Ірина Сергіївна Потаніна - Ну чисто янгол!

Я її майже не чула, пильно й засмучено розглядаючи свій, тобто Ангелінин, лоб. Які-такі зморщечки? Що це ще за новини?

— Не звертай уваги! — порадила Ангеліна. — Страхи на те й страхи, щоб лякати всілякими дурницями. Не вір ім. Їх навмисно на вас напустили, щоб вивести учасниць конкурсу з рівноваги. Напевне, це витівки Драконових прихвоснів. Тільки вони могли додуматися запросити страхів. Та відчепися ти від мого лоба! — обурилась вона, помітивши, що я не слухаю. — Страхи найчастіше брешуть. Вони — пусті. Страх зістарітися — один з найдурніших. Оце він до тебе зараз і підходив. Не слухай його! Менше роби гримас і не морщ лоба, тоді ще сто років на ньому не буде жодної зморщечки. Ну чого ти застигла з таким обличчям, наче на тебе воскову маску натягли?!

— То кажеш «не роби гримас», то лаєшся за спокійне обличчя… — образилась я.

— Гаразд, це все справи не стосується. Насамперед хочу показати тобі, що в мене тут усе в нормі!

Ангеліна гордо посміхнулася й у верхньому куті дзеркала з’явився вже знайомий мені напис «рlау».

— Та-ак! Повернись-но в профіль… Ой, ні, рясні спідниці тобі якось зовсім не пасують. Робитимемо класичний варіант — строга завужена спідниця, блузка, піджак і високі підбори…

Я не вірила власним очам! Перед здивованою Танькою крутилася Крючкова, приміряючи… костюм Таньчиної старшої сестри! Навіть мені Танька завжди дуже неохоче давала приміряти свої речі (хоча всі мої обновки завжди брала поносити з величезним задоволенням!), що вже й казати про сестрин гардероб! Та Танька зроду нікому не дозволяла до нього доторкнутися!

— Я так не зможу! — боязко пропихкала Тамарка. — Я на підборах упаду обов’язково… Я якщо не на рівній підошві, то тільки на ковзанах ходити вмію…

І що ви думаєте? Ні! Танька навіть і не збиралася висміювати недотепу. Навпаки, обличчя нашого «модельєра» раптом засяяло радісно й урочисто:

— Чудова ідея! — вигукнула Танька, хоча Крючкова ніякої ідеї не подавала.

— Ні! — перелякано благала Тамарка. — На ковзанах я в конкурсі виходити не буду!

— Звичайно, не будеш, — запевнила Танька. — Ідея в іншому! Будемо експлуатувати зручний тобі образ. Уяви: всі такі строгі або причепурені, а ти — природна й вільна. Клас? Як Андрійко казала? «Головне — виділитися, запам’ятатися й не втратити гідності!»

«Ах, значить, „Андрійко“!» — насупилась я. Це дурнувате прізвисько дали мені хлопчаки ще в першому класі. От уже не знала, що найкраща подруга поза очі так мене іменує!

— А Андрійко, вона що? — провадила зрадниця в дзеркалі. — Вірно! Всьому голова! Вона просто так чогось не казатиме. Як уже що скаже, виходить, так і треба. Ясно?

Уся моя образа миттю випарувалась.

— Отже, штани, сорочка, кросівки. Все чисте, дороге, пошите по статурі… Ой! Де ж таке брати? — засмутилася раптом Танька.

— У мене мама кравчиня! — радісно повідомила Крючкова. — Вона знаєш, скільки всього мені нашила! Тільки я не ношу — прасувати ліньки!

І тут Таньчина в’їдливість не витримала й вилізла назовні:

— Скажіть, будь ласка! Мама нашила, шмотки є, а я, виходить, мушу тут щось зі стелі брати! Весело, нічого не скажеш!..

Обурена Танька зникла з дзеркала, а моя власна фізіономія, що з’явилася замість неї, хитро поцікавилася:

— Ну то як?

— Що ти з нею зробила? — я була просто ошелешена. — 3 Танькою? Це не вона, а її охоронець, так?

— Ні, що ти! Танька в нас панянка практична, ні в що не вірить. Янгола її серед моїх знайомих нема. Я попрацювала з нашою подружкою за зовсім іншою методикою!

Напис у верхній частині екрана знову сповістив, що дзеркало транслює запис.

— Гавриле, ти зголосився допомагати, чи як? — грізно суплячись, Ангеліна нависла над яскраво-червоним Гаврилкіним. — Це єдиний шанс! Ти маєш це зробити!

— Точно! — дзявкав звідкілясь із задньої парти Якушев. — А чо? І весело, й прикольно, і, може, подіє. Ти, Гавриле, просто зобов’язаний… — тут Якушев не витримав і дико заіржав.

— Спокійно! — різко скомандувала Ангеліна. — Все! Вона вже йде! Давай, Гавриле, не підкачай!

Тут у кадрі змалювався коридор. Ангеліна з незалежним виглядом насвистувала щось собі під ніс і йшла назустріч Таньці.

— Не може бути! Я спізнилася? — чи то вибачаючись, чи глузуючи поцікавилась, Танька. — Ніколи не повірю, що збори ви почали вчасно!

— Ой, — відмахнулась Ангеліна. — Що там починати? Прийшли тільки Гаврилов та цей Якушев, який тільки викаблучуватися й уміє. Дівчиська не можуть, а Тамарка поїхала на дачу до бабусі. Загалом, я теж вирішила у своїх справах змотатися. Нехай ці дурні самі щось придумають хоча б раз. Піди, допоможи їм, чи що…

— Кгм, — замислено протягла Танька й рішуче подалася до дверей. Але, звичайно ж, усередину не зайшла. Добре, що ми з Ангеліною знали про цю її дурнувату звичку розвідувати обстановку, перш ніж заходити…

— Ну що тут казати, — понуро бубонів Гаврило цієї миті. — 3 костюмами в Крюгера точно буде повна лажа…

— А без них, можна подумати, у Крюгера лажа неповна! — зареготав Якушев.

— Дивлячись що називати лажею, — приєднався до друга Гаврилкін.