Костянтин Артемович Когтянц - Монети для патріарха

чи діють люди Любомирського та Синявського в Кримському ханстві один проти одного, чи все-таки спільно?

Багато в чому — спільно. Все-таки і ті ляхи, які стоять за шведів (і яких очолює Любомирський), і ті, яких очолює Синявський — проти шведів, — і ті, й інші пам’ятають про свою вітчизну, просто благо її розуміють по-різному. А ми… Не фізичний біль пройшов по душі. Він же читав батьківську думу…

Той направо, той наліво, А всі браття, тото диво!.. През незгоду всі пропали, Самі себе звоювали.

Читав… І нічого не зрозумів. Він винен і покараний по заслузі.

Петрик сів по-турецькому, поклав на коліна рушницю. На приклад — пергамент, у руці з’явився свинцевий олівець.

Написав першу літеру, потім підряд три випадкових, другу, за нею одну випадкову, третю — п’ять випадкових. «Кочубей пробує підкупити мурз, аби хтось підтвердив, що твоя ясновельможність хоче разом з ними виступити проти Москви».

Мене доля вже покарала. Цікаво, як вона покарає Кочубея?{31}

Частина третя,
в якій герой на певний час
залишається сам-один

…Каджами цей люд назвали, бо в їх місті верховодять

Люди, вправні у чаклунстві, що могутньо химородять;

Їх ніхто і не зачепить, самі ж всюди людству шкодять.

Всі, що йдуть боротись з ними, — в сліпоті й ганьбі відходять.

Знають чар таємних силу; супротивних засліпляють,

Кораблі у хвилях топлять, в морі вихорі здіймають,

Воду сушать і по водах, мов по землях, походжають.

Схочуть — день без сонця гасне, схочуть — пітьму осявають.

Звуть їх каджами за люті їхні чари й ворохоби,

Хоч вони, як всі ми, люди, людські маючи подоби.

Шота Руставелі[50]

Дивлячись на місце злиття двох річок, Мусій згадав, що назва «Ягорлик» скоріше за все походить від слів «гяур лик» — «шлях невірних».[51] Він ще юнаком приходив сюди з Палієм, тоді хтось згадував переказ, що Ягорлик здобував іще Наливайко. Тепер тут править Петрик. Мертвий упир, якщо вірити Любі.

Серце защеміло, і він згадав. Згадав її голос:

— Нам пора розставатися. Ну не дивися так, знав же. Мабуть, здогадався, що я їду до свого чоловіка, Богданового батька…

Ні, не здогадався. Скільки ж їй років, якщо Богдан — син, а не брат?

— …а Бог його знає, як він на тебе гляне, хоча ми розсталися… Та в тебе ж усе на пиці написано. Він козаком був на Правому березі, потім їхні полки в Молдову пішли,[52] згодом він до Дубоссар прибився. Та, мабуть, моя мама вже там, бо відстежити нас на землі — навіть їй важко, а от куди подалися — тут шляхів мало. Чекай у караван-сараї, до тебе підійдуть.

Мусій, відверто кажучи, чекати не збирався. Бо, дійсно, йому лише двобою з братом-козаком не вистачало. Проте ніч вони у караван-сараї провели. Він та Мар’яна… Як вона позирала на нього ввечері! Проте коли він обмежився тим, що просунув руку їй під голову, вона схлипнула — і заснула.

Він тоді ще подумав, що лятавка-коханка — це сон…

— Знаєш що… — Яків устиг десь придбати нормальні чоботи, замість російських кавалерійських ботфортів, що видавали його за версту. — Це правда, що ти їдеш до патріарха? Мені Богдан сказав, — він поклав руку на Богданів багинет за поясом, — а йому сестра.

— Вона йому не сестра, а мати.

Ґава не стримався, присвиснув. Але й далі гнув своє:

— Давай я з вами. Якщо до патріарха, то справа богоугодна, за неї частина гріхів спишеться. А тут залишатися я не хочу, бо сам розумієш…

Сердюк кивнув, розуміючи, чому дезертир не хоче залишатися під булавою мертвого гетьмана.

— А далі що?

— Далі… На зворотний шлях. Та невже не знайдеться у