Артур Конан Дойль - Долина страху, Артур Конан Дойль

— Чому?

— Бо я раджу це вам. Для всіх виявилося б цілком достатньо мого слова.

— Можливо, але не для мене, — сміливо заперечив Мак-Мурдо.

Очі смаглявого велетня гнівно спалахнули, проте наступної миті вираз його обличчя змінився, і він гомерично зареготав нещирим сміхом.

— Я завжди казав, що ви крапчаста карта в грі. Ну, якщо вам потрібні пояснення, будь ласка, я їх вам дам. Хіба Морріс не відгукувався погано про ложу?

— Ні.

— А про мене?

— Також ні.

— Отже, він вам просто не довіряє. У душі ж він невірний брат. Ми це знаємо й чекаємо тільки нагоди покарати його. У нашому загоні немає місця для паршивої вівці. А якщо будете обійматися з невірним чоловіком, підозра в невірності впаде й на вас. Зрозуміли?

— Я не можу заприязнитися з ним, бо цей чоловік мені не подобається, — відповів Мак-Мурдо. — Що ж до моєї невірності, то якби про неї згадали не ви, а хтось інший, йому б не довелося промовити наступну фразу.

— Гаразд, сказано досить, — зауважив Мак-Ґінті. — Я прийшов, аби вчасно попередити вас, що й зробив.

— Але як ви дізналися про моє побачення з Морісом?

Мак-Ґінті засміявся.

— Я вимушений знати все, що відбувається в місті, — сказав він, — і раджу пам’ятати, що я знаю все. Ну, мені час, лише додам, що...

Але він не встиг закінчити прощальну фразу, як відчинилися двері, й насторожені обличчя трьох полісменів зазирнули всередину. Мак-Мурдо схопився й дістав револьвер, проте відразу ж сховав його до кишені, побачивши спрямовані на себе стволи гвинтівок. Четвертий чоловік, також в однострої, увійшов до покою, і Мак-Мурдо впізнав у ньому капітана Мервіна з Чикаґо. Капітан підійшов ближче та похитав головою.

— Я так і думав, що нам іще доведеться зустрітися. Одягайтеся й ходімо.

— Вам доведеться за це відповісти! — прогримів Мак-Ґінті. — Як ви можете вдиратися в приватну оселю й ображати порядних людей?

— Це вас не стосується, раднику, — відповів Мервін. — Ми прийшли не за вами, а ось за цим юнаком, і ви зобов’язані допомагати поліції виконувати її обов’язок.

— Він мій приятель, і я відповідаю за нього.

— Дивіться, містере Мак-Ґінті, щоб вам не довелося відповідати за власні справи. Ну, а цей Мак-Мурдо був негідником ще до приїзду в Верміссу, негідником він залишився й досі... Ну ж бо, подайте сюди револьвер, чоловіче.

— Ось він, — із холодним серцем відрубав Мак-Мурдо. — Якби ми були з вами віч-на-віч, капітане Мервін, ви б розмовляли інакше.

— Де ордер про арешт? — поцікавився Мак-Ґінті. — Правду кажу, поки в поліції служать такі джентльмени, як ви, у Верміссі все буде зле. Ви нас образили та відповісте за це.

— Ви виконуйте ваш обов’язок, як ви його розумієте, раднику, — не злякався Мервін, — а ми виконуватимемо свій.

— У чому ж мене звинувачують? — спитав Мак-Мурдо.

— У тому, що ви брали участь у нападі на редактора Стейн­джера в приміщенні «Вісника». Можете радіти, що вас не звинувачують у вбивстві.

Мак-Ґінті брутально зареготав.

— Якщо справа в цьому, то раджу вам облишити його: Мак-Мурдо був у Будинку спілки та до півночі грав у покер. Дванадцять свідків підтвердять мої слова.

— Усе з’ясується на суді. А наразі ходімо, Мак-Мурдо. Відійдіть, містере Мак-Ґінті, убік: під час виконання своїх службових обов’язків я опору не дозволю.

У голосі капітана прозвучала така рішучість, що Мак-Мурдо та Мак-Ґінті залишалося лише скоритися. На прощання магістр устиг шепнути кілька слів арештанту.

— А як же?.. — він указав великим пальцем через плече, і Мак-Мурдо збагнув, що він має на увазі фальшиві долари.

— Усе гаразд, — пошепки відповів Мак-Мурдо: у нього був сховок під підлогою в спальні.

— До побачення, — голосно сказав Мак-Ґінті, стискаючи йому руку. — Я переговорю з адвокатом Рейлі й усі витрати візьму на себе. Можете бути певними: вас скоро звільнять.

Капітан підозріло поглянув на них.

— Ви двоє, — звернувся він до полісменів, — вартуйте арештанта та стріляйте, якщо надумає втекти. А я обшукаю будинок.

Але обшук нічого не дав, і Мак-Мурдо відвели в поліцію. Стемніло, дув різкий вітер, тому людей на вулицях було мало. Але зустрічалися перехожі, підбадьорені темрявою та присутністю поліції, котрі обсипали заарештованого обрáзами.

— Судити клятого Прибирача! — крикнув хтось. — Лінчувати його!

Після короткого допиту Мак-Мурдо помістили в загальну камеру. Там він побачив Болдвіна й інших учасників нападу. Але довга рука ложі дотяглася й сюди.

Уночі якийсь полісмен увійшов у камеру з оберемком соломи та вийняв з неї дві пляшки віскі, харчі та колоду карт. Арештанти цієї ночі не нудьгували.

Уранці стало ясно, що їм справді немає чого боятися. З одного боку, свідки нападу, метранпаж й інші працівники, визнали, що освітлення було слабке, а вони хвилювалися й тому не можуть тепер переконливо засвідчити особи нападників. До того ж спритний адвокат, запрошений Мак-Ґінті, зовсім їх заплутав. Потерпілий, котрий дав свідчення в лікарні, пам’ятав лише, що першим його ударив чоловік із вусами. Стейн­джер, правда, додав, що переконаний у причетності до нападу Прибирачів, бо з усіх навколишніх жителів лише вони його ненавидять і він неодноразово отримував від них листи з погрозами. Але з іншого боку, шестеро громадян, зокрема й муніципальний радник Мак-Ґінті, заявили, що всі обвинувачені в момент нападу грали в карти у Будинку спілки та розійшлися дуже пізно. У результаті звинувачених відпустили, сказавши їм кілька слів, схожих на вибачення, а капітану Мервіну й усій поліції зробили зауваження за недоречну старанність.

Коли оголосили рішення, у залі пролунали овації. Мак-Мурдо глянув і побачив багато знайомих облич. Брати ложі всміхалися та махали капелюхами. Інші сиділи, зціпивши зуби та насупивши брови, і мовчки дивилися на виправданих, коли ті виходили з суду. Тільки один робітник із чорною бородою гукнув їм услід:

— Кляті вбивці!.. Ми все ж запхаємо вас до каземату!

Розділ 5. Найтемніший час

Коли щось і могло збільшити популярність Мак-Мурдо серед Прибирачів, то лише цей арешт і подальше виправдання. Він уже заслужив репутацію веселого хлопця, гордого та запального, нездатного знести образу ні від кого, навіть від самого майстра ложі. Лише дехто зі старших братів, зокрема й Болдвін, явно дратувався такій блискавичній кар’єрі новачка. Але вони трималися обережно, бо Мак-Мурдо так само легко вступав у бійку, як сміявся й жартував.

Зате старий Шефтер тепер узагалі не бажав мати з ним нічого спільного й категорично заборонив з’являтися в нього вдома. Однак любляча Етті не могла відмовитися від Джека, хоча здоровий глузд і їй підказував, до чого призвело б заміжжя з таким чоловіком. Якось уранці, провівши безсонну ніч, дівчина вирішила побачитися з Джеком та вмовити його відмовитися від цих темних справ. Вона подалася до нього та непомітно прослизнула в кімнату, де, як вона знала, жив Мак-Мурдо. Той сидів за столом і щось писав. Кроків Етті він не почув. Раптом її охопив грайливий настрій. Дівчина навшпиньки підкралася до Джека та несподівано поклала руку йому на плече.

Намір Етті налякати його був більш ніж удалим. Джек миттю схопився, наче підкинутий пружиною, і різко обернувся. Ліва рука його одночасно зім’яла