Мирон Козак - Дворіччя. Книга українця

— маючи Книгу Велеса, Слово про похід Ігоря, «Сад Божественних пісень» Григорія Сковороди, «Кобзар» Тараса Шевченка, «Захара Беркута» Івана Франка, «Лісову пісню» Лесі Українки, «Віру предків наших» Володимира Шаяна, «Марусю Чурай» Ліни Костенко...

...«На чому ми там зупинилися, серце?»

Судячи з відроджених послань наших предків, Український Бог на початок свого Творіння поставив Слово, складене з трьох ключових букв — буки-он-глаголь, тобто ствердив Закон, за яким кожна буква Азбуки, її число та графіка відображають спосіб поєднання звуку, світла (графіка лінії) та матерії (число).

В Українському небі Всевишній мав для світобудови набагато ширші можливості: Азбука народів РУ — руського кореня, слов’ян — принципово протилежна ієрогліфіці, в тому числі єврейській. У ній 28 букво-чисел, божественних чиСлів. Серед букв-слів-чисел (разом — числів) є не лише іменники, але й дієслова в однині та множині (у древньому івриті поняття «дієслово» взагалі нема!), дієприслівники і навіть займенники! «Більше того, буква „глаголь“ в Законі БОГ прямо вказує на дію букв — тільки через чиСлова БОГ діє!» (Орест Хмельовський). Самоназви букв Української Азбуки, як ми вже переконалися, мають у своїй єдності характер свідомого послання нащадкам — Азь буки веди. Глаголь добро єсть. (Я букви знаю. Слово добро єсть.)

Принципово протилежні результати творіння світів за Алефбетом та Азбукою народів РУ збереглися донині. У євреїв — «земля обітована», Палестина (Палений стан), де щонайменше 300 днів на рік немилосердна спека, мало що росте, навіть море там Мертве.

А в Україні — чотири пори року (як музика Вівальді!), «...і лани широкополі, і Дніпро, і кручі», і «садок вишневий коло хати», і білий цвіт на калині, і «зозулі голос чути в лісі, ластівки гніздечко звили в стрісі»... А там десь — зачарована Десна, по Васильківщині «широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече невеличка річка Раставиця». А ось «вітрець легенько дихнув; поблизу в траві засюрчав коник; десь далеко ударив перепел, а там над шляхом понеслась-полилася, наче срібний дзвіночок, жайворонкова пісня. Мовчить цар землі — зачарований світовою красою, він наче дрімає...»

Ні у природі, ні у слові в єврейському світі нічого подібного нема! «Не вміщуйте Богознання в тісноту палестинську, — казав Григорій Сковорода, — Доходять до Бога й волхви... Не весь Ізраїль мудрий. Не всі й погани пітьма».

А Ліна Костенко, проживши понад вісімдесят років, побачила, що

Гряде неоцинізм. Я в ньому не існую.

Брати і сестри українці! Не варто і нам існувати в цьому диявольському неоцинізмі. Сотворімо свій — Український — вимір у Всесвіті. І живімо, як заповідали предки: трудімося старанно, дерзаймо, учімось, щоб сущого світло осягнути!

А осягнути світло сущого українець може тільки через рідну мову.

Дух мови
...В слові твойому іскряться І сила й м’якість, дотеп і потуга І все, чим може вгору дух підняться. ...В пісні твоїй ллється туга, І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, Надій і втіхи світляная смуга. Іван Франко Вона була б і вмерла вже не раз, та все питає, і на смертнім ложі,— а де ж те Слово, що його Тарас коло людей поставив на сторожі?!

***

Душа тисячоліть шукає себе в слові.

Ліна Костенко

У мові кожного народу відображені лише йому властиві особливості світотворення і світосприйняття. Чому українець каже «одружитися з нею», а росіянин «жениться на ней»? Тому, що українська мова відтворює наш менталітет: дружина у нашій свідомості та підсвідомості на одному рівні з чоловіком, рівнозначні у творенні Життя. І тому українець співає: «Кличе козак дівчиноньку собі на пораду...»

А якщо «жениться на ней», то друга стать вже опиняється під чоловіком. («На том простом оснований, что я мужчина», — каже герой одного з популярних російських фільмів).

Отож, наша «дружина» — щось зовсім інше, ніж їхня «жена», а наше «подружжя» істотно різниться з їхніми «супругами»! Навіть народні прислів’я та приказки фіксують цю різницю. Росіяни кажуть «Муж и жена — одна сатана». Українцеві дико таке чути, бо зовсім не сатанинським видається йому поєднання чоловіка й жінки у шлюбі. Для нас подружжя — гармонійне поєднання двох статей, які «в однім єднанні палко прагнуть висі».

(Ще пару російських приказок на тему «муж да жена»: «Жена не лапоть, с ноги не скинешь», «Кого люблю, того и бью. Жену не бить — и милу не быть», «Бабе спустить — сам баба будешь»).

Слово шлюб прийшло до нас ще з Золотого віку, коли прадавній українець казав злюб, маючи на увазі, що двоє поєдналися)/любові. Українська мова надійно зберегла цей злюб-шлюб, а російська чомусь замінила його «горбатим» словом брак.

«Моральність народів залежить від поваги до жінки». (Вільгельм Гумбольдт). У довершеній художній формі відмінності української та російської ментальностей показала Леся Українка у драмі «Бояриня». Читайте!

«Мова — це своєрідний енергетичний щит, що захищає народ від різноманітних катаклізмів», зазначає мовознавець Лариса Масенко і для порівняння наводить українське «виховання» та російське «воспітаніє». Одне вказує на те, що дитину треба сховати, вберегти (від чогось поганого), а