Юліан Семенов - Експансія-I

— Джекобса.

— Ну гаразд… Джекобса… Не вважайте його ідіотом лише тому, що він представник наймолодшої нації світу. Молодість — це достоїнство, а старість — лихо. Ми представники старої нації, тому й просвистіли війну. Ми звикли до дисципліни зверху донизу… Як олов'яні солдатики… А вони, американці, емпірики. Тепер про друге… Що, мовляв, я не прийняв пропозиції від якихось там фірм… Безглуздя… І хіба в нього немає телефону, в цього Девіса?

— Джекобса…

— Тим більше… Чи він не може подзвонити в ті фірми, які ви будете змушені йому назвати? І запитати, хто, коли й де пропонував мені роботу? Зараз я вас залишу на кілька хвилин. — Штірліц, хитаючись, підвівся й пішов у туалет; там він пустив воду, підставив голову під холодний струмінь, розтер обличчя хрустким, туго накрохмаленим рушником; ми тут перші відвідувачі, подумав він, до рушників ще ніхто не торкався; Кемп не може не клюнути; по-моєму, я підставляюсь йому досить вдало, і йшов я сюди прямо, не хитаючись, тільки трохи поплив, коли встав; я граю спиною спробу зібратися, я це вмію. Не хвастайся, сказав він собі, усе непросто, ти й досі не розумієш, що відбувається, і не можеш навіть уявити, що тебе жде, а тебе жде щось, до того ж сьогодні, це точно… А чому ти не допускаєш імовірності його версії? — спитав себе Штірліц. Ти зовсім відкидаєш можливість того, що він справді запросив тебе сюди сам по собі? Німець — німця? Так, я відкидаю цю ймовірність; коли б він запросив мене сюди як одноплемінника, він би розповів про себе; інакше — відкрито й зацікавлено — розпитував би про мою історію, він би по-іншому поводився, у ньому зараз відчувається напружена скованість. Він до чогось готується. Це безсумнівно. Я запропонував йому розмін фігур, він відмовився. Чому?

Штірліц почув близький шум машини, різке скрипіння гальм, удари дверцят, схожі на далекі постріли з дрібнокаліберної гвинтівки.

Ось воно, сказав він собі; це, напевне, приїхав той голубий «форд», який мав бути «за чотири хвилини». Нічого собі чотири хвилини! Хороша американська точність. Але чому той, який назвав себе Джонсоном, так цікавився якимось Барб'є? Теж не за правилами. Чорт його знає. Може, розробили комбінацію, в яку хочуть заплутати мене. Смисл? Я не знаю, відповів він собі, я не можу зрозуміти їхньої логіки… Коли вони вели розмову з Карлом Вольфом чи з Шелленбергом, то дбали про стратегічні інтереси, але завпеди підкреслено гребували контактами з нацистами такого рівня, яким вважають мене. Навіщо їм падло? Що їм можуть дати штандартенфюрери? За кожним з них тягнеться шлейф злочинів, який зобов'язує американців відправляти їх у Нюрнберг, на лаву підсудних. Звідси не можна вивезти людину в Нюрнберг, франкісти не допустять, брати фюрера, союзники рейху.

Він побачив своє відображення в дзеркалі; господи, як постарів, скільки сивини й зморщок, мумія, а не людина: висох, одні кістки та шкіра, костюм пом'ятий, теліпається, як на вішалці, сором.

Штірліц повернувся в темний сарай; за столиком біля дверей сиділи два чоловіки; на Штірліца вони навіть не глянули, захоплені розмовою.

— А вина все ще немає? — голосно спитав Штірліц; Кемп приклав палець до губів, зробив це професійно, ледь помітним, легким жестом.

Штірліц зіграв переляк, наблизився до Кемпа, перейшов на шепіт:

— У чому справа?

— Ви не знаєте того, що сів до вас спиною? — Кемп кивнув на столик біля дверей.

— Звідки ж мені його знати, коли я тільки-но почав ходити по місту?

— Давайте розплатимося й поїдемо до мене. У мене є і вино, і м'ясо…

— А хто той, кого так ви злякались?

— Я не злякався його. Чому я маю його лякатися? Просто я дуже не люблю червоних. Цей чоловік був тут л республіканцями, Хорст Ніпс, відсидів своє в таборі у Франко, а зараз працює з французами, представляє банк «Креді ліонез». Ходімо звідси, ходімо, Брупн.

Ось на кого вони мене вивели, зрозумів Штірліц, на республіканця. Не треба йому було називати банк, навіщо вже так розжовувати?! Треба було назвати ім'я і потім стежити за тим, як я шукатиму до нього підхід. Так, мабуть, мене привезли сюди саме для того, щоб назвати прізвище Хорста Hiпca. Але чому він приїхав сюди, як на загад? А що коли Ніпс опинився тут випадково? Що коли справді був з республіканцями, а потім сидів у таборі Франко? Будь усе тричі прокляте; не світ, а величезна пастка, де не можна вірити нікому і ні в чому. Якщо Ніпс республіканець і працює з французами, це найнадійніший канал зв'язку з домом. Що йому, важко переслати мого листа в наше посольство в Парижі? Я начебто трохи сп'янів. Чи розгубився.

… Машина Hinca, старий «рено» з французьким номером, стояла біля автомобіля Кемпа; зараз я повинен зіграти сон, зрозумів Штірліц; буде час подумати, мені зараз є про що думати, бо я повинен змусити Кемпа на вчинок. Моя правда, весь цей обід у дона Феліпе зрежисовано від початку й до кінця, вони перебрали з «республіканцем», підставу треба вміти готувати, закон біржі не для розвідки, стрімкість необхідна лише в екстремальних ситуаціях.

Кемп вийняв з шухлядки, вмонтованої в щиток машини, жуйку:

— Відбиває запах, гвардія сівіль, якщо вони пас затримають, почує м'яту, а не вино. Я також трохи сп'янів…

— Ви думаєте, що я п'яний, коли говорите про себе «також»? Я не п'яний, Кемп. Я тяжко тверезий. Я просто не вмію п'яніти, такий уже в мене організм. Куди їдемо?

— Я ж сказав — до мене. Коли, звісно, хочете.

— Хочу. Ви одружені?

— Взагалі одружений… Родина живе в Лісабоні… Я тут сам. Ні, не сам, звичайно, за мною дивиться чудова бабуся…

— А дівки є?

— Хочете дівку?

— Звичайно.

— Іспанок немає, ви ж знаєте їхній кодекс, геть-чисто всі Дульсінеї. Але якусь там француженку можна знайти. Є парочка англійок у нашій фірмі, дуже запопадливі до любові, на Острові всі чоловіки грішать гомосексуалізмом, у них клімат поганий, сонця нема, а дівки страждають, ладні стрибнути на кожного стрічного мужчину.

— Нехай стрибають, — погодився Штірліц. — Щоб не впасти, коли почнуть стрибати, я зараз посиджу із заплющеними очима і розслаблюсь.

— Відпочиньте, звичайно, відпочиньте. У нас добрячих тридцять хвилин.

— Ви так повільно їздите? — здивувався Штірліц, сідаючи в крісло. — Гаразд, їдьте як хочете… Але ви не заснете за кермом?

— Постараюсь.

— Деяких треба розважати розмовами… Вас треба?

— Розслабтесь і відпочиньте. Мене не треба розважати розмовами.

— Гаразд. Ви мене заспокоїли, — мовив Штірліц.

А чого