Шодерло де Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Маю честь і т. д.

Із ***, 25 серпня 17…

Лист 38

Від маркізи де Мертей до віконта де Вальмона

Щойно я отримала від вас величезний пакет, ласкавий віконте. Якщо дата на ньому вірна, його мали б доправити на добу раніше. В усякому разі, якщо я виберу час ознайомитися з ним, то вже не встигну відповісти. Тому я вважаю за краще лише повідомити вас про отримання його, а поговоримо сьогодні ми про інше. Це зовсім не означає, що мені є чим із вами поділитися. Восени в Парижі майже не залишається чоловіків, що мають людський вигляд. Через це я вже з місяць, як поводжусь убивчо доброзвичайно, і всякий інший на місці мого кавалера втомився б від доказів моєї постійності. Не зайнята справжньою справою, я розважаюся маленькою Воланж і про неї ж бо й хочу з вами поговорити.

Чи знаєте, що ви втратили більше, ніж гадаєте, відмовившись зайнятися цією дівчинкою? Вона воістину чарівна! Ні характеру, ні правил; судіть же, як легко і приємно перебувати в її товаристві. Не думаю, щоб вона коли-небудь сяйнула силою почуття, але все свідчить про натуру, жадібну до відчуттів. Не маючи ні розуму, ні хитрості, вона має відому, якщо можна так висловитися, природну брехливість, якій я сама іноді дивуюсь і якій уготований тим більший успіх, що виглядом своїм ця дівчина – сама простодушність і невинність. Від природи вона дуже ласкава, і часом це мене бавить. Її маленьку голівку незвичайно легко розпалити, і тоді вона стає тим більше забавною, що не знає нічого, абсолютно нічого про те, що їй так хотілось би знати. Її охоплює кумедна нетерплячка: вона сміється, гнівається, плаче, а потім із абсолютно привабливою простодушністю починає просити мене просвітити її. Далебі, я майже ревную її до того, на чию долю випаде це задоволення.

Не знаю, чи повідомляла я вам, що ось вже чотири чи п’ять днів, як я маю честь бути її повірницею. Ви, звичайно, здогадуєтеся, що спершу я напустила на себе суворість, але, як тільки помітила, що вона уявила, ніби мене переконали її хисткі аргументи, я удала, що вважаю їх чудовими. Вона ж усією душею переконана, що досягла такого успіху своїм красномовством: мені довелося вжити цей застережний захід, щоб не скомпрометувати себе. Я дозволила їй написати і навіть ужити в листі слово «люблю», і того ж дня, хоч вона про це навіть не підозрювала, я влаштувала їй побачення наодинці з її Дансені. Але він, уявіть собі, настільки ще простачок, що не домігся від неї навіть поцілунку! І, одначе, хлопчик цей пише премилі вірші! Боже мій, до чого ж усі такі розумники дурні! Цей дурний настільки, що я просто гублюся: адже ним я керувати не можу.

Ось зараз ви були б мені дуже корисні. Ви досить дружні з Дансені, щоб він міг вам довіритись, а якби він це зробив, ми б одразу добряче просунулися вперед. Розворушіть же свою президентшу; я ні за що не хочу, щоб для Жеркура все обійшлося благополучно. Втім, учора я поговорила про нього з цією юною особою і так його розписала, що він став їй ненависний не менше, ніж якби вона вже десять років була його дружиною. Однак я виголосила цілу проповідь щодо подружньої вірності: в цьому питанні я непримиренно сувора. Таким чином, я, з одного боку, відновлюю в її очах свою доброчесну репутацію, якій могла б зашкодити надмірна поблажливість, з іншого – посилюю в ній ненависть до майбутнього чоловіка, якою хочу його нагородити. І, зрештою, я сподіваюсь, що, коли вдасться переконати її в тому, що їй дозволено любити лише протягом її вже недовгого дівоцтва, вона тим швидше вирішить не втрачати часу, що залишився.

Прощавайте, віконте. Зараз я приступаю до свого туалету і почну читати надісланий вами том.

Із ***, 27 серпня 17…

Лист 39

Від Сесілі Воланж до Софі Карне

На мене налягають смуток і тривога, дорога моя Софі. Майже всю ніч я проплакала. Не те щоб наразі я не була щаслива, але тільки я передбачаю, що це ненадовго.

Учора я була в Опері з пані де Мертей; ми багато говорили щодо мого заміжжя, і нічого хорошого я від неї не дізналася. Вийти я маю за графа де Жеркура, і це буде в жовтні. Він багатий, знатний, командує полком. Поки що все це чудово. Але, по-перше, він старий: уяви собі, йому не менше тридцяти шести років! І, крім того, пані де Мертей говорить, що він чоловік похмурий, суворий, і вона побоюється, що щаслива я з ним не буду. Я навіть помітила, що вона в цьому цілком упевнена, а прямо говорити не хоче, щоб не засмучувати мене. Майже ввесь вечір вона говорила мені про обов’язок дружин по відношенню до чоловіків. Вона визнає, що пан де Жеркур людина зовсім неприємна, та все ж каже, що я змушена буду любити його. І ще вона сказала, що, коли я вийду заміж, мені вже не можна буде любити кавалера Дансені. Та хіба ж це можливо! О, запевняю тебе, я його завжди любитиму. Знаєш, я вже б вважала за краще зовсім не виходити заміж. Нехай цей пан де Жеркур влаштовується, як знає, я ж його не шукала. Нині він на Корсиці,[24] дуже далеко звідси; нехай би він там залишався десять років. Якби я не боялася опинитись у монастирі, я б уже сказала мамі, що не піду за нього. Але це було б тільки гірше. Не знаю, справді, що й робити. Я відчуваю, що ніколи не любила пана Дансені так, як зараз, і коли подумаю, що мені залишається тільки місяць жити по-старому, у мене на очі негайно ж навертаються сльози. Єдина моя втіха – дружба з пані де Мертей. У неї таке добре серце! Вона поділяє всі мої прикрості й така мила, що коли я з нею, то майже перестаю про них думати. До того ж вона мені дуже корисна, бо тій малості, що я знаю, навчила мене вона, і вона така добра, що