Маріанна Маліна - Фіолетові діти
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Інтернет завжди давав мені відповіді на всі питання. Та зараз він мені майже нічим допомогти не може. Про «індиго» пишуть усіляку нісенітницю, приблизно того ж змісту, що і п’ять років тому. Проглянула інформацію про запорізькі школи-інтернати. Теж нічого особливого. Про діяльність Мирослави — ані слова.
Зазирнула в «Контакт». Нових повідомлень немає. На дошці намальовані квіточки від колишньої одногрупниці та привітання з давно минулим днем народження. Переглядаю ще декілька поздоровлень від друзів. Відповідаю всім: дякую, дякую, дякую…
До мене набивається у друзі якась L@ra Сroft. Додаю її. Цікаво, хто така? У неї на аватарці й дійсно — Лара Крофт[12]. Тобто Анжеліна Джолі в ролі Лари Крофт. У коротких шортах, з довгою косою і великим пістолетом. Більше фото немає. В друзях — тільки один капловухий молодик в окулярах, що ховається під ім’ям Хаker. Про себе вона пише, що вона агент 007, православного віросповідання, обожнює графа Дракулу і входить до співтовариств: «Ми — блондинки» та «Всесвітні лиходії».
Дуже дотепно…
І тут несподівано від неї надходить повідомлення:
В мене є інформація для тебе.
Відповідаю:
Ларо, ти хто?
> L@ra Сroft:)
> Яка в тебе інформація?
> Лист. Про людину, яка тебе цікавить. Висилати?
> Так.
>> —-Original Message---
From: Чаjка
Sent: Friday, November 21, 200_ 3:32 PM
To: L@ra Сroft
Subject: Re: L@ra Сroft.
Місяць тому я познайомилася з хлопцем. Випадково, на вечірці у подруги. Що цікаво, потім я так і не змогла з’ясувати, хто його туди запросив. Хлопця звуть Арсеній. Арсеній дуже багатий — у нього купа грошей, квартира, як у арабського еміра, та дві машини. І це у його віці! Я спочатку вважала, що він якийсь мажор, та згодом так і не натрапила ні на який слід заможних батьків. Більше того, виявилося, що він — сирота. Виховувався в дитячому будинку в Запоріжжі. Це він сам мені розповідав.
Але це все дрібниці. У порівнянні з тим, що він уміє, всі його багатства — ніщо. Виявляється, він вдало гіпнотизує людей, які після його впливу робляться слухняними й виконують усі його забаганки. Одного разу ми зайшли в ювелірний магазин, він вибрав для мене найдорожче кольє з діамантами, і його нам віддали безкоштовно. У нього ні в чому немає обмежень. Його дії межують із безумством. Трохи згодом на виставці сучасного мистецтва він обрав картину, яка йому сподобалася. Попросив охоронця загорнути і винести йому до машини. І охоронець покірно все зробив. І ніхто, ніхто його не зупинив. Усі вважали, що так і треба, і нічого дивного не помічали. Він бере від життя все, що хоче. Каже, що доволі настраждався і мав у житті обмежень. А зараз він надолужує згаяне. Я спитала в нього, чи не хоче він влади? Стати президентом, наприклад? З його здібностями можна досягнути будь-чого. Він відповів, що вже має владу і, якщо йому заманеться, може вчинити на землі хоч ядерний апокаліпсис. Він грається зі світом і зовсім не боїться, що його викриють. Я з ним почувалася, як Бонні з Клайдом[13]. У мене враження, що я потрапила всередину цікавого пригодницького фільму. Йому подобається викид адреналіну у кров. Іноді він навіть робить так, щоб нас переслідували, а ми втікали…
Все це було б цікаво, якби одного дня всі ці безкінечні пригоди не переросли в трилер, а потім у фільм жахів.
Учора стався випадок, після якого я й сама себе боюся. Ми з Арсенієм та якимсь малим, що він привів (йому було років сім), полізли на дах висотки. Я вже припинила розпитувати, що він надумав, бо Арсеній майже ніколи не пояснює логіку своїх дій. Мені доводилося тільки спостерігати і бути пасивним учасником у його фантазіях.
Спочатку ми підіймалися на швидкісному ліфті, малий довірливо тримав його за руку. Потім Арсеній відчинив ключем (звідки він у нього?!) дверцята, що ведуть до драбини, яка, своєю чергою, веде на дах. По металевій прямовисній драбині (я б на таку зроду сама не полізла!) видерлися вгору. Внизу було ціле місто! Дивовижний краєвид… Але ним ми милувалися недовго. Арсеній поставив покірного малого на край даху і звелів мені наказати подумки йому, щоб він зробив крок. І я наказала! І той упав з цієї шаленої висоти. Я його вбила! Без причини! І навіть відчула солодку втіху від скоєного зла… Зараз навіть не можу про це писати, таку відразу почуваю до себе… Я ненавиджу ту частину себе, яка… яка може це робити.
Поряд із моїм захопленням ним, у мене з’явилося таке ж за силою й почуття страху…
Чаjка
>
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фіолетові діти», після закриття браузера.
