Наталія Ярославівна Матолінець - Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець

— Може, це ти живеш не в тому світі? — хмикнув маг і вклав шоколад їй у долоню. — Пішли. Є ще щматок дороги. Мірек травонувся в якійсь забігайлівці, тому поведу я.

Варті здалось, що пальці мага торкалися її власних довше, ніж було необхідно. Це і несподіваний, але такий доречний шоколад наштовхнули на думку, що чех тепер хоче маніпулювати нею, викликаючи особисту симпатію. Хах! Не дочекається.

***

Поки шоколад танув у роті, а Златанове авто швидко й безшумно пробігало вулицю за вулицею, слухаючись кольорів світлофорного намиста, Варті стало спокійніше. Вона пригадала кілька давніх історій, коли Тайфун та Аллі гризлися між собою, підхоплені підлітковими ще емоціями. Але врешті все закінчувалося добре — як не молодший шабаш із запальними гулянками, то невідкладні спільні справи завжди мирили магів та алхіміків і стирали їхні конфлікти. Отож, так буде і цього разу. Мусить бути.

— Щоб ти не поспішала обзивати мене брехлом потім, — кинув Златан, не відриваючись від дороги, — скажу одразу. Сьогодні судді зберуть світлих і темних знову. Я везу тебе подалі від цих зборів.

— Чому? Польський суддя вже бачив мене, коли ми прийшли до другої мітки. Та й ні для кого не секрет, що я, трясця, найактивніший гравець.

— Байдуже. Попереду спокійна ніч, і я зможу перевірити дещо. До речі, четверте очко — ваше. Судді про це оголосять на зборах. Більше жодних новин не буде, тож ти нічого важливого не пропустиш.

— Як? — Варта ледь не вдавилась шоколадом. — Ми ще навіть жертву не знайшли! Чи це зробив Хтось інший з темних? — дівчина згадала про алхіміків та нечисленні групи, котрі зазвичай трималися осторонь основної тусівки. Але хтозна, як вони поведуть себе в часі Гри?

— Зафіксували порушення, — Златан різко повернув праворуч — і Варта ледь не впала на нього. — Світляки жорстко знехтували правилами. Судді майже одноголосно вирішили зарахувати очко за четверту мітку на користь темних.

Чаклунка замовкла, вдивляючись в обличчя нового знайомого. Напруження. Холодний зосереджений погляд.

— Щось сталося, так? Щось із жертвою світляків? — здогадалась вона.

— Так. Немає більше жертви світляків. От тобі й святенники, — маг зціпив зуби. Здавалось, що йому самому боляче говорити. — Я б повиривав руки тому, хто це зробив. І тому, хто наказав. Бо голова й виконавчі руки зазвичай різні.

— Ідея точно належала Люцемові. Він головний, — глухо відказала Варта.

— І не такий дурний наче, щоб так... Мені не подобається те, що відбувається.

— Та мені теж. Проте чому ж тоді нікого не покарали за вбивство Софікоди? — спалахнула Варта.

— Бо тоді ще не оголосили початок Гри офіційно. Такий закон. І цим скористалися. Поза тим, то була і так дуже складна справа, вирішення якої затягнеться аж до кінця...

— Ти — суддя, — видихнула Варта, вже не вперше впіймана цією раптовою думкою. — Тепер я впевнена. Ти знаєш усе. Але не хочеш, аби хтось дізнався про твою участь у Грі. Поза тим, сам казав, що всі із суду плетуть власні інтриги. І якщо нас викриють, — вона глибоко вдихнула, — триндець.

— Ти помиляєшся, дуже нехороша темна, — Златан скосив погляд на неї і посміхнувся, але тут же зосередився на дорозі. — Маєш моє слово: я не суддя... Якби був ним, то міг би краще відкривати наступні точки та імена жертв. А так лише користуюся випадками везіння.

— Здуріти з тим усім, — хмикнула чаклунка. — А мені так подобалися історії про вищі неконтрольовані сили, які обирають усі елементи Гри! Про первісну магію і все таке...

— Та так і є, — відказав чех серйозно. — Просто у суддів є вміння бачити всі ці елементи. У них самих ніяких вищих сил — лише крутизна в магії. Погодься, слідкувати за перебігом турів так легше. Вони бодай знають, куди виставляти спостерігачів! Проте якщо потенційні жертви носять на собі знаки із самого початку — тільки не знають про це, то мітки проявляються одна за одною... І навіть судді не в змозі сказати, де буде, скажімо, одинадцята точка, поки ще не позначена десята.

— А як зі списком жертв?

— Одного списку не існує. Теоретично він був укладений у Конгломераті перед самим стартом Гри. Але доступу до цієї інформації в мене немає. Перед кожним туром жеребкуванням обирають того, хто буде присутній на наступній точці. Іноді щось коригують, але не так часто. І ось лише той суддя, який відправляється на точку, отримує записку з іменами Двох жертв — світлої й темної.

— Хотіла б я знати, за які такі гріхи вищі сили обирають жертв...

— Можеш вважати це просто невезінням. Ну, чи везінням — залежно, як ти ставишся до знайомства зі мною, дуже зацікавленому в тобі як у майбутній жертві, — Златан краєм ока зиркнув на чаклунку.

— А як щодо шансу бути вбитою Люцемовими посіпаками? — хмикнула Варта. — Дякую, обійшлася б і без цього.

— Ти будеш у безпеці. У суддів є дуже чітка межа між цілковитою таємницею й тим, що вони можуть повідомити комусь. Повір, інформацію про твою особу в ролі жертви я отримав далеко не законним шляхом. Але воно було того варте.

— Звучить трохи погрозливо...

— Приїхали! — Златан загальмував так різко, що Варта встигла пообіцяти собі ніколи більше не сідати з чехом в одне авто.

Велика літера «Л», яка позначала межу міста, височіла збоку від траси. Маг клацнув пальцями — і двері автівки відчинилися. Варта і Златан вийшли й зупинилися на узбіччі.

— Здається, я знаю, що тобі треба перевірити, — шепнула чаклунка, обіймаючи себе за плечі: вечірній вітер пронизував надто різко.

— Тоді моя думка про тебе незрівнянно росте вгору. Уперед! — Златан раптом опустив їй на плечі свій синій кардиган і підштовхнув до межі Львова.

— Це ж наче заборонено, — дівчина зиркнула на мага через плече. — Якщо я жертва...

— То я це побачу, — перебив чех. — Так. І не допущу, аби ти постраждала. Але в мене є потреба пересвідчитися, чи ніхто не вирішив зіграти й проти мене. Йди давай.

Дівчина зробила кілька впевнених кроків. І минула букву «Л».

— Далі йди, — голос мага став раптом похмурим.

Варта послухалась. Ще кілька кроків... І