Тамара Крюкова - Чорний альбатрос

знову розстелилася антрацитова дорога, а навколо, як і раніше, клубочився чорний дим. Війнуло гаром. Сморід ставав дедалі сильнішим. Троян почав задихатися. Він за старою звичкою спробував застосувати закляття й знову переконався, що магія тут не діє. Маг захекався. Гаряче повітря обпалювало. Їдкий дим рвав легені.

Трояна охопив страх. Будучи Агриппою, він не знав, що таке нездужання. Чи означає це, що, перейшовши в тіло Азара, він втратив безсмертя? Схоже на те, адже хлопчисько був смертний. Колишній чарівник уже давно забув, як це — боятися хвороб. Він звик до свого безсмертя, як до шкіри. Але зміна тіла чаїла не тільки приємності. Нинішня молодість була прекрасна, але вразлива.

Налетів порив вітру, і дим розсіявся. Троян стояв посередині випаленого степу. Так селяни підпалюють торішні жнива, щоб навесні звільнити місце для нових посівів. Порівняння здалося Трояну вдалим. Він також спалив усе, що залишалося в минулому, і розчистив собі місце для нових звершень.

Сутеніло. За степом починався ліс. Троян попрямував туди в надії влаштуватися на нічліг. Не ночувати ж посеред випаленого поля.

Глава 11
Подарунок долі

Після прощання з Марикою Прошка почував себе ураженим. Йому здавалося, що Трояна вона проводила з більшою теплотою. Прошка й колись вбачав у Трояні сильного суперника, а тепер ще більше впевнився в цьому. Необхідно було зробити щось таке, аби здивувати Марику. Але що? У яку б халепу він не вскочив, хіба може це порівнятися з лиховісним пророцтвом каменя про середню дорогу? Та й Троян від скромності не помре. Він вже, напевно, так прикрасить свої подвиги, що хоч картину з нього малюй.

«Халепи також бувають різні. Ще невідомо, що гірше. Може, на мене зграя лісових розбійників нападе! Але всім начхати, що зі мною трапиться», — похмуро міркував Прошка.

Він жваво уявив собі, як на нього звідусіль наступають супротивники, схопив гілочку і став боротися з невидимими полчищами ворогів. От він відразу двох нанизав на шпагу, закинув третього на дерево, перескочив через четвертого. Вжик! Вжик! Мерзенні пики так і наступають з усіх боків, але він також не ликом шитий. Він робить особливо ефектний випад і…

Перечепившись, Прошка пузом розтягся на землі, до того ж приклався лобом об пень, який стояв поряд.

— Ой! От дурик! — Прошка вголос вилаяв себе за недоречну легковажність і негайно почув, як знайомий голосок виправив:

— Касим ібн Дурик.

Прошка підскочив від несподіванки. Він озирнувся навсебіч і переконався, що навколо нікого немає.

«Здалося, чи що?» — подумав він і негайно одержав відповідь на своє запитання. У кишені хтось порпався. Прошка не без побоювання настовбурчив кишеню й побачив крихітку-джина.

— Ну й справи! Ти що тут робиш? — здивовано мовив Прошка.

— Перебуваю в тебе на службі,— відповів джин і зручно розташувався на долоні в хлопчика.

— Але ж тобі потрібно сидіти в глечику.

— А в мене був час туди повернутися? Ти дременув із вежі, як недоумкуватий заєць. Де тепер мій глечичок? Раніше я був ого-го! Джин із глечика. А хто я тепер? Безхатченко, голота, — заголосив ібн Дурик.

Він був настільки безутішний, що Прошка відчув себе винним.

— Давай я підшукаю тобі інший глечик, — запропонував він.

— Що?! Знову в глечик? Ото вже ні, мені й тут добре, — швидко відмовився крихітка-джин. — До того ж тобі знадобиться допомога досвідченого джина. Якщо в тебе є бажання, то давай, наказуй. Чого так безглуздо на мене витріщатися?

Прошка завагався. У нього було одне заповітне бажання, але навряд чи джинові під силу його виконати. Утім, за поспит не платять. Він поцікавився:

— А якщо мені хочеться, щоб дівчина звернула на мене увагу? Ти й це можеш зробити?

— Запросто! — вигукнув джин і клацнув пальцями.

Негайно пролунали смішки й перешіптування. У заростях хтось ховався. Забувши про джина, Прошка насторожився.

— Агов, хто там? Нумо виходь! — скомандував він і про всяк випадок приготувався до бійки.

Із-за дерева, пересміхаючись і перемовляючись, вийшли молоденькі дівчата. Із розпущеним волоссям, у вінках із польових квітів і туніках кольору молодого листя, вони були надзвичайно гарні. Прошка відкрив від здивування рот.

— Це що за диво!

— Диво, диво, — навперебій підхопили красуні, оточили Прошку й загомоніли: — Хочеш бути нашим дружком? Ставай у хоровод. Із нами не занудьгуєш. Ми майстрині танцювати. Яку з нас ти вибереш? Мене? Або мене? А може всіх відразу?

При цьому кожна з них намагалася полоскотати або вщипнути Прошку. Обімлівши від подібної безсоромності, хлопчик позадкував від настирливих дівчисьок. Тут його погляд упав на їхні ноги, і він ледь не закричав. Замість ніжних дівочих ніжок у красунь були цапині копита.

— А-а-а! Відчепіться! Відпустіть! — заволав Прошка й кинувся геть, але це тільки запалило цапоногих переслідувачок.

— Ох, який славний! Просто чарівний! Ну, ходи ж із нами танцювати, — щебетали вони, не маючи наміру залишати його в спокої.

Прошка крутився дзигою, намагаючись відбитися від загравання лісових духів, але зрозумів, що самотужки йому їх не здолати.

— Дурику, допоможи! — заблагав він.

— Касим ібн Дурик, — виправив крихітка-джин.

Увесь