Стефані Маєр - Затемнення

— Ти казав, що потому як Сем утямив, що діється, і його підтримали Біллі, Гаррі та містер Атеара, йому стало легше. А ще ти говорив, що в цьому є і свої переваги… — я на мить запнулася. — А чому Сем так ненавидить Калленів? Чому він хоче, щоб я також їх ненавиділа?

Джейкоб зітхнув.

— Це справді дуже дивно.

— Дивá — це моє хобі.

— Так, я знаю, — він широко усміхнувся, перш ніж продовжити. — Ти правильно сказала. Сем дізнався, щó з ним відбувається, і все майже налагодилося. Його життя стало знову якщо не нормальним, то в усякому разі кращим… — Джейкоб раптом зіщулився, наче зараз йому зроблять боляче. — Сем не зміг сказати Лі. Ми не маємо розголошувати це поміж тими, хто не повинен знати. І перебувати поруч із нею було для нього небезпечно. Але він порушував правила — так само, як і я через тебе. Лі страшенно обурювалася, що він їй нічого не розповідав: де був, куди ходив ночами, чому повертався завжди таким виснаженим, — але вони все витримали. Вони дуже старалися, бо кохали одне одного.

— Але вона врешті дізналася? Що сталося?

Він похитав головою.

— Ні, проблема була не в цьому. Якось на вихідних із резервації Макá до неї в гості приїхала сестра, Емілія Янг.

Я зойкнула від здивування.

— Емілія та Лі — сестри?

— Троюрідні. Проте дуже близькі. В дитинстві вони були як рідні.

— Це просто… жахливо. Як міг Сем?… — у мене забракло слів.

— Не поспішай осуджувати його. Тобі хто-небудь розповідав про… Ти коли-небудь чула про імпринтинг?[8]

— Імпринтинг? — повторила я незнайоме слово. — Ні. А що це значить?

— Це одна з тих незбагненних речей, які зустрічаються в нашому житті. Але трапляється це далеко не з кожним. Це радше рідкісний виняток, аніж правило. Сему довелося чути про це багато різних історій, які ми всі звикли вважати легендами. Він знав, що таке імпринтинг, але навіть уявити не міг…

— То що це? — згорала я від нетерпіння.

Джейкоб спрямував погляд до океану.

— Сем дійсно кохав Лі. Та коли побачив Емілію, це кохання перестало існувати. Інколи… самі не знаючи чому… ми так знаходимо собі пару, — його очі засяяли, обличчя почервоніло. Він перевів погляд на мене: — Я маю на увазі… коханих.

— Як це? Кохання з першого погляду? — хихикнула я.

Але Джейкобу було не смішно. Його темні очі не схвалювали моєї реакції.

— Ні, це набагато сильніше. Набагато досконаліше.

— Вибач, — сказала я. — Ти серйозно?

— Так, цілком.

— Кохання з першого погляду? Але набагато сильніше? — в моєму голосі лунав сумнів, і Джейкоб зміг його розчути.

— Це нелегко пояснити. Зрештою, це не має значення, — він байдуже знизав плечима. — Ти хотіла знати, що сталося із Семом. А сталося те, що він зненавидів вампірів за те, що вони його змінили і примусили зненавидіти себе. Він розбив серце Лі. Він згадує кожну обіцянку, яку дав їй, і щодня бачить звинувачення в її очах, і знає, що вона має підстави.

Він різко зупинився, ніби сказав те, чого не збирався говорити.

— А якою була реакція Емілії? Якщо вони з Лі так дружили?…

Сем та Емілія ідеально пасували одне одному, наче два пазли, які мають стояти поруч. Але… як Емілія сприйняла той факт, що колись Сем належав іншій? І не кому-небудь, а її сестрі!

— Спочатку вона дуже розсердилася. Проте важко встояти перед такою надзвичайною відданістю й обожнюванням, — Джейкоб зітхнув. — До того ж Сем міг їй усе розповісти. Коли зустрічаєш свою половинку, то правила більше тебе не зв’язують. Ти знаєш, яких поранень він їй завдав?

— Так.

У Форксі ходили чутки, що її покалічив ведмідь, але мене утаємничили, що сталося насправді.

Вовкулаки мінливі, — казав Едвард. — Інколи люди, які їх оточують, можуть постраждати.

— У досить дивний спосіб цю історію зам’яли. Через те, що він накоїв, Сема переповнювали страх, відраза і ненависть до самого себе… Він би кинувся під автобус, якби це змусило Емілію почуватися краще. Зрештою, лише так він міг би про все забути. Він був ущент розбитий… Неймовірно, але саме вона утішила його, а потім…

Джейкоб не закінчив думки, і я відчула, що історія починає ставати для нього занадто інтимною, щоб ділитися з кимось іншим.

— Бідолашна Емілія, — прошепотіла я. — Бідолашний Сем. Бідолашна Лі…

— Так, Лі витягла найгірший жереб, — погодився він. — Але вона бадьориться. Збирається бути дружкою у них на весіллі.

Замислившись над почутим, я перевела погляд на скарлючені скелі, які, наче обрубки пальців, стирчали з поверхні океану на південному узбережжі затоки. Я відчула, що Джейкобові очі прикуті до мого обличчя і він чекає від мене якихось слів.

— З тобою це також сталося? — нарешті запитала я, досі дивлячись осторонь.

— Ні, — відповів він миттєво. — Поки лише з Семом та Джаредом.

— А-а-а, — сказала я з увічливою зацікавленістю в голосі.

Я відчула полегшення. Намагаючись розтлумачити власну реакцію, я вирішила, що просто зраділа через те, що він не почав закидати про існування якогось таємничого вовчого зв’язку між нами. Наші стосунки і так були заплутаними. Моє життя вже й так перенаситилося надприродним.

Джейкоб також замовк, і мовчання стало ніяковим. Моя інтуїція підказувала, що я не хочу знати, про що він думає.

— А як це сталося із Джаредом? — запитала я, щоб розбити тишу.

— Тут немає жодної драми. У школі він сидів за партою з однією дівчиною, на яку навіть не дивився. Але побачивши її після перевернення, не зміг відвести погляду. Кім була на сьомому небі від щастя. Вона вже давно на нього запала і весь цей час писала його прізвище поряд зі своїм ім’ям у щоденнику, — він глузливо захихотів.

Я скривилася.

— Це тобі Джаред розповів? Не вірю.

Джейкоб прикусив губу.

— Не слід було сміятися. Але ж смішно.

— Отака твоя дружба.

Він зітхнув.

— Джаред сам нічого не розповідає. Пам’ятаєш, ми вже про це говорили?

— Так, справді. Ви здатні читати думки одне одного, але виключно у вовчій подобі, правильно?

— Правильно. Так само, як твій упир, — набурмосився він.

— Едвард, — поправила я.

— Ага, ага… Саме так я стільки дізнався про те, як почувається Сем. Але якби у нього був вибір, то він би нам усього цього не розповів. Власне, це те, що ненавидить кожен із нас, — гіркий присмак раптом почувся у його голосі. — Це нестерпно. Жодної приватності, жодних таємниць. Усе, чого ти соромишся, виставлено на загальний огляд, — він здригнувся.

— Звучить жахливо, — прошепотіла я.

— Але