Вилки Коллінз - Жінка у білому

на меті злякати мою сестру й перешкодити її заміжжю. Ви ж бачили, як я звеліла садівникові однести в дім листа, підписаного незнайомим почерком і адресованого міс Ферлі?

— Авжеж.

— Це анонімний лист, підла спроба зганьбити сера Персіваля в очах моєї сестри. Він так схвилював і стривожив сестру, що я насилу якось трохи її заспокоїла і прийшла до вас аж тоді, коли змогла залишити її саму. Я знаю, це суто родинні справи, і не годилося б мені радитися про це з вами, кого ці справи не можуть цікавити...

— Перепрошую, міс Голкомб, але мене, як ніщо інше, цікавить усе, що може перешкодити щастю міс Ферлі чи вашому щастю.

— Я рада чути це від вас. Ви — єдина людина в домі, чи й поза домом, у якої я можу спитати ради. Містер Ферлі такий недужий, його так жахають будь-які труднощі й таємниці, що годі й думати про нього в такій справі. Наш священик — чоловік доброї, але слабкої вдачі, який поза своєю парафією нічого не тямить, а наші сусіди — просто байдужі знайомі, з якими можна порозважатись, пополювати, але боронь Боже потурбувати їх у хвилини тривоги й небезпеки. Порадьте мені ось що: чи повинна я вжити негайних заходів, щоб з'ясувати, хто автор цього листа, чи почекати до завтра й звернутись до повірника містера Ферлі? Можна згаяти цілий день чи ні? Це може мати велике значення. Скажіть мені, що ви про це думаєте, містере Гартрайт? Якби необхідність не змусила мене в розмові з вами звірити вам деякі делікатні обставини, то, звісно, навіть безпорадне моє становище не могло б виправдати моє звернення до вас. Але після нашої сьогоднішньої розмови я навряд чи помилюся, якщо забуду, що ми з вами знайомі лише три місяці.

Вона дала мені листа. Він починався зразу, без звертання, ось так:

«Чи вірите ви у сни? Перечитайте, що говориться про сни у Святому письмі, й вислухайте моє застереження, поки не пізно.

Минулої ночі я бачила сон про вас, міс Ферлі. Мені наснилося, нібито я в церкві. Я стою по один бік аналоя, а священик у стихарі, з молитовником в руках, — по другий бік.

Через якийсь час до церкви увійшли двоє — чоловік і жінка, щоб повінчатись. Тією жінкою були ви. В чудовій білосніжній сукні, під довгою білою прозорою фатою, ви виглядали такою гарною і невинною, що серце моє переповнилося співчуттям до вас, а на очі набігли сльози.

Ті сльози, моя молода леді, були благословенними сльозами жалості, але, замість текти з моїх очей, як течуть сльози у всіх нас, вони обернулися двома променями світла, котрі дедалі ближче посувалися до чоловіка, що стояв з вами перед вівтарем, аж поки торкнулися його грудей. Два промені, мов дві веселки, простяглися між ним і мною. Я подивилась, куди вони вказували, і зазирнула в самісіньку глибину його серця.

З лиця той чоловік, за якого ви виходили заміж, був досить гарний. Ані високий, ані низький — трохи нижчий середнього зросту. Жвавий, веселий, радісний, років сорока п'яти. Він мав бліде обличчя та облисілий лоб, але решту голови вкривала темна чуприна. Бороду він голив, однак мав розкішні каштанові бакенбарди й такі самі вуса. Очі карі й дуже блискучі; ніс такий прямий, красивий і тонкий, що прикрасив би й жінку. Такі самі й руки. Час від часу його турбував сухий, уривчастий кашель, і, коли він прикривав рота правою рукою, на ній червонів рубець від давньої рани. Чи ж такий він насправді, як наснився мені? Вам краще знати, міс Ферлі, ви самі знаєте, обманув мене сон чи ні. Але читайте далі. Читайте, що я побачила під його зовнішньою оболонкою, — благаю вас, читайте собі на користь.

Я подивилась туди, куди вели два промені, й заглянула в самісіньке його серце. Воно було чорне, як ніч, і на ньому палахкучими червоними буквами було написано рукою грішного ангела: «Без жалю і каяття. Він сіяв горе на шляхи інших і житиме, щоб сіяти горе на шляху тієї, що стоїть поруч нього». Я прочитала це, і тоді ті світляні промені пересунулись і спрямувались за його плече, а там, позад нього, стояв диявол і сміявся. І промені пересунулися ще раз і спрямувались за ваше плече: там, за вами, стояв ангел і плакав. І втретє пересунулися промені й лягли поміж вами й тим чоловіком. Вони розширялись і розширялись, далі й далі відтісняючи вас одне від одного. І священик даремно шукав вінчальну молитву — вона щезла з книги, і він перестав гортати сторінки, й закрив книгу, відсунув од себе у відчаї. А я прокинулася вся в сльозах, і серце моє шалено калатало, бо я вірю в сни.

Вірте і ви, міс Ферлі, благаю вас, заради вас самих, вірте, як вірю я. Йосиф і Даниїл, та інші у Святому письмі вірили у сни.

Розвідайте про минуле того чоловіка з рубцем на руці, перш ніж вимовити слова, які зроблять вас його нещасною дружиною. Я застерігаю вас не заради себе, а заради вас. Турбота про ваше благополуччя житиме в мені до останнього мого подиху. Дочка вашої матері в серці моїм, бо ваша мати була моїм першим, найкращим, моїм єдиним другом».

На цьому, без будь-якого підпису, кінчався цей незвичайний лист. Написаний він був на лінованому папері, по-школярському густо, з багатьма ляпками. Почерк був кволий, невиразний, але нічим особливим не вирізнявся.

— Це не безграмотний лист, — мовила міс Голкомб, — і водночас він надто безладний, щоб можна було приписати його освіченій людині з вищих кіл. Опис вінчальної сукні й факти і деякі інші вирази начебто свідчать про те, що писала його жінка. Яка ваша думка, містере Гартрайт?

— Я теж так думаю. Мені здається, що писала його не просто жінка, а жінка, чий розум, напевне...

— ...розладнаний? — підказала міс Голкомб. — І мені щось таке здалося.

Я не відповів. Мої очі були прикуті до останньої фрази листа. «Дочка вашої матері в серці моїм, бо ваша мати була моїм першим, найкращим, моїм єдиним другом». Ці слова та мої сумніви щодо здорового глузду автора листа підказали мені припущення, про яке я боявся навіть подумати, не те що висловити вголос. Я вже почав потерпати за свій власний розум. Чи не було це нав'язливою думкою — у всьому незрозумілому й несподіваному знаходити одне й те саме приховане джерело, вбачати сліди одного