Йон Колфер - Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер

Якийсь шанс на поряту­нок. Може, учорашній Батлер і знайшов би вихід, але сьогоднішній був на п’ятнадцять років старшим і ще не відійшов від магічної хірургії. Ситуація без­надійна.

— Ти можеш зв’язати інших,— запропонував Ар­теміс.— Тоді ми зможемо піти разом.

Мокасин почухав потилицю..

— Слушна думка! А тоді я погоджуся на таке, що затримає нас на довше. Звісно, якщо вважати мене повним новачком у справі.

Мокасин відчув, як на спину впала чиясь тінь. Він обернувся і побачив на порозі дівчинку. Іще один свідок. Карла Фрацетті отримає кругленький раху­ночок за всі ці незручності. Завдання виявилося зо­всім не таким, як йому розповідали.

— Прошу приєднуватися до інших, міс,— наказав Мокасин.— І не роби нічого дурного.

Дівчина біля дверей перекинула волосся через плече і блиснула на нього своїми яскравими зелени­ми повіками.

— Я не роблю дурниць,— заявила вона.

У повітрі блиснула її рука і миттю вибила пістоле­та. Дівчина підхопила зброю на льоту і спритно ви­крутила ложе. Тепер пістолет ні на що не здатний, хіба цвяхи забивати.

Мокасин відсахнувся.

— Гей, гей. Обережніше. Не хочу тебе поранити. Пістолет може випадково вистрілити.

Так він думав.

Мокасин міцно тримав шматок нешкідливого металу.

— Відійди, дівчинко. Двічі не повторюватиму.

Джульєтта піднесла йому до носа ложе.

— А то що? Підстрелиш мене ось цим?

Мокасин скосив очі на металеву деталь.

— Гей, це ж схоже на...

Джульєтта так сильно ударила його в груди, що він зламав столик для сніданків.

Мульч витріщився на непритомного гангстера, потім перевів очі на дівчину.

— Гей, Батлере. Ризикую попасти пальцем у небо, але я б сказав, що це твоя сестра.

— Ти не помиляєшся,— міцно обійняв охоронець сестричку. — Як ти здогадався?

ГЛАВА 7: НАЙКРАЩІ ПЛАНИ

Маєток Фаулів

ЧАС провести нараду. Тієї ночі члени групи розсілися за столом у кімнаті для консультацій перед моніторами, які Джульєтта принесла із кімнати охорони.

Фоулі налаштувався на частоту моніторів, і вони отримали пряму трансляцію із самим командиром Рутом.

Незважаючи на незадоволення Мульча, йому теж довелося бути присутнім. Він намагався вкрасти в Артеміса деякі нагороди, коли повернулася Холлі і прикувала його наручниками до стільця.

Від диму Рутової сигари майже нічого не було видно.

— Здається, уся банда зібралася,— він говорив англійською, бо ельфи мали неабиякий хист до іно­земних мов.— А банди мені не подобаються.

Холлі поклала шолома на середину столу, щоб ко­мандир міг побачити всіх.

— Я можу пояснити, командире.

— Не сумніваюся, що можеш. Але, як не дивно, у мене таке відчуття, що твоє пояснення не допомо­же і твій значок лежатиме в моїй шухляді ще до того, як твоя зміна скінчиться.

Артеміс спробував утрутитися.

— Справді, командире. Холлі... Капітан Шорт тут лише тому, що я її надурив.

— Хіба? А якщо так і сталося, благаю, поясни, чому вона досі там? Вечерю готує, чи що?

— Зараз не час для сарказму, командире. Ситу­ація дуже серйозна. Майже катастрофічна.

Рут видихнув хмару зеленуватого диму.

— Що ви, люди, робите там одне одному, нас не обходить. Ми не твоя приватна поліція, Фауле.

Фоулі відкашлявся.

— Нас це також стосується, хочемо ми того чи ні: саме Артеміс нас запеленгував. І це ще не найгірша новина, Джуліусе.

Рут глянув на кентавра. Фоулі назвав його на ім’я. Справа дуже серйозна.

— Гаразд, капітане,— сказав він.— Продовжуй.

Холлі відкрила рапорт на кишеньковому ком­п’ютері.

— Учора я відреагувала на сигнал системи охорони «Сентинель». Сигнал послав Артеміс Фаул, Людина Бруду, добре відома ЛЕП за участь у ліквідації заколо­чу Б’ва Келл. Помічника Фаула Батлера було смер­тельно поранено за наказом іншої Людини Бруду, Йона Спіро, і потрібна була моя допомога у зціленні.

І ти відмовила і звернулася до команди наших техніків із проханням стерти пам’ять, як того вима­гають наші правила.

Холлі могла заприсягнутися, що монітор став га­рячим.

Ні. Враховуючи, що Батлер надав нам значну допомогу під час гоблінської революції, я провела процедуру зцілення і транспортувала Батлера з Фаулом до їхнього дому.

— Тільки не кажи, що ви летіли...

— Вибору не було. Я загорнула їх у фольгу.

Рут потер скроні.

— Нога. Якби хоча б одна нога висунулася з фоль­ги, назавтра світлини були б в Інтернеті. Холлі, чому ти так мене не любиш?

Холлі не відповіла. Що вона могла сказати?

—      Більше того. Нам довелося вивести з ладу од­ного із найманців Спіро. Не дуже чиста робота.

—      Він тебе побачив?

—      Ні. Але чув, як Мульч назвав себе гномом.

Жодних проблем,— сказав Фоулі.— Частково зі тремо пам’ять і відправимо його додому.

— Не все так просто. Цей чоловік — найманий убивця. Його можуть послати знову, аби він закінчив роботу. Думаю, потрібно його перемістити. По­вірте. Тут за ним не сумуватимуть.

— Гаразд,— погодився Фоулі,— Дай йому заспо­кійливе, зітри пам’ять і позбудься всього, що може визвати спогади. А тоді відішли кудись, де він не за­вдасть шкоди.

Щоб заспокоїтись, командир зробив кілька затя­жок.

— Так, тепер розказуйте мені про пеленг. Якщо в цьому винен Фаул, то можна вважати, що загроза минула?

— Ні. Ельфійські технології вкрав у Артеміса біз­несмен Йон Спіро.

А Артеміс украв їх у нас,— додав Фоулі.

Цей Спіро рішуче налаштований розкрити таємниці технологій, і байдуже, за яку ціну,— продо­вжила Холлі.

І кому ці таємниці відомі? — запитав Рут.

— Єдиний, хто знає, як користуватися Сі-Кубом,— це Артеміс.

— Може, варто мені розказати, що таке Сі-Куб?

Слово взяв Фоулі.

— Артеміс використав ЛЕПівські технології, щоб сконструювати мікрокомп’ютер. Більшість розробок під землею уже застарілі, але за людськими стандар­тами до них іще років із п’ятдесят.

— Саме тому вони варті цілого статку,— підсуму­вав командир.

— Саме тому вони варті цілого статку,— погодив­ся Фоулі.

Мульч раптом зацікавився.

— Цілого статку? А якого саме статку?

Рутові аж від серця відлягло: нарешті можна на когось накричати.

— Стули пельку, заарештований! Тебе це не сто­сується. Насолоджуйся останніми ковтками вільно­го повітря. Завтра в цей самий час ти будеш тиснути руки своїм співкамерникам, сподіваюся, то будуть тролі.

Але гнома його слова не вразили.

— Розкажи мені щось новеньке, Джуліусе. Щоразу, коли справа стосується Фаула, мені доводиться при­кривати твій жалюгідний зад. Не сумніваюся, що який би план не придумав Артеміс, мене до справи теж за­лучать. І відведуть мені якусь дуже небезпечну роль.

Обличчя Рута із рожевого стало темно-червоним.

— Ну, Артемісе? Чи плануєш ти