Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

Питання протибольшевицької революції — це передусім питання підсовєтської людини, такого її внутрішнього переродження, щоб на місці зневіри прийшла віра в можливість повалення большевизму. Слідом за тим, замість здавлювання внутрішнього протесту і пасивної підкори теророві, людиною має оволодіти бажання активної боротьби, готовість на неї та переконання про остаточну перемогу правди над злом. Не йде так про поширювання ненависти до большевизму, вона є скрізь, її найкраще плекає сам режим і комуністична система. Але терор режиму рівночасно впоює страх, безпросвітність, зневіру, почуття осамітнення кожної одиниці, пасивність і підкореність. Це все треба переламати, це мусить зробити організована революційна сила. Найважливішим засобом в тому є не сама голословна, повчаюча пропаганда, а тільки жива дія — боротьба, наглядний доказ — приклад.

Тому провід визвольної боротьби в Краю прийняв плян, розрахований на довший час. Треба передусім закріпити, поглибити і поширити те, що зроблено до того часу у посіянні зерна революції в цілому СССР та в революційній активізації народніх мас. З кінцем війни маси червоноармійців понесли з теренів дій УПА не тільки концепцію, ідеї і кличі протибольшевицької революції а й прозріння в тому, що теж у підбольшевицькій дійсності може існувати й успішно вестися революційна боротьба, що може втриматися і діяти підпільна революційна сила, повстанча армія. Одначе в душі кожного прозрілого, який у своїх почуваннях і бажаннях вже став по боці революції, рівночасно лишився великий сумнів — питання: «але чи втримається в час миру, чи встоїть проти большевицького нищівного тиску і як довго?» Той сумнів може легко згасити світло вільної людини-революціонера та повернути її в темряву пасивного рабства. Це кардинальна справа. Від того, яка відповідь буде дана живою дійсністю, залежить скріплення, чи підірвання посіяного зародку революції в цілому СССР.

Щоб закріпити те, що зроблено грандіозними повстанськими діями для поширення концепції масової революції народів, треба розвіяти сумніви у тих, що недавно запізнались з нею. Треба було засвідчити перед ними, що попри всі зусилля ворога, наша революція не падає, а триває і розвивається. Через те дати їм тверду віру в неї, переконати їх, що може і буде продовжуватися, не тільки в переходовому воєнному укладі, але так само в «мирному». Що большевицька «всесильність» неспроможна її спинити. Доказавши це, здобуваємо багато з тих нездецидованих симпатиків як активних борців.

У переломовому етапі, при кінці війни, великі партизанські дії і зв'язані з ними політично-революційні акції заклали основи для росту масової революції народів у спільному протибольшевицькому фронті. В черговому етапі головний наказ тієї самої концепції, основне завдання у здійснюванні того самого пляну — це: втриматися, тривати і продовжувати революційну дію, стосувати такі методи і таку тактику, щоб запевнити неперервність боротьби.

Відомості про те, що УПА-ОУН і УГВР діють, що попри всі зусилля большевикам не вдається знищити революційної боротьби — утверджують революційне наставлення всіх неофітів, не тільки в Україні, але в цілому СССР. При тому не так іде про розміри наявних революційних дій, бо ефект кожної акції в свідомості мас залежить не тільки від її абсолютної величини, сили й натуги, але передусім від її пропорційного відношення до загальної ситуації. Серед величезних і потрясаючих подій воєнного часу все пересічне губиться, проходить безслідно, до всього прикладаються надзвичайні, великі мірила. Тільки відповідно великі події й акції мають свій вплив. Інакше є в мирному часі, у цій нормальній обстановці. Тоді на спокійнішому плесі і видніші теж розмірне менші події, стає більший ефект різних акцій серед мас. А в нашій концепції масової революції, як і в інших соціологічних явищах, ефект акції міряємо її впливом на маси, на їх свідомість і наставлення, а не самим матеріяльним наслідком.

Головне значення полягає в самому продовжуванні революційної боротьби. Кожний, теж менший її прояв, який доходить до відома мас, має серед них свій революціонізуючий вплив. Зокрема, якщо йде про маси далекі від теренів революційних дій ОУН-УПА, про інші, союзні народи, — то домінує в них перше врансення, перші відомості про українську революцію, коли вони запізнались з широкими партизанськими діями УПА. Тепер у них стоїть питання, чи взагалі ще існує й діє та сила. Коли так, то в них утверджується віра в живучість революції. Відомості про існування і дію головної сили протибольшевицької революції народів — ОУН-УПА — стають політичною орієнтацією для всіх народів, поневолених большевизмом.

Послідовне здійснювання одного й того самого пляну революційної стратегії в двох етапах можна образово змалювати наступним порівнянням: при варенні якоїсь страви звичайно на початку підсичуємо сильніший вогонь, щоб допровадити до кипіння. А дальше може бути слабший, але постійний вогонь, щоб підтримувати кипіння. Під час кипіння температура вареного не підвищується, а страва уварюється щораз ліпше. Так і в революції. Варення — це процес дозрівання масової революції. Сильний вогонь на початку — це перший етап широких революційно-партизанських дій і поширення ідеї визвольної революції серед народів. Рівномірний, слабший вогонь після кипіння — це революційні дії теперішнього етапу в час миру.

Тактика боротьби в новому етапі достосована до «мирних» умов побуту в СССР і до загальної ситуації. Зрозуміло, що не можна про неї докладніше писати, хіба загально заторкнути деякі моменти. В порівнянні з попереднім етапом вона відзначається сто-суванням засобів глибокого підпілля та більшого роздрібнення. Надальше продовжуються обидві форми революційної дії: суспільно-політична і мілітарна. УПА й ОУН ведуть свою діяльність у найтіснішій співпраці. Повністю втримана одність революції, координація боротьби. Відповідно до загальної ситуації, в теперішньому етапі більше посилюється фронт суспільно-політичної революційної дії, а теж мілітарна, партизансько-бойова боротьба ведеться так, щоб, крім спеціяльних завдань, кожна акція мала якнайбільший політично-пропаґандивний успіх. Ціла боротьба йде незмінно по лінії здійснювання визвольної концепції ОУН та оформлених ідей цілого українського народу. Боротьба йде під прапорами УГВР, яка репрезентує самостійно-державницькі змагання України та заступає її перед зовнішнім світом як протиставлення до московської експозитури — «уряду УССР».

У визвольній концепції домінуюче значення мають, як завжди, головні моменти: ставка на власнопідметну боротьбу власними силами; єдина дорога до визволення — протибольшевицька революція; революція широких народніх мас, з їх активною участю, а не самих організованих сил; спільний протибольшевицький фронт, визвольна революція народів за концепцією АБН, в якій Україна веде перед.

В парі з офензивною стратегією, спрямованою на поширення революції на всі народи та на всі ділянки життя, проводиться оборонну стратегію проти намагань ворога знищити наш рух. Оборона самої організованої революційної сили, підстав і засобів її існування і дії, як теж оборона цілого народу, зокрема революційно-наставлених елементів перед большевицьким