Карін Слотер - Лють

на мене, я подивилася на нього, а тоді він просто нахилився і поцілував мене.

— По-справжньому чи по-дитячому?

— По-дитячому.

Усмішка освітила її обличчя. Вона була справді вродлива, з тих темноволосих жінок з оливковою шкірою, яких оспівували поети.

Вона усміхнулася збитошно.

— А потім по-справжньому.

— Молодець Стюї, — сказав Джон. В уяві одразу ж виникла картинка: заднє подвір’я, місяць, у родинному басейні плавають різні штучки. — Скільки років тобі було?

— Тринадцять.

— А Стюї, мабуть…

— Десять. Так, я знаю. — Вона підняла руки. — Звабниця неповнолітніх. Винна.

Хвацькість малого вразила Джона.

— Боже, а я в десять років, по-моєму, й не знав, що таке поцілунок з язиком.

— Ну, мені було тринадцять, і я теж не знала.

І вона розсміялася, може, зі свого спогаду, а може, з абсурдності ситуації. Джон теж засміявся, і відчув таке приємне полегшення, що вперше за двадцять п’ять років почувався цілком нормальним.

— Господи, — сказала Робін. — Я вже сто років про того хлопчика не згадувала.

— Як думаєш, ким він став?

— Мабуть, лікарем. — Вона знову розсміялася, коротким і різким сміхом радості. — Гінекологом.

Джон теж усміхався.

— Дякую, — сказав він.

— Ага. — Вона стиснула губи. — Слухай, як тебе звати?

— Джон.

Вона хихотнула, наче він пожартував[15].

— Ні, правда. Джон Шеллі. — Він хотів було простягнути руку, та вона ступила крок назад. — Вибач.

Він опустив руку. Що він зробив не так? Чим усе зіпсував?

— Нічого. Просто мені треба вертатися. — Вона озирнулася через плече. — Мій наглядач скоро мене шукатиме, і я…

— Усе в порядку. — Він поклав руки в кишені, бо не знав, що з ними робити. — Пробач, якщо я…

— Нормально, — перебила вона.

— Я можу провести тебе.

— Я знаю дорогу, — сказала вона і мало не побігла в бік дороги.

Усе, що він міг, — дивитись, як вона віддаляється, і чудуватися, що він такого сказав, через що вона побігла. П’ятдесят баксів. На них він міг купити багато. Їжа. Орендна платня. Одяг. Сміх. Як виблискували її очі, коли вона щиро усміхалася. Такого не купиш за гроші. Так, гроші вона взяла, проте той сміх — то була мить якоїсь справжності між ними. Вона говорила з ним, по-справжньому говорила, бо хотіла говорити, а не через п’ятдесят баксів.

Джон стояв посеред лісу, наче приріс до місця, з заплющеними очима пригадував звук її голосу, її сміх. Десь у неї був брат. Вона виросла в районі, де були басейни. Її батьки витрачали гроші на те, щоб вирівняти їй зуби, може, на балет її водили, і тому в неї таке струнке тіло танцівниці, а може, у неї просто обмін речовин хороший, як у Джойс, і їжа засвоюється так швидко, що їй достатньо просто ходити пішки, щоб мати струнку фігуру.

На дорозі посигналила якась машина, і Джон розплющив очі.

Чому він не пішов з нею в той готельний номер? П’ятдесят баксів. Щоб стільки заробити, йому потрібно було цілий день працювати. Цілий день мити машини, вичищати за іншими людьми всякий непотріб, чекати, коли вийде Арт і перевірить його роботу, вкаже на якийсь неіснуючий слід на лобовому склі, щоб клієнт не подумав, що він дурно свій хліб їсть.

П’ятдесят доларів, і за що? За спогад про чийсь поцілунок?

Ідучи назад стежкою в бік дороги (він трохи зрізав кут, щоб не вийти знову до горілчаного магазину), Джон зламав гілку, що нависали понад головою. Він міг би тримати її в обіймах, кохатися з нею. Він зупинився і сперся рукою на дерево. Легені горіли, наче йому забракло повітря.

Ні, подумав він. У тому номері він робив би те саме, що й тепер: мав би вигляд справжнісінького бовдура. Бо насправді Джон ще ніколи не кохався з жінкою. Він не знав, що таке інтимна близькість, про яку пишуть у книжках, ніколи жодна жінка не брала його руку у свою, не гладила його потилиці, не притулялася до нього всім тілом. Остання жінка, яку він поцілував, була єдиною жінкою, яку він цілував у своєму житті, та й то не жінкою, а юною дівчиною. Та дата навіки закарбувалася у Джоновій пам’яті: 15 червня 1985 року.

Він поцілував Мері-Еліс Фінні, а наступного ранку вона була мертва.

Розділ 10

10 червня 1985 року

Коли Джон був маленький, він любив гратися в землі — ліпити з неї всякі штуки, а потім розламувати їх шматок за шматком. Його мати, коли бачила, як він іде вулицею в заквецяних брудом штанях і з гілочками у волоссі, лише сміялася й брала шланг. Примушувала його обтруситися й поливала водою, перш ніж пустити в дім.

Уночі він міцно спав після активного дня. Джон був не з тих дітей, хто робить усе сяк-так. Для свого віку він був худорлявий, з майже запалими грудьми, але все компенсувала величезна сила волі. У кожній грі, яку діти затівали на вулиці, він брав участь, і попри невеличкий зріст, його ніколи не обирали останнім у спортивні команди. Стікбол, бейсбол, доджбол — він дуже любив рухатись. Для американського футболу він був надто маленький і худий, проте брав участь у всіх лігах, відколи доріс до того віку, коли беруть у команду. До середніх класів він став вищий, але його тіло за пропорціями було ближчим до гумки для трусів, ніж до атлетичної будови спортсмена. Утім, його запал справив неабияке враження на тренера з американського футболу, тож перший тиждень середніх класів застав Джона на полі, де він пітнів як проклятий. Кожен м’яз у його тілі кричав од радості, наперед смакуючи можливість грати зі старшими.

У старших класах виявилося, що з поганими оцінками в футбол грати не дозволяли. Коли його витурили з команди, він засмутився більше, ніж очікував. Од злості він пожбурив у стіну шоломом і пробив чималу діру в гіпсокартоні. Відтоді після уроків йому доводилося гуляти районом, бо якби він ішов одразу додому, мати поцікавилася б, чому він не на тренуванні. Записку, яку тренер написав батькам і надіслав на домашню адресу, він викинув, за попсовану стіну заплатив з грошей, отриманих з продажу наркотиків. Він розумів, що невдовзі батьки дізнаються, коли побачать табель успішності, і хотів сповна насолодитися своєю свободою, поки Річард не вилив на нього весь свій праведний гнів.

Навіть після того, як його життя покотилося під укіс, Джон любив ходити пішки. Того першого разу, коли його відсторонили від уроків за марихуану в шафці, він більшу частину дня провів, гуляючи районом. Після крадіжки касети батько на півроку посадив