Вилки Коллінз - Жінка у білому

власних і вашого хазяїна) вашою незакінченою роботою. Впорядкуйте все, наскільки зможете, і їдьте звідсіля в суботу вранці. Цього часу вистачить і вам, містере Гартрайт, і нам усім.

Не встиг я розтулити рота, щоб запевнити її, що всі її побажання виконаю беззастережно, як ми обоє почули чиюсь квапливу ходу. Нас шукав хтось із домашніх! Я відчув, як кров приплинула мені до щік, а тоді відплинула. Невже нас розшукує міс Ферлі?

Мені стало легше на душі — так безнадійно й печально змінилося враз моє становище стосовно Неї, — справді легше стало, коли побачив, що то була тільки її покоївка.

— Можна попросити вас на хвилинку, міс? — сказала дівчина схвильовано й занепокоєно.

Міс Голкомб спустилася до неї, і вони відійшли на кілька кроків.

Лишившись сам-один, я з гіркою тугою, висловити яку мені несила, став думати про своє близьке повернення до відчайної самоти моєї вбогої лондонської кімнати. Спогади про мою добру стареньку матір і сестру, які так раділи, що мені поталанило дістати вигідну службу в Камберленді, думки про те, що я ганебно їх забув і оце тільки вперше згадав, захлюпнули мене, будячи в мені болісне каяття, — так любовно дорікають давні, забуті друзі. Що відчують мати й сестра, коли я повернуся до них, не дослуживши своєї служби, із сповіддю про свою печальну таємницю? Вони, що покладали на мене стільки надій того прощального щасливого вечора в Гемпстеді!..

І знов Анна Катерік! Навіть спогад про прощальний вечір з матінкою та сестрою пов'язувався тепер мені з іншим спогадом — про місячну дорогу до Лондона. Що б це означало? Невже мені ще судилася зустріч із тією жінкою? Це було не так уже й неможливо. Чи знала вона, що я живу в Лондоні? Так — адже я сам сказав їй про це, до чи після того, як вона недовірливо спитала, чи багато серед моїх знайомців є баронетів. До чи після? Надто я тоді був схвильований, щоб пригадати, коли саме.

Збігло кілька хвилин, поки міс Голкомб вернулась, відпустивши покоївку. Тепер і вона була схвильована й занепокоєна.

— Ми з вами домовилися про все найнеобхідніше, містере Гартрайт, — сказала вона. — Ми зрозуміли одне одного, як це ведеться між друзів, і зараз можемо повернутися в дім. Сказати вам правду, мене турбує Лора. Вона прислала покоївку сказати, що хоче незагайно бачити мене. Дівчина каже, що панну стривожив якийсь лист, його вона дістала сьогодні вранці, — безперечно, той самий, що я звеліла віднести в дім, коли ми йшли сюди.

Ми заквапилися назад. Хоч міс Голкомб сказала мені все, що хотіла, та я сказав їй далеко не все. Від тієї хвилини, коли я довідався, що гість, якого ждуть в Ліммеріджі, — майбутній чоловік міс Ферлі, мене мучила пекуча цікавість, гірка необхідність дізнатися, хто він. Хтозна, чи коли випаде нагода поставити це запитання, тож я зважився зробити це нині, по дорозі до будинку.

— Ви з такою добротою сказали мені, що ми розуміємо одне одного, міс Голкомб, — заговорив я. — Тепер, коли ви повірили в мою вдячність і готовність уволити будь-яку вашу волю, чи можу я запитати, хто...

Я затнувся. Я змусив себе думати про нього, але як тяжко було вголос назвати його її майбутнім чоловіком!

— ...хто той джентльмен, за якого виходить заміж міс Ферлі?

Мабуть, усі її думки були про сестру. Вона кинула недбало:

— Власник великого маєтку в Гемпшірі.

Гемпшір! Там народилася Анна Катерік... Знову, знов вона, жінка в білому. В цьому було щось фатальне.

— І як його звати? — спитав я скількимога байдужіше і спокійніше.

— Сер Персіваль Глайд.

Сер... Сер Персіваль. Знов мені на думку спало запитання Анни Катерік про баронетів, яких я міг знати. Зненацька я зупинився і глянув на міс Голкомб.

— Сер Персіваль Глайд, — повторила вона, подумавши, напевне, що я не дочув.

— Він баронет? — спитав я вже з неприхованим хвилюванням.

Вона помовчала хвилину, а тоді досить холодно відповіла:

— Баронет, звичайно.

XI

На зворотному шляху додому більше ми не зронили ні слова. Міс Голкомб поспішила до сестри нагору, а я вернувся до своєї студії, щоб упорядкувати, перш ніж передати в інші руки, ті малюнки містера Ферлі, що їх я ще не встиг реставрувати й окантувати. Коли я зостався на самоті, мене захлюпнули думки, які досі я гнав геть, думки, що робили моє становище нестерпно тяжким.

Отже, вона заручена й виходить заміж. Її майбутній чоловік — сер Персіваль Глайд. Чоловік із титулом баронета і власник маєтку в Гемпшірі.

В Англії були сотні баронетів і десятки землевласників у Гемпшірі. Судячи за звичайною логікою, я не мав ані найменших підстав підозрювати, що недовірливі розпити жінки в білому можна пов'язати з сером Персівалем Глайдом. І все ж таки я пов'язав їх із ним. Чи було це тому, що тепер у моїй уяві сер Персіваль пов'язувався з міс Ферлі, а міс Ферлі, своєю чергою, з Анною Катерік, від тієї самої ночі, коли мені відкрилася лиховісна схожість між ними? А чи тому, що ранкові події так мене розхвилювали, що тепер наді мною брала владу кожна омана, яка тільки могла постати з простих випадковостей, простих збігів обставин? Хтозна... Я тільки відчував, що розмова, яка відбулася між міс Голкомб і мною по дорозі додому від літньої хатинки, дуже дивно подіяла на мене. Мною цілком заволоділо передчуття якоїсь страшної нез'ясовної небезпеки, що чигала на нас у пітьмі майбутнього. Болісний здогад, що віднині я — одна з ланок того ланцюга подій, розірвати який не здолає навіть мій від'їзд із Камберленду, гірка думка, чи хто-небудь із нас побачить кінець усього цього, адже всьому буває кінець, — все дужче гнітили, потьмарювали мені душу. Хоч яке гірке було моє страждання через нещасливий кінець моєї недовгої, зухвалої любові, а проте його притупило, приглушило ще тяжче страждання: передчуття, що час збирає над нашими головами якісь темні, не видимі ще, грізні небезпеки.

Я попрацював над малюнками не більше півгодини, коли в мої двері постукали. Я сказав: «Прошу!», двері відчинились, і, мені на подив, до кімнати увійшла міс Голкомб.

Вона була чимось розгнівана і схвильована. Не встиг я запропонувати їй сісти, як вона схопила стільця й сіла поруч мене.

— Містере Гартрайт, — почала вона. — Мені здавалося, що з усіма прикрими розмовами покінчено, на сьогодні принаймні. Але не так сталось, як гадалось. Хтось затіяв підлу інтригу, маючи