Тамара Крюкова - Чаклунка з останньої парти

— Що значить «майже»? — нашорошилася старенька.

— Я вбила комара.

— І через це всю палацову варту підняли по тривозі? — не повірила бабуся.

— Розумієш, комар сидів на щоці в начальника лицарського Ордену.

— Що далі, то гірше! Щось іще?

— Hi, — похитала головою дівчинка. — Парадну мантію принца пропалила не я. Чесно! І дракончик не винен. Він випадково дихнув вогнем. Якби у вбиральні було не так тісно, то нічого б не сталося.

Августина не йняла віри своїм вухам. Досить було на день залишити онучку саму, як вона накоїла стільки, скільки іншому не наколобродити і за рік.

— Що ти робила у вбиральні принца?!

— Ховалася. Після того, як убила комара. Правда, вбиральня виявилася не дуже вдалим місцем. Принц мало не збожеволів, коли побачив мене серед своїх камзолів і сюртуків.

— Можу собі уявити! — Августина схопилася за серце. — Тепер зрозуміло, чому церемонію скасували, а палац прочісують гвардійці. За що мені така кара на старості літ!

— Бабуся, не бійся! Тут нас не шукатимуть, — заспокоїла її Липочка і додала: — Головне, звідси вибратися.

На Августину звалилося стільки потрясінь, що вона до цієї хвилини не замислювалася над тим, куди потрапила. Розгледівшись, старенька ахнула:

— Боже мій! Та це ж королівська скарбниця! Кажи, як на духу. Як ти тут опинилася?

Бабусин тон не залишав сумнівів. У порівнянні з цим злочином усі інші біди були все одно що комариний укус бегемотові.

— Я просто написала в Щоденнику бажання і все, — перелякалася Липочка.

— Але ж це неможливо! На скарбницю накладено магічне закляття. Відчинити її може лише скарбничий разом з двома посвяченими. Злодії та авантюристи роками б'ються над тим, як попасти сюди в обхід заклинання, але це ще нікому не вдавалося.

— Бабусю, я не брешу, — схлипнула Липочка.

— Ану покажи Щоденник, — наказала Августина.

Дівчинка розгорнула потрібну сторінку.

— Ось. «Хочу опинитися там, де мене ніхто не шукатиме».

Августина задумалася. Запала тиша, у якій було чути, як дракончик знову почав гриміти залізним обручем. Бабуся з онучкою не зважали на нього. Їм було не до ігор з вихованцем.

Августина несподівано схвально поглянула на Липочку.

— Ну й ну! Хто б міг подумати, що загадка, яку віками не могли розгадати найблискучіші голови, має таку просту відповідь.

Прочитавши в очах у дівчинки німе питання, вона пояснила:

— Закляття охороняє скарбницю від усіх, хто хоче сюди потрапити заради багатств. А тобі не потрібне ні срібло, ні золото. Ти шукала прихисток, тому для тебе двері відчинилися. Ти зробила те, що не вдавалося досі жодному чарівникові.

Липочка зашарілася від бабусиної похвали.

— Значить, я правильно загадала бажання?

— Як подивитися. Потрапити сюди ти потрапила, а от назад виходу немає,— сказала Августина.

— Але ж ти знаєш, як звідси вибратися, — безтурботно сказала Липочка.

Чарівниця похитала головою:

— На жаль! Це не під силу нікому. Зняти закляття зсередини набагато важче, ніж зовні.

— Невже нам доведеться сидіти тут до скону? — Очі в Липочки розширилися від жаху.

— Боюся, нас знайдуть значно раніше. Скоро скарбник прийде, щоб повернути до скарбниці корону. Сьогодні вона не знадобиться. З твоєї вини коронацію перенесли.

— Бабусю, мені так незручно. Мало того, що сама вскочила в халепу. Ще й тебе сюди притягла.

Очі дівчинки наповнилися сльозами. Її розкаяння було таким щирим, що Августина пожаліла онучку. У свої неповні тринадцять років вона залишалася справжньою дитиною.

— Нічого. Безвихідних ситуацій не буває,— Августина погладила Липочку по голові.— Головне, — щоб скарбницю відчинили. Сподіваюся, нам удасться вибратися непомітно. Як-не-як я чарівниця і вмію відвести людям очі. А тим часом я розкажу тобі дуже давню легенду.

З бабусею було так легко і спокійно. Вона завжди знаходила потрібне слівце, аби підбадьорити й відігнати страхи. Липочка обожнювала її казки. Забувши про прикрощі, вона вся обернулася на слух. Августина повела розповідь:

— За народними переказами, у давніх королів були дві святині: меч, що не знав поразок, і корона, що відчиняла двері.

— Хіба корона може відчиняти двері? Це ж не ключ, — перебила бабусю Липочка.