Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

і мордуванням українського населення. В цілій тогочасній діяльності ОУН і УПА на західніх окраїнах на першому пляні стояла оборона самого існування українців на тих теренах, боротьба за втримання прадідної землі, протиставлення польсько-большевицьким намаганням докорінно зліквідувати українство на тих окраїнах.

Вміру зростання ворожого терору та намагань виселювання, що все більше охоплює терени західніх окраїн, щораз сильніше розгоряється самооборонна повстанча боротьба. Цього року (стаття писана ще в 1947 р. — Д. Ч.) вона досягла найвищого напруження, розгорнулась у тотальну революційну боротьбу, охопивши без решти все населення. Повстанча боротьба в обороні тієї вітки українського народу розгорілась в одверту війну, в якій СССР та його сателіти Польща й ЧСР (Чесько-Словацька Республіка) не тільки фактично поєднали свої військові сили і ведуть спільні мілітарні операції проти УПА, але навіть уклали з тією метою формальний потрійний пакт.[6] Події і розвиток війни частин УПА на захід від лінії Керзона на три фронти — відомі.

Агентурний варшавський уряд, поступаючи за директивами Кремля і в прямій практичній співдії з большевиками, ще в 1945 році прийняв плян повного виселення українців до СССР. З того часу йдуть величезні зусилля, терор і руйнування на взір татарських нападів. Великі простори перетворились у пустелі і згарища. Коли б не було такої сильної оборонної дії УПА, то польсько-большевицькі пляни були б давно зреалізовані. Населення не встояло б самим пасивним опором проти такого терору. Тільки завдяки спільній героїчній боротьбі цілого українського населення та революційної сили УПА й ОУН ворожі намагання так довго були безуспішні, виселювання до СССР не вдалося зреалізувати і на 50 %. Цілком безуспішні були спроби поселити поляків на місце українців, бо оставились тільки згарища, і щойно в половині цього року вороги змогли вирвати значну частину українського населення і порозкидати на німецькі терени.

Боротьба українських окраїнних земель стоїть як ярке протиставлення до того, як легко і скоро вдається тій самій совєтизованій Польщі виселювати далеко більші простори і численнішу масу компактного німецького населення з прилучених до Польщі теренів, які раніше належали до Німеччини. На цьому зіставленні найкраще віддзеркалюється українськість західніх окраїн, зв'язання окраїнної вітки українського народу з тією прадідною землею, її автохтонність на тій землі, а далі життєва снага українського народу, готовість кожної його частини до боротьби на життя і смерть за підставу буття і розвитку нації — за рідну землю.

Оборона населення західніх окраїн перед насильним виселенням революційною, збройною боротьбою — це одночасно посередня оборона українських мас інших земель перед такою загрозою. В цілій російській імперіялістичній традиції один із головних способів підкоряти волелюбні країни — це насильне масове виселювання волелюбних народів з їх власної землі, розпорошування їх по далеких просторах та насаджування на їх місце покірних. Большевизм у його протинаціональній політиці у відношенні до неросійських народів допровадив ту практику до найбільш рафінованої системи, як головного засобу. Після війни большевики виселили на Сибір кримських татар, чеченців та інші північно-кавказькі народи, які виявили себе у війні непримиренними ворогами московсько-большевицького імперіялізму.

Очевидно такі самі пляни має большевизм теж проти України, зокрема проти тих областей, на яких найсильніше проявилось протибольшевицьке наставлення мас. Але переведення цих задумів Москви далеко трудніше з уваги на кількість ворожого до боль-шевизму українського елементу та з уваги на його бойовість. Тому большевицький режим прийняв плян діяти поволі, щоб не викликати загального зриву. Найперше стосує численні вивози, вириваючи з маси найнебезпечніший для нього елемент. А щодо поголовного виселення більших теренів, то Москва вирішила найперше перевести пробу. Обрала, як здавалося найлегший терен — західні окраїни під Польщею, відгороджені кордоном від українського материка, що залишились ізольовані побіч неприхильного, а то й ворожо настроєного польського населення. Вирвання українського населення з західніх окраїн мало бути досвідним полем, дати большевикам практику, як треба поступати під час поголовного виселювання мас українського населення цілих областей, виявити, яка може бути реакція з нашого боку. Крім того, большевики хотіли раз назавжди усунути існування компактної частини українського народу поза межами СССР і тим наглядно показали, що т. зв. уряд УССР тільки про те й дбає, а не про соборність всіх українських земель. Виселення мало піти на політичний рахунок Польщі та за московським пляном мало посіяти, завогнити українсько-польську ворожнечу, унеможливити цементування спільного фронту українців і поляків у боротьбі проти московського спільного фронту українців і поляків у боротьбі проти московського імперіялізму. Такі були пляни Кремля.

Але їх перекреслила героїчна боротьба цілої вітки українського народу на західніх окраїнах, що — як здавалося — найменше здібні до такого одностайного бойового спротиву. Москва мусить зробити з того висновки: що ж було б на українському материку, коли б так на акцію масових виселювань піднявся увесь народ? Це вже справа мільйонів, великих просторів, а не окраїн з сотками тисяч населення. Це вже не була б така справа, як з кримцями, тільки питання великої, затяжної боротьби, повстання України, що могло б мати необлічимі наслідки в цілому СССР та на загальну ситуацію.

Таким чином героїчна боротьба частини українського народу на західніх окраїнах дала дуже багато в обороні цілого українського народу, зокрема найбільше загрожених Західніх Земель. Хоч успіх тієї революційної боротьби не має матеріяльного уна-гляднення, та це не зменшує його значення.

Тривкий ефект революційної боротьби на захід від лінії Керзона — це зреволюціонізування тієї вітки українського народу, повне приєднання її до активної участи у визвольній боротьбі. Успіхи діяльности ОУН і УПА в тому відношенні є наглядно надто великі, коли зважити, що це ще донедавна були національне мало свідомі, «темні», не раз москвофільські, податливі на большевицькі впливи села, які перетворились у національні твердині, в оселі самих борців за волю і землю, за національне життя. Якби такий стан національно-політичної свідомости та революційної актйвности був досягнений в цілій Україні та в інших поневолених большевизмом країнах, тоді большевицький імперіялізм, режим і система були б скоро знищені в короткій боротьбі, в загальному повстанні поневолених ним народів. А ціле населення Лемківщини, Посяння, Надбужжя, Холмщини і Підляшшя, яке раз стало борцями за українську Правду, від старого до малого — чоловіки, жінки і діти — вже не перестануть ними бути. Однаково ті, що залишились на прадідній землі, як теж ті, що насилу з неї викинені.

Боротьба УПА й ОУН на західніх окраїнах та випади з тієї бази на захід має особливе значення для видвигнення справи визволення України в світі, для розголошення наших визвольних змагань поза кордонами СССР, зокрема в західніх країнах. Західні народи, як