Матвій Михайлович Шестопал - Євреї на Україні

было противоречие интересов христианских и еврейских купцов и ремесленников”.230 У чому полягало це “противоречие”, ми бачили на прикладі України.

У 1096 р. Бржетіслав Чеський розпочав антиєврейську акцію, в ході якої забирав у євреїв майно і різні багатства. При цьому він підносив той виправдальний мотив, що єврейські багатства награбовані у християн. Мовляв, предки євреїв вийшли з Єрусалима ні з чим і навіть продавалися тоді по 30 душ за динар.231

Однією з причин вигнання євреїв з Іспанії були інтереси національної єдності в боротьбі проти загарбників. Протягом VІІІ-ХV століть народи Піренейського півострова вели збройну боротьбу за відвоювання (т. зв. реконкіста) територій, захоплених арабами і берберами (ті й другі дістали загальну назву маврів). У ході боротьби були вигнані з Іспанії не тільки маври, а й євреї, які проживали тут з давніх часів. За королівським указом від 31 березня 1492 р. всі іудеї протягом трьох місяців повинні були прийняти католицьку віру або залишити Іспанію. Причому в останньому випадку все їхнє майно підлягало конфіскації на користь іспанської корони. Рятуючи свої багатства, частина євреїв перейшла в католицтво (цих вихрестів звали маррани, або “нові християни”). Запідозрені в “нещирому” ставленні до нової віри, вони стали потім жертвами інквізиції. Інша частина (сефарди) змушена була покинути країну і переселитися на Балкани. Таких нараховують, за різними даними, від 100 до 300 тисяч чоловік.232

У 1495 р. великий князь литовський Олександр Ягайло з причин, досі не з’ясованих, як каже Грушевський, наказав “жидову з земли нашоє вон вибити”. Вигнані з Литви, євреї переселилися частково у Крим, а частково в Польщу. Правда, вже в перших роках XVІ ст. Олександр, ставши королем польським, знову дозволив євреям вертатися назад у землі В. кн. Литовського.

У другій пол. XVІ ст. при завоюванні Полоцька російськими військами були взяті в полон місцеві євреї. На запитання, що з ними робити, Іван Грозний, великий князь і перший цар російський, відповів:

“Согласных креститься — крестить. А несогласных утопить в реке Полоте”.

За Петра І євреям дозволявся приїзд на короткий час для торгівлі на українських ярмарках.

За царювання Катерини І, жінки Петра, і Єлизавети Петрівни, дочки його, були видані укази про вигнання євреїв за межі Росії і недопущення їх туди знову. В указі Єлизавети від 2 грудня 1742 р. цей захід мотивується таким чином:

“Ныне нам известно учинилось, что оные жиды еще в нашей империи, а паче в Малороссии под разньши видами, яко-то торгами и содержанием корчем и шинков, жительство свое продолжают, от чего не иного какого плода, но токмо, яко от таковых имени Христа Спасителя ненавистников, нашим верноподданным крайнего вреда ожидать должно. А понеже наше всемилостивейшее матернее намерение (батьківське піклування, по-сучасному) есть от всех чаемых нашим верноподданным и всей нашей империи случится могущих худых следствий крайне охранять и отвращать, того для и сего в забвении оставить мы не хотя, всемилостивейше повелеваем: из всей нашей империи, как из великороссийских, так и из малороссийских городов, сел и деревень — всех мужеска и женска пола жидов, какого бы кто звания и достоинства ни был, со объявлением сего нашого высочайшего указа, со всем их имением немедленно выслать за границу и впредь оных ни под каким видом в нашу империю ни для чего не впускать, разве кто из них захочет быть в христианской вере греческого исповедания, таковых крестя, в нашей империи жить им позволить, токмо вон их из государства уже не выпускать”.233

Після опублікування цього указу з різних місць імперії стали надходити клопотання на користь євреїв. Українська генеральна військова канцелярія, напр., просила дозволити євреям приїздити, як і раніше, на українські ярмарки і торгувати в слобідських полках. Але на всі ці клопотання і відповідне подання Сенату імператриця категорично відповіла:

“От врагов христовых интересной прибыли не желаю”.

З переходом Галичини під владу Австрії галицькі українці зробили спробу захиститися од конкуренції євреїв. Сподіваючись на підтримку нової влади, делегація львівських міщан звернулася до губернатора Галичини графа Пергена з проханням, щоб він заборонив євреям “всяку торгівлю”.234 Прохання було залишене без уваги.

З аналогічним клопотанням звернулися до свого уряду московські і смоленські купці. У своєму листі вони скаржилися, що євреї “производят розничную торговлю ввозимыми самими ими из-за границы иностранными товарами с уменьшением против настоящих цен, тем самым здешней всеобщей торговле причиняют весьма чувствительный вред и помешательство. И сия против всех российских купцов дешевая товаров продажа явно доказывает не иное что, как тайный через границы провоз и совершенную утайку пошлин”.235

Московські купці не вважали навіть за потрібне прикриватися фразами про захист релігії. Навпаки, вони підкреслювали, що “отнюдь не из какого-либо к ним, в рассуждении их религии, отвращения и ненависти”, а винятково через матеріальні збитки, вони просять заборони євреям торгувати, вигнання тих, що вже оселилися, й виключення тих, хто таємно записався в московське купецтво.

Катерина ІІ задовольнила це прохання. В указі від 23 грудня 1791 р. говориться: “Евреи не имеют никакого права записываться в купечество во внутренние российские города и порты, а только по указам нашим дозволено им пользоваться правом гражданства и мещанства в Белоруссии. Подтверждая о точном наблюдении изданных о сем постановлений, мы признали за благо распространить такое право гражданства, сверх Белорусских губерний, на Екатеринославское наместничество и область Таврическую”.236

Цим указом була вперше встановлена так звана смуга єврейської осілості. Указ від 23 червня 1794 р. розширив межі цієї смуги. Євреям дозволялося “отправлять купеческие и мещанские промыслы в Киевской губернии, не исключая г. Киева”. Право проживання в Росії євреї мали таким чином у 15 губерніях: Бессарабській, Віденській, Вітебській, Волинській, Гродненській, Катеринославській, Ковенській, Мінській, Могилівській, Подільській, Полтавській, Таврійській, Херсонській, Чернігівській і Київській.

Маючи на увазі заходи, спрямовані на захист матеріальних інтересів російського купецтва, С.Подолинський відзначав, що “й тут зроблено не по правді з нашою Україною. До нас московське начальство пустило жидів, а в Московщину й ні. Бачите, московські купці не хотіли баришами ділитися з жидівськими та й впрохали начальство, щоб жидів до них з Польщі та з Литви не пускали”.237

Царський уряд обстоював інтереси не тільки самих купців. У поміщицькій державі, на чолі якої стояв цар, що сам був перший поміщик імперії, в особливому фаворі перебувало дворянство. Піклуючись про його добробут, Катерина ІІ віддала в розпорядження поміщиків найприбутковішу статтю доходу — винокуріння. Щоб мати уяву, що це значить, нагадаємо, що доход казни від податку шинків у