Клаус Хагерюп - Маркус і Діана. Світло Сіріуса

Любий Маркусе!

Дуже дякую за твого останнього листа. Ти щасливий, що маєш сина. Я страшенно люблю дітей. Мені довелося брати участь в рекламі мила, де разом зі мною знімався хлопчик на ім’я Мелвін Гендерсон. Досить симпатичне й надзвичайно талановите створіння. Я згадала його, коли ти написав про Маркуса молодшого. Напевно, якби вони зустрілися, то стали б друзями-нерозлийвода. Але, мабуть, їм не судилося зустрітися. Та хіба в житті немає випадковостей?

Ось ти, скажімо, написав мені, що, приїхавши до Гортена, я можу зустрітися з тобою.

Я прибуваю третього серпня й трохи там побуду. Я більше не гратиму в «Грошах та владі». Я посварилася з продюсером, виказавши йому у вічі все, що думаю про його нікчемний серіал, і після того він дав вказівку сценаристам прибрати мене з фільму. Я випадаю із хмародряпа під час демонстрації на захист навколишнього середовища. Одначе мене це просто тішить, та й усе. Бо мені огидна будь-яка нечесність. Я завжди щиро кажу те, що думаю, і якщо вони не поважають мене такою, як я є, то й грець із ними. Можеш собі, Маркусе, уявити, що все те сталося через якусь безглузду сварку за гроші? Річ у тім, що Біллі отримує гонорар удвічі вищий, ніж я, і лише тому, що вже начебто відомий. Тут, у Голлівуді, всі, звичайно, схиблені на грошах. Ти, безумовно, прочитаєш про це в норвезьких газетах, бо серію, де я випадаю з хмародряпа, в Норвегії покажуть десь за тиждень. Будь ласка, не вір тому, що там понаписують, Маркусе! Вони розпускають стільки брехливих чуток, що вуха в’януть. Мій агент каже, що для моєї кар’єри немає нічого кращого, як відійти від «Грошей та влади». Популярність серіалу дедалі знижується, і він швидко втрачає кількість глядацьких симпатій. Я щаслива, що вчасно від нього відійшла. Мені надходить безліч пропозицій, але я не знаю, яку з них вибрати. Нині я знімаюся в дуже цікавій рекламі туалетної води. Спершу в мене сумний вигляд, а потім я полощу туалетною водою рота і всміхаюся. То потішна роль, завдяки якій я проживаю стан душі від суму до радості всього за двадцять секунд. Можливо, та реклама до осені з’явиться на ваших екранах.

От бачиш, роботи в мене вдосталь, але часто-густо я мрію від усього цього забігти на край світу. І невдовзі моя мрія може стати дійсністю. Тому я дуже рада, а ще більше радітиму, коли збудеться ще й друга моя мрія.

А мрію я зустрітися з тобою. Так-так, і з твоїм сином також. Я, як уже писала, страшенно люблю дітей. Отже, любий Маркусе, ти, певно, розумієш, нині в моєму житті панує суцільний безлад. Одначе третього серпня я прибуваю до Гортена. Згадуй же про мене хоч вряди-годи!

Твоя Діана

Сіґмунд підвів очі від листа. Він задоволено всміхався.

— Я так і знав! Діано, here we come![15]

Маркус пошкодував, що показав листа Сіґмундові, бо ж мав таку саму натуру, як і Діана. Він не вмів брехати.

— Я не можу з нею зустрітися.

— Чого це?

— Я… я ж їду в Данію.

— Ти повинен сказати батькові, що тобі дужче хочеться в Гортен.

— Ніхто не їде на вакації в Гортен.

— Ще й як їдуть. У Гортені безліч визначних пам’яток.

— Яких саме?

— Скажімо, там є Морський музей. І сила-силенна унікальних пам’ятників.

— І кому ж?

— Наприклад, капітанові Оскару Вістінґові, що був побратимом Руальда Амундсена.[16]

— А звідки ти це знаєш?

— Я читав про Гортен. Тобі б теж годилося почитати. Крім того, там є дивовижний Музей фотографії. І Музей раритетних автомобілів. Твоєму батькові він сподобається. У нього в самого не машина, а раритет, правда ж?

— Який там раритет. Просто вона вже старенька.

— Ми можемо поселитися в готелі «Великий Океан». Там грають у гольф.

— Я ж сказав, що не гратиму в гольф.

— А тобі не обов’язково грати в гольф, щоб поселитися в тому готелі.

— Я не зможу бути Маркусом Сімонсеном молодшим.

— Ще й як зможеш! У «Зірці» ти був неперевершений.

— У мене після того цілий тиждень болів живіт.

— Тоді будь самим собою.

— Що?

— Вона ж пише, що гидує будь-якою нечесністю. Виходить, їй до вподоби люди чесні.

— Але ж я вже був нечесним.

— Ну й що? А тепер змінився. Її лист змусив тебе збагнути, що чесність — понад усе.

— Ні!

— До того ж вона любить дітей.

— Навряд чи вона дуже зрадіє, побачивши мене.

— Ти просто розслабишся, та й усе. А я весь час буду неподалік. Коли в тебе щось не клеїтиметься, я підсоблю.

Маркус саме хотів запитати, як Сіґмунд збирався йому підсобляти, але товариш його випередив:

— А тепер ходімо до вас додому й поговоримо з твоїм батьком.

— Але…

— Ти мені не довіряєш, чи що?

— Та ні, але…

— Гаразд. Тоді домовилися.

— Чого це останнє слово завжди за тобою?

— Бо правда завжди на моєму боці, — відповів Сіґмунд і підвівся.

* * *

— Ви граєте в гольф, пане Сімонсене?

— Ні, але залюбки спробував би.

— Справді? Тоді вам варто провести вакації в готелі «Великий Океан». То єдиний на цілу Норвегію готель для гравців у гольф.

Маркус, Сіґмунд та Монс сиділи за кухонним столом і снідали. Маркус сподівався, що Сіґмунд одним духом виляпає свою ідею про вакації в Гортені. Тоді Монс, очевидно, відмовиться, і згодом від усієї цієї історії не лишиться й сліду.

— Та що ти кажеш? — здивувався Монс.

— Авжеж, — вів далі Сіґмунд. — Він розташований посеред полів для гольфу. Година їзди — і ви вже на кортах Вестфолла, Х’єкстада, Борреґорда, Шеберґа, Унсея, Боґстада та Дребака.

— Ти ба!

Монс не зводив із Сіґмунда зацікавленого погляду. Маркус засовався мов на голках. Сіґмунд відчув, що риба вже пантрує на живця, й не міг зупинитися:

— Можна, скажімо, провести кілька днів на дивовижному корті, що належить гольф-клубові Борре.

— Чого ж, мабуть, то було б цікаво, — згодився Монс. — Хочеш іще какао, Сіґмунде?

— Так, дякую. Гольф-клуб у Борре доступний і відомим гравцям, і новачкам, і просто відвідувачам будь-якого віку! А в готелі «Великий Океан» вам радо залагодять такі практичні питання, як пільгову оплату за трав’яний корт, замовлення часу на гру та носія ключок.

Монс глянув на нього трохи здивовано.

— Зізнайся мені, Сіґмунде, еге ж твої батьки мають в тому готелі якесь матеріальне зацікавлення?

— О ні, пане Сімонсене. Просто коли я про це розповідаю, то забуваю, на якому я світі. Гра в гольф