Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

Розмовляючи, Мей Дорн весь час дивилася в дзеркало. Крайнєва вона розглядала, як розглядають цікаву картинку чи забавку.

Потім вона перестала говорити про свою самотність. Вона стала згадувати ті дні, коли вулиці Берліна сяяли для неї всіма вогнями радості. Потім замовкла, несподівано обірвавши фразу на слові. Юрій зрозумів це як ознаку закінчення візиту і встав з дивана.

— Ви хочете вже йти? — вигукнула Мей. — Зостаньтеся. Я вас дуже прошу. Чому ви вже хочете тікати? Я чимсь вас образила?

Почувши останні слова, Юрій мимохіть усміхнувся. Ця дівчина могла спокійно говорити про його смерть і через п'ять хвилин запитувала, чи він не образився.

Мей зрозуміла його усмішку як згоду залишитися. Вона скочила з дивана, підбігла до Юрія і примусила його сісти на старе місце.

Сама вона теж сіла на те саме місце і попросила Юрія щось розказати. Крайнєв огинався. Тоді, дивлячись йому просто в вічі, Мей попросила розповісти щось про Радянським Союз.

— Я про нього нічого не знаю, — сказала вона так спокійно і просто, ніби не знати нічого про Радянський Союз було безперечною заслугою.

Юрій знехотя почав розповідати. Говорити йому було важко, і він навіть шкодував у ці хвилини, що зайшов до Мей. Дівчина слухала його уважно, тільки зрідка поглядала в дзеркало.

Юрій говорив про чудесні паради фізкультурників, коли колони засмаглих дівчат і хлопців заповнюють Хрещатик і площі. Він говорив про різноколірні квіти парашутів, які розцвітають над аеродромами країни вісімнадцятого серпня. Він багато чого мав розповісти про свою країну. Вона проходила перед ним від суворих сопок Камчатки до рясних вишневих садків Молдавії, від мурманських скель до снігової вершини піка Сталіна. Вона проходила перед очима тайгою Сибіру, степами України, шахтами Донбасу, вогнедишними заводами Уралу, важкою бронею крейсерів на рейді Кронштадта.

Він знав усе це, бачив на власні очі і володів цією країною високих людей. Весь час його перебування в цьому витонченому полоні батьківщина яскраво вимальовувалася перед ним. Він знав кращих людей своєї рідної землі. Він добре знав своїх ворогів — ворогів своєї Вітчизни.

Мей слухала його не перебиваючи. Юрій говорив захоплено. Мей уважно дивилася на його губи і раптом запитала так собі, між іншим, спокійно і не поспішаючи:

— Скажіть, у вас була кохана там, у Києві?

Це запитання було несподіваним. Воно ніяк не стосувалося розмови. Усе захоплення зникло. Юрій глянув на Мей сторожко і підозріло.

Випитує вона щось чи це просто жіноча цікавість? Може, вона хоче перевести розмову на іншу тему? Може, вона хоче якось спіймати його?

Він мить подумав і відповів:

— Так.

— Вона була дужо гарна? — зацікавилася Мей.

— Для мене вона дуже гарна, — тихо усміхнувся Крайнєв.

Йому було приємно говорити про Ганну.

Хвилину Мей мовчала. Здавалося, відповідь Крайнєва вразила її неприємно. Вона довго розглядала свої ретельно лаковані нігті.

— Все, що ви розказали про вашу країну, дуже інтересно і красиво, — нарешті промовила вона, круто змінюючи тему розмови, — я б навіть не відмовилася все це побачити.

Крайнєв не відповів, його думки були в Києві. Мабуть, там вже вистигли каштани. Вони падають, і шкаралупки розбиваються на асфальті. Тсмпокоричпьові глянцеві каштани здаються лакованими. Десь у Києві, інколи торкаючись носком черевичка блискучих каштанів, ходить його Ганна.

Тиша в кімнаті панувала довго. Раптом стало ні про що говорити. Крайнєв устав, попрощався і вийшов. Хвилину після того, як зачинилися двері, Мей сиділа нерухомо. Потім простягла руку і взяла телефонну трубку.

Дорн відгукнувся зразу. Мей просила його негайно прийти. Так, так, він прийде зараз же, не гаючи жодної хвилини.

Коли він зайшов, Мей сиділа на дивані у своїй звичній позі. Він сів поруч, ніжно поцілував м'яку рожеву долоню. Потім глянув очікувально і запитливо.

— Тут був Крайнєв, — помалу сказала Мей. — Ми з ним дуже довго і приємно розмовляли.

Вона спинилася, ніби чекаючи, який ефект справить сказане. Дорн заохочуюче мовчав, і Мей продовжила:

— З нашої розмови вияснилося, що в нього в Києві залишилася кохана дівчина, наречена чи, може, жінка, я вже не знаю.

Дорн дивився здивовано, все ще не розуміючи, до чого веде Мей.

— Яке це має відношення до мене чи, може, до тебе? — обережно запитав він.

Мей розсміялася весело.

— Боже мій, батьку, який же ти недогадливий. Він же її любить. Ти розумієш — любить…

Тільки тепер Дорн зрозумів. Радість засвітилася в його очах. Він дивився на Мей захоплено.

— Мей, ти геніальна, — тихо сказав він. — Це сильніше за роки моїх умовлянь, моєї роботи.

З коридора Мей Юрій повернув ліворуч і зайшов у вітальню. Там, перед акваріумом, освітленим збоку маленькою лампою, сидів Волох, дратуючи жирних риб. Почувши кроки Юрія, він озирнувся і відкинувся на спинку крісла.

Юрій сів поруч нього. Кілька хвилин минуло в тиші.

— Де Яринка? — байдуже спитав Юрій.

— Пішла спати.

У вітальні знову стало тихо. Легкі кроки почулися біля дверей, і в кімнату зайшов Макс Буш. Він не дивився ні на кого, а просто підходив до акваріума.

Хвилину він мовчав, дивлячись на золоту рибку, яка ніби танцювала у зеленій воді акваріума. Через хвилину губи його ворухнулися.

— Я прошу вірити мені, — тихо сказав він, не зводячи очей з золотої рибки, — вірити і ні про що не питати. Я — комуніст. Всі плани вашої втечі прошу повідомляти