Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том сьомий

тримались осібно. Але Буйному Дневі, що вже взяв безліч проб скраю Кармакової займанки, де золото лежало під самим дерном, і вище та нижче понад річкою, де не знаходилось нічого, страшенно цікаво було, що ж є в материковому нарінку. Вів бачив, як четверо мовчазних чоловіків мовчки копали шурфа біля самої води, і чув скрегіт їхньої пилки, коли вони пиляли дошки на промивальні жолоби. А першого ж дня, як вони почали промивати, він підійшов до них, не чекаючи на запрошення. З нарінку, що накопав один чоловік за п'ять годин, узято тринадцять з половиною унцій ядряного золота — від піску завбільшки із пшонину до десятидоларових самородочків. А головне — добуто його з материкової верстви. Того дня випала перша пороша. Насувалася полярна зима, але Буйний День навіть і не помічав сумних картин умирання короткого літа. Він бачив, як справджуються його мрії, як на широкій площині серед снігів зводиться його золота столиця. Знайдено золото в щирці. Це велике діло. Кармакова знахідка не одурила. Буйний День запаколив займанку від свого ім'я поруч з тими трьома, що купив за тютюн; тепер він мав суцільну ділянку дві тисячі футів завдовжки, а завширшки через усю долину Бонанзи.

Повернувшись увечері на свою стоянку в гирлі Клондайку, він застав там Каму, того індіянина, що його був узимку залишив у Даї. Кама плив човном за водою, віз останню пошту того року. Він мав двісті доларів піском. Буйний День позичив їх у нього, а на подяку пообіцяй запаколити йому ділянку, щоб Кама подав на неї заявку, проїздячи через Сорокову Милю. Кама відплив другого ранку і повіз Гарнішеві листи до всіх старожитців уподовж Юкону. Буйний День кликав їх, щоб не гаялись та їхали сюди займати ділянки. Такі листи передали Камою й інші, що працювали на Бонанзі.

— Тепер така завариться каша, якої досі й не куштували! — сміявся собі Буйний День, уявляючи, як збуриться людність у Серкл-Сіті та на Сороковій Милі, як усі прожогом кинуться в човни й наввипередки погребуться Юконом проти води. Він знав, що на його слова кожен звіриться.

Щойно прибули перші човни, Бонанза прокинулась, і почалися перегони між правдою та брехнею; проте, хоч би яка була велика брехня, правда ввесь час її далеко випереджала. Люди не повірили Кармакові, що він намив у мисці за раз на два з половиною долари, а намивши стільки ж самі, вже казали, що в них вийшла ціла унція. Але не встигла ще ця брехня оббігти всіх, як миска давала за раз уже п'ять унцій, і люди хвалилися, що взяли десять. А набравши миску нарінку, щоб те довести, вимивали вже дванадцять унцій. І так без кінця. Люди відважно брехали, проте дійсність увесь час їх випереджала.

Якось у грудні Буйний День набрав миску породи в себе на ділянці й приніс до хатини. У нього завжди горіла грубка, і вода в брезентовому цебрі не замерзала.

Присівши біля нього, він заходився промивати. На перший погляд у мисці не було нічого, крім землі й нарінку. Він кружляв мискою, збурюючи воду; легші часточки підпливали вгору й вихлюпувались через вінця. Час від часу він виловлював сколочений нарінок жменею. Коли в мисці лишилося зовсім небагато, він різким рухом схлюпнув каламутну воду. Показалося дно. Воно було вкрите ніби маслом. То заблищало жовте золото — дрібний пісок, великі зерна, малі й більші самородки. Буйний День був у хатині сам. Він поставив миску долі й довго думав. Потім кінчив промивати і зважив усе золото. Рахуючи по шістнадцять доларів за унцію, у мисці було золота на добрих сімсот доларів. Про таке він ніколи й мріяти не важився. Найсміливіші його сподіванки не йшли далі за двадцять або тридцять тисяч на займанку, а тепер виходить, що декотрі коштують щонайменше півмільйона, коли навіть золото залягло в них тільки гніздами.

Того дня Гарніш не поліз більше в шурф, ні другого, ані третього. Натомість він наклав шапку, натяг рукавиці, завдав на спину легку торбу з хутряним укривалом та найпотрібнішим припасом і подався в багатоденні мандри. Він обійшов усі ближні річки, всі межиріччя й дослідив усю суміжну місцевість. Мавши право запаколювати одну займанку на кожній річці, він користався з нього скупо і поставив паколи тільки на річці Ганкер. Бонанза вся була запаколена від гирла аж до верхоріччя, паколів було натикано й по всіх струмках, потічках та виярках, що до неї вливалися. Ці притоки не подавали великих надій, проте їх займали сотні людей, що спізнились і не знайшли вже вільного місця на Бонанзі. Найбільше сподівань покладано на Адамову річку, а найменше — на річку Ельдорадо, що впадала в Бонанзу зразу над Кармаковою займанкою. Буйному Дневі ця річка теж не подобалась, проте, віривши в своє щастя, він купив на ній пів-ділянки за півмішка борошна. За місяць йому вже довелося заплатити вісімсот доларів за суміжну займанку, а ще за три місяці, побільшуючи свою ділянку на Ельдорадо, він уже віддав сорок тисяч за третю займанку, й гадки не маючи, що мине небагато часу, і він платитиме півтораста тисяч доларів за четверту займанку на тій річці, від якої найменше сподівалися.

З того самого дня, коли Гарніш промив у одній мисці на сімсот доларів золота й сів та сильно задумався, він ані в руки не брав кайла чи заступа. Ввечері після того чудовного промивання він сказав до Ледю:

— Джо, я кидаю важку працю назавше. Час уже пустити в роботу голову. Почну вирощувати золото. Хто має клей у голові й зуміє добути насіння, в того золото буде родити золото. Коли я побачив сімсот доларів на дні миски, я вимітив, що насіння в мене нарешті є.

— Де ж тп його думаєш сіяти? — спитав Ледю.

Буйний День широким рухом показав на ввесь край довкола й на струмки за межиріччями.

— А отут! — сказав він. — Постривайте, дайте мені розійтись! Тут лежать мільйони, тільки не всякий уміє їх бачити. І я, далебі, побачив ці мільйони того дня, коли сімсот доларів глянули на мене з дна миски й прощебетали: «О, таки прийшов Буйний День!»

РОЗДІЛ XI

Герой Юкону ще за тих часів, коли Кармакове золото спокійно лежало собі в землі, Буйний День став тепер героєм цього золота. По всьому краю з уст в уста оповідали, як він серцем зачув своє щастя та зумів його загнуздати. Воно його винесло далеко перед усіх, бо на Юконі навряд