Ірина Сергіївна Потаніна - Ну чисто янгол!

— Це неможливо, — сувора середня голова дивилася сумно, але твердо. — Обставини — істоти непереборної сили.

Раптом права голова голосно заридала:

— О! Така мила дівчинка, а ми віддамо її на поталу! Кошмар! Неподобство! О! Пробач нам, люба госте! — в нападі раптових емоцій голова впала на підлогу просто переді мною і раптом глянула цілком нормальним, нітрохи не засмученим поглядом. — Прихвосні! — тихо пробурмотіла вона. — Прихвоснів приставлено до нас Обставинами. Вони — шпигують і стежать за дотриманням усіх законів… Ми насилу вмовили їх не скаржитися на те, що ми не самі їмо бранців. Про те, щоб когось пожаліти, вони й слухати не схочуть — відразу побіжать скаржитися…

— Не побивайся так! — ліва голова схилилася над правою, взяла її зубами за шкірку, мов кішка кошеня та перемістила назад на подушки. — Наступного року нова «Міс» проводитиметься. Там нові гарні дівчатка братимуть участь, — втішаючи, голосила вона. — Будемо сподіватися, рік не буде високосним. Уяви, як здорово: будуть гарні дівчатка, а нам не доведеться їх поїдати…

— Регламент! — сердито гримнула середня голова. — Повернімося до справи. Отже, опиши своїх супутниць!

— Не буду! — зізнатися, починала я цей монолог просто зі шкідливості. — Нізащо! Вам цікаво, то підіть, приведіть і самі подивіться, — один із прихвоснів відділився від хвоста й рішуче рушив до дверей. І тут мене осяяло! — І не сподівайтеся навіть! Коли вони побачать, що я не повернулася, більше ніхто на співбесіду до Дракона не піде! І нічого ви з цим не вдієте! — прихвостень безглуздо завмер біля виходу, по тому прохально озирнувся на товариша. І ось уже двоє шпигунів приготувалися залишити тронну залу. — Ха! Ви навіть не уявляєте, які всі наші красуні дужі! Знають айкідо, дзюдо й ще багато страшних слів! Удвох вам із ними ніколи не впоратися!

Третій прихвостень недобре примружився й кинувся на підмогу товаришам. Отже, ми з Драконом залишилися наодинці.

— Усе, що я можу зробити — дати вам можливість утекти. Зараз. Ще до конкурсу… Після — кожен ваш крок буде під контролем публіки й наглядачів, — швидко промовила середня голова, яка враз розгубила всю свою поважність.

— Гаразд, що треба робити? — так само швидко запитала я.

— Після співбесіди ми з прихвоснями вийдемо на переговори з Морським Чудовиськом. У всіх слуг сьогодні вихідний. Замок ненадовго буде в повному вашому розпорядженні. Оце запасний ключ від вашої клітки, — середня голова наблизилася до мого обличчя й роззявила пащеку. Неймовірним зусиллям волі я змусила себе не сахнутися. В одному із щербатих передніх зубів був отвір, у якому, ніби сережка, теліпалося кільце з ключами. Ну що тут залишалося? Я простягла руку та взяла його…

— І не думай навіть, що я пробачу тобі це зухвальство! — раптом закричала середня голова. Перш ніж до мене дійшло, що вона «грає роль» перед прихвоснями, які повернулися в залу, я встигла на смерть перелякатися. — Будеш з’їдена в першу чергу! — провадила середня голова, але в мить, коли прихвосні були відволіклися на жабу, котру тягли й котра несамовито пручалася, раптом по-змовницьки підморгнула мені.

— Годі! Поверніть цю непокірливу їжу до їжосховища та давайте допитаємо наступну гостю.

Один із прихвоснів погрозливо повернувся до мене. Я поквапилася продемонструвати слухняність і добровільно рушила до виходу.

— Не бійся їх! Вони просто хочуть, щоб ти докладно описала всіх нас! — тільки й встигла кинути жабі, безтямній від жаху. — Нічого поганого в цьому поки що нема!

Якщо відверто, до клітки я повернулася в ще пригніченішому стані, аніж була до виходу з неї.

Ледь я підсіла до Ведмедика, як відчула, що косметичка в моїй сумці зробилася гарячою і завзято запульсувала. Ну звісно! Ангеліна не знайшла іншого часу для сеансу зв’язку! Але ж прихвостень, який мене привів, поки ще й не думав забиратися геть!

— Я не надто розпатлана? — голосно поцікавилась я, звертаючись відразу до всіх, і потяглася до люстерка. — У мене очі не червоні?

— Ти ревла там, чи що? Невже все так занедбано? Хочеш, дам тобі своє дзеркало? У ньому відображення завжди гарніше за оригінал. Я його для заспокоєння нервів іноді використовую… — почала підлизуватися Баба Яга, котра, очевидячки, задумала першою почути новини від мене.

Ведмедик здогадалась про справжню причину потреби в люстерку, тому заходилась наполовину пошепки, наполовину жестами пояснювати Язі недоречність її пропозиції.

— Не треба, — я займалася тим самим, але відкрито. — Боюся, в мене зараз настільки жахливий вигляд, що доведеться розглядати своє справжнє обличчя. Інакше як же я дам йому раду?

— Надмірні нервові потрясіння завжди кепсько позначаються на зовнішності, — маленький парубійко-страх, який казна-звідки тут узявся, співчутливо притулився лобом до пруття нашої клітки. — Частенько наслідки цього бувають непоправні…

Я відійшла від нього якомога далі та з зосередженим виглядом розчинила косметичку.

— Привіт, ну що там у тебе? — дружним шепотом запитали ми з Ангеліною, коли нарешті вгледіли одна одну в дзеркалі. — Як життя?

— Та хіба ж це життя! — знову хором відповіли ми.

— Кгм! І чого це ми так собою милуємося? А-а-а, боїмося постаріти? Недарма, ой, недарма! Ось, дивлюся, й зморщечки на чолі вже з’явилися… — страх кричав мені це через всю клітку. Я розгублено потерла лоба. Страх задоволено захихотів і подався геть.

— Ху-ух! — видихнула Ангеліна в дзеркалі. — Ніби нічого не запідозрив. Добре, бо міг