Борис Валеріанович Ляпунов - Людина дивиться в завтра

Під час спорудження будинку для життя в світовому просторі слід багато дечого передбачити.

Не так просто, наприклад, вийти з приміщення станції чи ввійти до нього. Довкола «порожнеча, і повітря негайно «утече» з будинку. Тому доведеться, як і на ракеті, влаштувати особливі двері. їх буде двоє, внутрішні та зовнішні. Вони відокремлять герметичну камеру-шлюз від усього приміщення.

Житель небесного острова одягає скафандр і входить до шлюзу. Внутрішні двері зачиняють, повітря відкачують, і лише після цього можна рушати в порожнечу. А повернувшись із безповітряного простору, потрібно навпаки «спочатку наповнити камеру-шлюз повітрям, потім відчинити внутрішні двері.

Обертовий рух станцій, необхідний для створення штучного тяжіння, завдає разом з тим і певного клопоту. Неможливо спостерігати небо, яке неначе весь час обертається. Незручно приєднувати кабелі та проводку або причалювати до приміщення, коли воно крутиться, мов дзиґа. Тому обсерваторію треба або ж винести окремо, або використати стробоскопічні пристосування до телескопів: оптичну систему із дзеркалами, що обертаються. Вона дасть змогу вести спостереження.

Дуже важливо, щоб станція була стійка, не переверталася, зберігала в просторі потрібне положення.

Наша Земля «теж міжпланетна станція. Проте вона має величезну масу, і тому на її рух не впливає те, що відбувається на поверхні земної кулі. Інша річ «крихітна штучна планетка. Зберуться члени екіпажу в одному приміщенні чи почнуть ходити з відсіку у відсік «і ось уже відхилилася вісь обертання цієї планетки.

Крім того, Сонце, Місяць і Земля своїм тяжінням впливатимуть на рух станції. Це може «збити» її зі шляху, ба навіть зруйнувати. Згадаймо про кільця Сатурна: очевидно, під дією тяжіння планети один із супутників надто близько підійшов до неї і розпався на дрібні шматки.

Для більшої стійкості невеликої станції в просторі треба раціонально розподілити її масу, подбати про те, щоб переміщення людей і вантажів не змінювало різко положення центра тяжіння. Що більша станція, то стійкіша. Міцна й велика споруда протистоятиме руйнівній дії припливних сил. Нарешті, в разі потреби екіпаж матиме змогу виправити рух, «у цьому допоможуть запасні ракетні двигуни та гіроскопічні прилади.

Можна скористатися й двигунами, що мають масивні маховики, їхнє обертання спричинить поворот станції в інший бік.

Проблема створення позаземної станції дуже складна. Недарма деякі вчені вважають її за найважчу, яка будь-коли стояла перед людиною. І все ж наука й техніка можуть упоратися з нею.

Головна трудність у будівництві такої станції «доставка на орбіту частин та складання з них споруд у світовому просторі.

Можна припустити, наприклад, що за будівельні елементи правитимуть самі ракети, що досягли колової швидкості. Кулі-кабіни, циліндри «паливні баки «все це піде в діло. Так збирають стандартні будинки, користуючись великими блоками, панелями, наперед підготовленими вузлами.

Кабіни переобладнають на житлові приміщення, лабораторії, обсерваторію, з’єднають їх переходами. З корпусів кількох ракет збудують оранжерею, паливні склади. Частинами змонтують сонячну силову установку.

Одна за одною злетять ракети й, досягнувши потрібної швидкості, стануть супутниками нашої планети. З ракет поступово виникне небесний острів. Спочатку, з’єднавшись у кільце, вони утворять перший пояс станції, потім до нього прилучиться другий, третій… Утвориться велетенський циліндр, що росте в довжину.

По осі циліндра встановлять трубу «своєрідний ракетодром: до неї причалюватимуть, з неї стартуватимуть ракети.

Заскленою основою циліндр повернуто до Сонця, і яскраві промені освітлюють оранжерею. На її внутрішніх стінках посаджено рослини. їм теж потрібне тяжіння. Станція обертатиметься, отже, рослини витягуватимуться, як їм і належить, всередину циліндра.

Біля станції розташовано геліоустановки, які сполучаються з нею дротами.

Поряд зі станцією «астрономічна обсерваторія: приміщення для спостерігачів і телескоп. Його можна наводити на будь-яку точку неба.

Маленькі ракети служать для зв’язку станції з геліоустановками, обсерваторією. Трохи більші ракети курсують на Землю й назад, перевозячи вантажі та людей. Радіо, світловий телеграф, внутрішній телефон несуть службу зв’язку.

Такий, можливо, вигляд матиме станція у космосі. Звичайно, це лише один із гаданих варіантів. Є проекти, розраховані на віддаленіше майбутнє, коли не треба буде дотримуватися суворої економії і за будівельний матеріал послужать не ракети, а взяті з Землі частини.

Проте, коли конструкторові й пощастило створити острів у Всесвіті, він ще не може вважати свою місію вичерпаною. Перед ним постане грізна проблема: як уберегти станцію від метеорів? Метеорна небезпека для неї страшніша, ніж для ракети, бо розміри станції більші, отже більша й імовірність зустрічі з метеорами.

Щоб захищатись від ворога, треба його знати. Нам відомі місця в світовому просторі, найбільш насичені метеорами. Простеживши шлях метеорних потоків, можна вибрати найбезпечнішу орбіту для позаземної станції. В цьому допоможуть автоматичні ракети-розвідники. Станція стане супутником Землі, а можливо, й супутником Сонця, повноправним членом нашої Сонячної системи.

Бронювання життєво важливих частин, розділення станції на відсіки, запасні прилади та деталі «замість тих, що вийшли з ладу, «збільшать термін служби супутника, дадуть змогу швидко ліквідувати залишки аварії, яка все ж може скоїтись при зустрічі з метеором.

Попервах доведеться будувати станції так, щоб при заданому обсязі вони мали найменшу поверхню. Єдине розв’язання цього завдання «куля. Кулеподібна конструкція буде до того ж і найміцніша.

Проте сферична станція найневигідніша з точки зору теплоізоляції. Що менша поверхня, то менше відходитиме тепла, і всередині станції поступово стане надзвичайно жарко. Можна було б створити для відведення тепла плаский тонкий радіатор і поставити його в холодку. На жаль, площа такого радіатора повинна бути дуже велика, отже, надто велика буде і його вага.

Регулювати температуру можна за допомогою двох фарб «чорної та білої. Чорна вбирає тепло і збільшує нагрівання, біла «відбиває промені. Тому затінений бік станції варт зробити чорним, а освітлений Сонцем «білим.

Хіміки підказують іще один вихід: скористатися полімерами, які змінюють свій колір залежно від підвищення температури. Покрити станцію шаром такої речовини «ось простий і надійний засіб регулювання температури.

Хімія допоможе також спростити будівництво позаземних споруд, створивши легкі, міцні, гнучкі оболонки. Тоді на орбіту надсилатимуть у невеликім контейнері оболонку та балон з газом, наприклад з гелієм. За атмосферою оболонка