Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— Що, він розпусник?

— Та ні — він штурман. Капітан Аардрварк — ви його знаєте, не можете не знати; такий собі гладенький симпатяга з люлькою. Він має звичку відрекомендовуватися кожному новачкові, тільки-но той прибуває в ескадрилью: «Перед вами Аардваарк, серед штурманів мастак». Потім питає, в якому університеті хто вчився. Невже не пригадуєте?

— Візьміть мене в компаньйони! — не слухаючи його, благально проквилив Майло.

Йоссар’ян відмовився, хоча прекрасно розумів, що за тією запискою, яку дав йому Док Дайлік, вони з Майлом могли б пускати наліво цілі каравани фруктів.

Йоссар’янова відмова дуже засмутила Майла, зате відтоді він звіряв Йоссар’янові всі свої таємниці; Майло тонко зміркував, що той, хто не обкрадає любої батьківщини, вже ні в кого не вкраде. Та однієї своєї таємниці він Йоссар’янові так і не відкрив: не признався, де саме в горах розташовані його тайники, куди він почав ховати свої гроші після того, як, повернувшись одного дня із Смірни з повним літаком фініків, дізнався від Йоссар’яна про сіайдиста, котрий з’явився в шпиталі. Добровільно зголосившись завідувати офіцерською їдальнею, Майло понад усе дбав про те, щоб ніхто і ніщо не могли підмочити його репутації.

— А я й не знав, що у нашім меню замало чорносливу, — признався він того першого дня. — Просто в мене не було часу до всього придивитися. Але я обов’язково підійму це питання перед моїм першим шеф-кухарем.

— Перед яким іще першим шеф-кухарем? — гостро зиркнувши на нього, запитав Йоссар’ян. — Звідки він у вас узявся?

— Я маю на увазі — перед капралом Снобом, — винувато відводячи очі, пояснив Майло. — Він у мене єдиний шеф-кухар, то чому ж йому не бути й першим? Хоча, правду кажучи, я хотів би перевести його до адміністративного відділу. Відчуваю, що його розпирає жага творчості. На його думку, кулінарія — це мистецтво, тож він весь час нарікає на те, що мусить проституювати свій талант. Ну, а я тут при чому? До речі, ви часом не знаєте, за що саме його розжалували з офіцерів?

— Знаю, — сказав Йоссар’ян. — За те, що він отруїв усю ескадрилью.

— Він?.. — знову бліднучи, перепитав Майло.

— Він якось намішав прального мила в картопляне пюре… Хотів таким чином довести, що навколо нього самі філістери, які не здатні розрізнити, де добре, а де погане. На всю ескадрилью напала скажена свистуха. Заплановані польоти і ті скасували.

— Ну й ну! — процідив Майло крізь осудливо стиснуті зуби. — Сподіваюсь, після цього він зрозумів, як він помилявся?

— Навпаки, — відповів Йоссар’ян. — Він лиш зайве переконався, що мав рацію. Ми на повен рот ковтали його вариво й вимагали добавки. Усім потім було зле, та ми навіть гадки не мали, що нас потруєно.

Заціпенілий з жаху та обурення, Майло двічі пирхнув носом. Зараз він був схожий на рудого кошлатого зайця.

— В такому разі його тим більше треба перевести до адмінвідділу! Чого доброго, знову викине якогось коника, а ти, Майло, відповідай. А взагалі-то я мрію лиш про одне, — він перейшов на інтимний тон. — Я хочу зробити нашу їдальню зразковою, ви розумієте? Хочу, щоб наші люди мали найкращі харчі у світі! Якщо хочете, це і є мета мого життя. І, як на мене, той начальник їдальні, котрий цього не прагне, не має права називатися начальником їдальні. Ви згодні?

Йоссар’ян повільно повернувся до Майла й допитливо глянув на нього. Він побачив просте обличчя людини, нездатної на хитрощі і підступність, чесне, відверте обличчя з широко поставленими зизуватими очима, чорними бровами, рудуватою чуприною й такими ж руденькими жалюгідними вусиками. Довгий, тонкий ніс із чутливими ніздрями, під якими завжди трохи блищало, був скерований не в той бік, куди дивився його хазяїн: здавалося, він весь час до чогось принюхується. Це було обличчя людини зі щирою й цільною вдачею, так само неспроможної свідомо зрадити гранітні моральні принципи, як, скажімо, перетворитись на огидну жабу. Один із цих моральних принципів полягав у тому, що гріх правити менше, ніж можна взяти.

Майло часом доводив, що здатний і на бурхливі спалахи праведного обурення: так, він страшенно розгнівався, дізнавшись, що ним цікавиться сіайдист.

— Та на біса ти йому, — намагався заспокоїти його Йоссар’ян. — Він полює на цензора із шпитальних пацієнтів, котрий розписується на доглянутих листах як Вашінгтон Ірвінг.

— Я зроду ніде не підписувався як Вашінгтон Ірвінг, — заявив Майло.

— Ну от!

— Це їхній звичайний трюк, я їх знаю! Хочуть примусити мене признатися в махінаціях на чорному ринку! — Майло люто скубнув себе відразу за обидва скуйовджених вусика. — Терпіти не можу цих типів — завжди вони сунуть носа в справи порядних людей, як-от ми з тобою. Коли вже в них так сверблять руки творити добро, чого б їм не приструнчити Зелензима?! Ось хто плює на всі норми законності та порядку — і до того ж, гадюка, вічно збиває мені ціни.

Майлові вусики мали жалюгідний вигляд тому, що їхні половинки були якісь розпаровані — так само, як його лупаті очі, котрі не вміли дивитись на одну й ту саму річ одночасно. Майло був спроможний бачити більше, ніж решта людей, але бачив усе дуже своєрідно. Його страшенно перелякав сіайдист, зате наказ полковника Пескарта про підвищення норми бойових вильотів до п’ятдесяти п’яти він сприйняв із спокійною мужністю.

— Нічого не вдієш — на те воно і війна, — сказав він. — У нас немає чого нарікати на злигодні життя. Якщо полковник вважає, що п’ятдесят вильотів — наш обов’язок, ми повинні його виконати.

— Нічого і ні перед ким я не повинен, — твердо заявив Йоссар’ян. — Мені неодмінно треба побачитися з майором Майором.

— Не вийде! Майор Майор нікого не приймає.

— Тоді знову доведеться лягти в шпиталь.

— Але ж тільки десять днів, як ти звідти вийшов, — з докором нагадав Майло. — Хіба ж це діло — тікати до шпиталю одразу, як тобі щось не сподобається? Ні, Йоссар’яне, так не годиться. Ми повинні літати. Це наш святий обов’язок.

Майлове чуйне сумління не дозволило йому позичити короб фініків із офіцерської їдальні того дня, як у Макпростака вкрали простирадло: адже продовольчі запаси їдальні — то казенне майно.

— Зате я можу взяти його напрокат у вас, — пояснив він тоді Йоссар’янові,— адже ці фініки законно видані вам за офіційним приписом лікаря. Ви маєте право розпоряджатися ними, як вам заманеться, навіть продати з користю для себе, замість роздавати задарма. Давайте будемо торгувати разом, га?

— Та ні, дякую.

— Тоді дайте мені пачку фініків у позику, — попросив