла мова на ще одну проблему: чому раптом перестав цікавитись аферою Скотленд Ярд — як за Конан Дойлем ми охрестили 2-ий комісаріят поліції.

Мій неоцінений пан інструктор пояснив це в простий спосіб:

— Дорогий докторе, Скотленд Ярд так довго прив’язував до справи якесь значення, як довго панувала теорія, що пан майстер спочиває з своїм льосом на дні калабані. Значить, Скотленд Ярд, маючи добру волю видобути потопельника, леліяв теж надію погріти собі руки коло виграшу — дістати якогось хабаря. Та раз майстер живий, а льос викуплений, то який, до речі сказавши, їм глузд цікавитись далі ділом?

На розі вулиць Пільної і Кентржинського стояв колись одноповерховий будинок досить вже тоді запущений та облуплений, з полатаним, вкритим черепицею дахом. На поверсі було мешкання Матуляків, три покої і кухня «з додатками», надолі ж «Реставрація і Ядлодайня» та ще одна кухня, приналежна до ресторану, яка, однак, під час літа знаходилася в стані спочинку, поки ще не вернулася з села, з вакацій, пані Матулякова і не пустила її в повний хід.

В ресторані, як на пополудневу літню пору, рух був надзвичайний! Афера пана майстра, переслухи пана Матуляка на поліції, його інтерв’ю з репортерами, врешті стаття у «Вєкому Новому» зробили для інтересу те, чого не зробила б найкраща рекляма — притягнули до шинку таку купу гостей, якої ніхто ніколи там не бачив, хіба лише раз на рік — на Сильвестра.

Словом, протягом одного дня пан Матуляк став славною людиною на Богданівці, а його популярність найбільш переконливо можна було зміряти тими гальбами пива і шалабойдиками сивухи з вурштом на виделці, що він їх того дня розпродав. У хвартусі сумнівної чистоти на дебелому череві, весь мокрий від поту і червоний, мов каплун, бувший оборонець Львова з подиву гідною зручністю увихався за шинквасом, з брязкотом наповнюючи все свіжі «путні хмелю», по які тягнулись з усіх боків десятки рук. Дим з «кресового» тютюну прислонював світло денне, а гармидер здіймався такий, як у божниці на Судний День.

Ледве-не-ледве вдалося нам пропхатись крізь натовп народу до так званої шумно «більярдової залі», де качали яйцями по зеленому бамбетлі, — як любив казати мій неоцінений пан інструктор.

— Прошу пана інструктора, а чого ми сюди прийшли? — спитав я, забувши навіть в цьому розгардіяші назвати його «дорогим Голмсом».

— Тссс! Ша! — пан Макс із таємничою міною поклав палець на уста. — Сядь собі на той зелений бамбетель і добре придивляйся отому крокодилеві за лядою.

Пан Макс посадив мене на більярдовий стіл, а сам пірнув кравлем у натовп — здобути і для себе кухоль пива.

Виконуючи наказ свого повелителя, я знайшов у юрбі народу червоне обличчя пана Матуляка, глипнув на нього раз, глипнув удруге — і тут почало мені щось світати в голові. Пригадалися мені чиїсь інші риси, такі знайомі, такі подібні!

Якраз вертався до мене з повною гальбою мій неоцінений пан інструктор, і я, окрилений своїм відкриттям, крикнув і йому на