Брем Стокер - Дракула

поодаль, мала змогу придивитися краще, тож вона нахилилася і прочитала: «Вічна пам’ять Джорджу Кенону, котрий загинув, сподіваючись на чудесне воскресіння, коли кинувся вниз зі скелі на мисі Кетлнес. Цей пам’ятник спорудила скорботна мати своєму улюбленому синові. Він був у неї єдиним сином, а вона була вдовою».

– І що ж тут смішного, містере Свейлз? – коментар Люсі прозвучав дуже серйозно і аж надто суворо.

– Ви не вбачаєте в цьому нічого смішного? Ха-ха! Звідки ж вам знати, що його убита горем мати була мегерою і ненавиділа свого сина за те, що той був байстрюком, та ще й несповна розуму, котрий ненавидів її так, що покінчив життя самогубством, аби тільки мати не змогла отримати страховку, яку вона на нього оформила. Цей молодик розніс собі голову пострілом зі старовинного мушкета, яким вони відлякували ворон. Ось яким чином він гепнувся зі скелі. Що ж до сподівань на чудесне воскресіння, то я часто сам чув, як він казав, що сподівається потрапити до пекла, бо його набожна мати безсумнівно потрапить до раю, а йому б не хотілося там з нею зустрічатися. Тож якої ви тепер думки про цей камінь? – Дідуган постукав по ньому палицею, – Напис на ньому є щонайменше суцільною брехнею, еге ж? Хіба ж не смішно буде архангелу Гавриїлу, коли до нього приплентається самогубець Джордж з важким надгробком на спині й попросить взяти цей камінь як доказ?

Я не знала, що відповісти, але тут Люсі підвелася і, змінюючи напрям розмови, сказала:

– І навіщо ви нам про це розповіли? Це моя улюблена лавка, і я не хочу її міняти; як я тепер на ній сидітиму, знаючи, що піді мною – могила самогубця?

– Це не зашкодить вам, красунечко, а бідолаха Джорді не тямитиме себе від радості, коли у нього на колінах сидітиме така гарненька дівчинка. Нічого поганого з вами через це не станеться. Ось я, наприклад, часто сидів на цьому місці останні двадцять з гаком років, і нічого поганого зі мною не трапилося. Нехай вас не лякають ті, хто лежить – чи мусить лежати – у вас під ногами. Ви ще встигнете настрахатися, коли побачите, як зникнуть всі надгробки і цвинтар стане схожим на вкрите стернею поле. А ось і годинник вдарив, отже, я мушу йти. До ваших послуг, панночки! – і старий пошкутильгав геть.

Ми з Люсі ще трохи побули на цвинтарі – перед нами відкривався такий чудовий краєвид, що, милуючись ним, ми взяли одна одну за руки та й сиділи собі, а вона знов і знов розповідала мені про Артура та їхнє майбутнє одруження. Від почутого мені стало трохи тоскно і тривожно на душі, бо вже цілий місяць я не отримувала листів від Джонатана.

* * *

Того ж дня. Я прийшла сюди сама, бо мені стало дуже сумно. Я не отримую листів. Хочеться сподіватися, що з Джонатаном не трапилося нічого поганого. Щойно годинник пробив дев’яту. По всьому місту вже горять розрізнені ліхтарі; інколи вони поодинокі, інколи утворюють ланцюжки там, де є вулиці. Ліхтарі тягнуться вздовж річки Еск і зникають за вигином долини. З лівого від мене боку поле зору перекриває темний обрис даху старовинного будинку, розташованого поряд із монастирем Еббі. Десь далеко в полі, позаду мене, бекають і мекають вівці та ягнята; чутно, як по бруківці внизу цокотить копитами віслюк. Оркестр на пірсі вправно грає якийсь не надто мелодійний вальс, а ще далі, десь у завулку на набережній, проходять збори Армії Спасіння. Оркестри не чують одне одного, але тут, нагорі, я чую і бачу їх обох. Цікаво, де ж це Джонатан і чи думає він зараз про мене. Так хочеться, щоб він був поруч зі мною!

Щоденник д-ра Сьюарда

5 червня. Історія хвороби пацієнта Ренфілда стає для мене тим цікавішою, чим більше я дізнаюся про цього чоловіка. Деякі з його рис є дуже добре розвиненими: егоїзм, потайливість і цілеспрямованість. Цікаво було б дізнатися, який план передбачає ота цілеспрямованість. Здається, він виробив якийсь конкретний власний план, але я ще не встиг дізнатися – який саме. Його пом’якшувальна риса – любов до тварин, хоча інколи вона має вельми дивні прояви, тому часом мені здається, що цей пацієнт є просто ненормально жорстоким. Дивні якісь у нього улюбленці. Тепер його пристрастю є ловля мух. На сьогодні він наловив їх уже стільки, що мені довелося висловити своє незадоволення. На мій подив, пацієнт не вибухнув гнівом, як я очікував, а поставився до справи з усією серйозністю. Він на якусь хвилю задумався, а потім сказав: «Ви можете дати мені три дні? Я приберу їх геть». Я, звичайно ж, погодився. Треба його пильнувати!

* * *

18 червня. Тепер пацієнт переключив свою увагу на павуків, у нього в коробочці декілька дуже великих особин. Він весь час годує їх мухами, і тому кількість останніх помітно зменшується, хоча половина його їжі пішла на те, щоб приманювати мух з вулиці до кімнати.

1 липня. Його павуки починають також завдавати клопоту, як перед цим мухи, тому сьогодні я запропонував пацієнтові позбутися їх. Він дуже засмутився, тож я сказав, що треба позбавитися хоча б частини павуків. Хворий охоче з цим погодився, і я дав йому, як і раніше, три дні на скорочення кількості «домашніх тварин». Мене ледь не знудило, коли до кімнати залетіла, явно наївшись якогось падла, величезна жирна муха, і він спіймав її та деякий час захоплено розглядав, тримаючи між вказівним та великим пальцями; не встиг я второпати, що відбувається, як мій пацієнт поклав муху до рота і проковтнув. Я вилаяв його за це, але він спокійно зазначив, що комаха була смачна, дуже корисна і додала йому багато життєвих сил. І тут мені на думку спала здогадка, вірніше – якась її подоба. Я вирішив обов’язково простежити, як пацієнт Ренфілд позбувається своїх павуків. Його явно мучить якась проблема, бо він має невеличкий блокнот, до якого завжди щось записує. Цілі сторінки цього блокнота заповнені безліччю чисел, зазвичай простих цифр, зведених у групи, суми яких знову зводяться у групи, наче він, за висловом ревізорів, «зводить рахунок».

8 липня. Його божевілля має свою методу, і приблизне уявлення про неї уже почало вимальовуватися у моїй голові. Незабаром ця ідея набуде чітко окреслених обрисів, і тоді – о, підсвідома діяльність мозку! Ти змушена будеш поступитися місцем своїй свідомій сестрі! Кілька днів я тримався осторонь свого