Ірвін Ялом - Проблема Спінози

на прожиття. От і подався в Цюрих, на медичний, де чимало дізнався про те, як допомагати іншим говорити про складне й неприємне. А тепер, – тут Фрідріх підвівся з-за столу, – доведеться мені залишити тебе. Мати чекає, бо післязавтра я маю повертатися в Цюрих.

– Шкода. Цей досвід був дуже повчальний, і в мене таке відчуття, неначе ми лише почали. А в тебе не знайдеться часу продовжити нашу бесіду, перш ніж ти поїдеш із Ревеля?

– Хіба що завтра, бо вона щодня відпочиває по обіді. То, може, о цій самій порі? Зустрінемося тут?

Й Альфред, приборкавши невситиму цікавість і пересиливши бажання вигукнути «так, так!», лише кивнув із належною мірою церемонності:

– З нетерпінням чекатиму.

Наступного вечора в академії ван ден Ендена старання Клари-Марії, яка затреновувала зі слухачами латину, перервав її батько:

– Перепрошую за втручання, мадемуазель ван ден Енден, але в мене оголошення для пана Спінози. – Й, обернувшись до Бенту, додав: – За годину запрошую вас з’явитись у велику аудиторію, де проходитиме заняття з грецької, на якому обговорюватимуть деякі тексти Аристотеля й Епікура. Хоча грецької ви поки що майже не знаєте, але двоє цих красних панів мають сказати вам дещо важливе. – А відтак, звертаючись уже до Дірка, докинув: – Я знаю, що грецька цікавить вас мало, оскільки – хай як це ганебно – її знання більше не є обов’язковим для вступу на медичний факультет, але деякі аспекти цього обговорення можуть стати вам у пригоді під час майбутньої роботи з пацієнтами.

І ван ден Енден іще раз склав доньці церемонний уклін:

– А тепер, мадемуазель, залишаю вас перевіряти їхні здобутки.

Клара-Марія знову взялася зачитувати коротенькі уривки із Цицерона, що їх Бенту та Дірк почергово перекладали голландською. Кілька разів вона постукувала лінійкою по столу, привертаючи увагу розсіяного Спінози, яку – замість Цицеронових слів – цілковито поглинали чарівні порухи її вуст, коли та вимовляла звуки m і p – як-от у multa[23], pater[24], puer[25] і (це в неї виходило найпривабливіше) praestantissimum[26].

– Де сьогодні твоя зосередженість, Бенту Спінозо? – запитала Клара-Марія, щосили намагаючись суворо насупити своє надзвичайно приємне грушовидне личко тринадцятилітки.

– Даруйте, панно ван ден Енден, я на мить задумався.

– Поза сумнівом, про батькове заняття з грецької?

– Авжеж, – не став виводити її з омани Бенту, який куди частіше думав про дочку, ніж про батька. А ще з голови все не йшли гнівні слова Жако, почуті за кілька годин до того, – ті, які провіщали йому самотню долю ізгоя-одинака. Так, Жако був упереджений і зашорений, багато в чому помилявся, але в цьому мав рацію: Бенту знав, що не може дозволити собі дружини – як, власне, і родини з громадою. Розум підказував, що він має прагнути до свободи і що вся його боротьба за звільнення від обмежень забобонного єврейського кагалу обернеться фарсом, якщо він усього-на-всього змінить ці пута на подружнє й сімейне ярмо. Його єдиною метою була свобода – свобода мислити, аналізувати й записувати свої буремні думки, що розлягалися в голові розкотами грому. Але йому було нелегко – ох як нелегко – відірвати увагу від звабливих вуст Клари-Марії.

Заняття з грецької ван ден Енден почав, вигукнувши до слухачів:

– Евдемонія. Проаналізуймо два корені цього слова: εὐ? – І, приставивши долоню до вуха, чекав. Студенти несміливо заозивалися – «хороший», «непоганий», «приємний». Лектор кивнув і повторив ту саму процедуру з δαιμον, на що долинув уже бадьоріший хор голосів – «дух», «полтергейст», «божок».

– Так, так і ще раз так. Кожна з ваших відповідей правильна, але в поєднанні з εὐ значення зміщується в бік «талану», тож εὐδαιμονία зазвичай уживають у сенсі «добробут», «щастя» або «процвітання». Чи синонімічні ці три поняття? На перший погляд здається, що так, але насправді безліч філософів сперечалися стосовно різниці між відтінками їхнього значення. Що таке евдемонія – стан душі чи спосіб життя? – І, не чекаючи відповіді, ван ден Енден докинув: – А може, просто гедоністична гонитва за насолодами? Чи вона все ж пов’язана з поняттям арете́, яке означає? – І, приставивши по долоні до кожного вуха, чекав, доки двоє студентів водночас не вигукнули: «Чеснота!»

– Так, достеменно, і багато хто з давньогрецьких філософів додає чесноту до поняття евдемонії, у такий спосіб, вочевидь, підносячи його над суб’єктивним відчуттям щастя й розглядаючи на вищому рівні – як ведення порядного, шляхетного та гідного життя. На цьому всіляко наголошував Сократ. Пригадайте Платонову «Апологію Сократа», що її ми читали минулого тижня, де той звертається до земляка-афінянина й порушує питання арете такими словами… – Тут ван ден Енден прибрав театральної пози й продекламував із Платона по-грецькому, а відтак поволі переклав його слова латиною – для Дірка та Бенту: «…чи не соромишся ти турбуватися про гроші, щоб мати їх якомога більше, про славу й почесті, а натомість про розум, істину, про душу свою не дбаєш і не стараєшся, щоб вона була якнайкраща?»[27] Водночас не забувайте, що в ранніх працях Платона знайшли відображення ідеї його вчителя, Сократа, а от у пізніших – скажімо, в «Державі» – ми спостерігаємо постання Платонових власних ідей, які наголошують на абсолютності справедливості та інших чеснот із метафізичного світу. У чому вбачає Платон найголовнішу мету людського життя? В осягненні найвищого об’єкта пізнання, що ним, на його думку, виступає ейдос «блага», яке наділяє істинністю й усе решту. Лише так, за Платоном, можна досягти евдемонії, тобто, на його думку, гармонії душі. Повторюю – «гармонії душі». Це формулювання варто запам’ятати: воно може неабияк прислужитися вам у житті. А тепер звернімося до наступного видатного філософа, Аристотеля, який провчився в Платона щось років із двадцять. Двадцять років. От що треба пам’ятати тим із вас, хто бідкається, наче моя навчальна програма заважка та задовга. Як стане ясно з тих фрагментів «Нікомахової етики», що їх ми читатимемо цього тижня, Аристотель теж мав деякі тверді переконання щодо гідного життя. Він був певен, що воно не в чуттєвих насолодах, багатстві чи славі. У чому ж, за Аристотелем, полягає мета людського життя? Як йому уявлялося, в реалізуванні нашої глибинної, унікальної функції. «Що саме відрізняє людей від інших істот?» – запитує він. А я переадресовую вам його запитання.

Негайних відповідей не пролунало. Але зрештою хтось зі студентів сказав:

– Ми здатні сміятися, а інші тварини не здатні, – чим викликав хихикання однокашників.

– Ми ходимо на двох ногах, – долинув голос іншого.

– «Сміятися», «на двох ногах» – невже це все, на що ви спроможні?! – вигукнув ван ден Енден. – Такі дурні відповіді приземлюють нашу бесіду. Думайте! Який найголовніший атрибут відрізняє людину від нижчих форм