Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

Большевицькі намагання знищити українську революцію йдуть дорогами: розбивати сили ОУН й УПА ударами з чола, широко закроєними мілітарно-поліційними операціями, довготривалими облогами-бльокадами; різними «зверненнями», заявами режиму про готовість поєднатися і помиритись, декляраціями про «амнестію» в парі з широкими пропаґандивними кампаніями про безвиглядність дальшої боротьби — викликати капітулянтські настрої, посіяти зневіру та відтягнути від революції якнайбільше слабших елементів; вдертися в революційні ряди через провокацію і диверсію, розкладати морально, винищувати керівні осередки та робити виломи в різних частинах ОУН і УПА; відгородити революційне підпілля від народніх мас і їх життя; винищувати елементи, які стоять найближче до підпілля; ізолювати просяклі революційними настроями терени. Ці методи большевики стосують комбіновано, посилюючи то одні, то другі, міняють тактику.

Але жодна з цих метод не дала ворогові бажаного ним висліду. Большевики не змогли знищити революції. Про розміри большевицьких акцій проти українського підпілля свідчить такий примір: у 1946 році бльокували західні землі, уживаючи до того 132 тисячі війська, впродовж кількох місяців. Ворог завдав важкі удари, революційне підпілля понесло немалі втрати, але не заламалось, не втратило своєї основної сили та здібности до боротьби.

Дефензива стратегії спрямована на оборону не тільки самої організованої революційної сили, але й цілого населення. В тому на першому місці стоїть оборона перед загрозою масових виселювань.

Сила революційного підпілля та одностайна революційна постава всього населення не дозволяли большевикам застосувати масове винищування і виселювання цілих теренів, опанованих революційною дією і такими ж настроями. Большевики мусіли рахуватися з тим, що це викликало б загальний повстанчий зрив даних теренів, що було б надто небезпечне для позиції режиму в середині і перед зовнішнім світом. Таким чином сила революційного підпілля та готовість населення до боротьби на життя і смерть становлять найпевнішу оборону перед загрозою масового виселювання, яке большевики хотіли застосувати так, як у Криму і на Кавказі.

Народ добре розуміє, що існування й дія УПА й ОУН — це найпевніша забезпека, а їх відсутність збільшує загрозу. У відповідь на ворожу тактику революційне підпілля стосує протизаходи. Проти масових військових операцій та довготривалих масових бльокад, пристосовано нові методи боротьби. Проти намагань ворога обмежити революцію на «лісі» — посилено політично-революційну, зокрема пропаґандивну роботу, перенесено на неї наголос та до неї достосовано повстанчо-бойові дії. Ставлення революційної, політично-пропаґандивної акції серед свіжого, не опанованого ще нашим рухом елементу, поширювання тієї роботи на все нові терени і середовища, зокрема серед інших народів — найуспішніше зводить на нівець большевицькі намагання територіяльно обмежувати, льокалізувати революційний процес.

На питання, чи визвольна боротьба втримається в мислимо-найтяжчих умовах підсовєтської дійсности — край уже дав ясну і безсумнівну відповідь — так! Найтрудніший період переходу від широких наявних партизанських дій воєнного часу до методів глибшого підпілля та витримання сконцентрованого напору ворога революційні сили вже перебули. Треба собі усвідомити, що большевики досі вже докладали всіх зусиль, застосовували всі методи, щоб тільки зламати українську революцію, знищити підпілля ОУН і УПА, унеможливити їх існування. Дотогочасні намагання ворога — це не були початкові спроби, тільки всебічно і методично приготовані комбіновані акції наступу з-зовні і проб дістатися до середини, переведення кількамісячних найщільніших і безоглядних бльокад.

ОУН і УПА винайшли нову тактику, нові форми і методи революційної боротьби, використавши увесь дотогочасний досвід та належно узгляднивши методи ворога. Це дає запоруку, що підпілля далі буде легше переносити натиск ворога, а жертви будуть менші. Очевидно, що большевики будуть теж шукати нових способів і тактики, будуть «удосконалювати» свої засоби боротьби. Але їхня спроможність і винахідливість в цьому відношенні — обмежені. Те, що вони досі стосували проти української революції, це не була імпровізація, експериментування, тільки методично укладене і підготоване, плянове застосування усього досвіду і знання большевизму з усіх часів, зокрема з останньої війни і з власної партизанської боротьби большевиків. Якраз найбільші досвідчені большевицькі партизанські командири і відділи творили ядро большевицьких операцій проти нашого підпілля. Тож дальші зміни й «удосконалення» збоку большевиків вже не можуть бути такі ефективні, як постійні достосування і протизаходи збоку революційних сил.

Якщо йде про матеріяльні засоби, то крім підтримки збоку прихильного населення, яке з подивугідною посвятою старається допомогти чим може, УПА й ОУН постійно ведуть відповідні офензивні акції для здобуття потрібного у ворога.

Відносно загрози масових виселень теренів охоплених найсильнішою акцією, то і в майбутньому, так як досі, найпевніша забезпека — це втримування на тих теренах високого революційного потенціялу. Не тільки в дійовій, активній формі, але передусім в стані постійної революційно-бойової готовости. Переведення масового виселювання було б большевикам не таке легке вже з тих причин, що йде не про малі терени, тільки про великі простори, охоплені революційним рухом, про великі, бодай кількамільйонові маси населення. До того йшло б про терени важливі для воєнної господарки і для стратегічних сполучень. Це терени найближчого запілля для совєтської армії в Середній Европі, і з них ще найскорше дістаються відомості в зовнішній світ. Коли на тих теренах існує досить сильне підпілля УПА й ОУН, а населення настроєне революційне, готове до відчайдушної боротьби, хоч би й не було голосних наявних революційних дій, тільки потенціяльний стан, тоді большевики мусять рахуватися з тим, що масові вивози викликали б загальний повстанчий зрив революційної сили і всього населення. Це мало б для большевизму погані наслідки внутрішні і зовнішні, політичні, господарські і мілітарні.

Поважне значення в цьому відношенні, корисне для загроженого населення має напружена міжнародня ситуація. Кремль хотів би з корінем винищити не тільки активні революційні сили, але всі ті елементи українського й інших народів, які могли б бути йому небезпечні. Коли б він мав свобідну ситуацію, коли б не таке загрозливе внутрішнє і зовнішнє положення большевиків, то вони намагались би застосувати масове виселення, хоч би це мало повернути великі простори України в пустелі. Одначе сама ситуація ще не дає забезпеки, так як не охоронила перед такою долею кримських татар, чеченців та інших. Тільки високий революційний потенціял, сторожкість та бойова готовість підпілля і цілого народу, становить головну забезпеку та запевняє належне використання пригожої загальної ситуації.

Ситуацію і революційну дію на західніх окраїнах під Польщею треба окремо розглядати. Боротьба на тих теренах має ту саму політичну лінію й аналогічні форми, як на матірних землях, але має теж власний аспект, особливі форми і вияви.

Ціла боротьба на захід від т. зв. лінії Керзона[5] ведеться передусім під кутом захисту й оборони цілого українського населення перед насильним виселенням та перед терором польсько-большевицького режиму, грабіжжю