Клайв Стейплз Льюїс - Небіж чаклуна

– Це Хлопець, – сказав Аслан, дивлячись не на Діґорі, а на своїх радників. – Це Хлопець так зробив.

«О Боже, – подумав Діґорі, – що ж я такого зробив?»

– Сину Адама, – звернувся до нього Лев. – По моїй новій країні Нарнія гуляє зла Відьма. Розкажи цим добрим звірам, як вона сюди потрапила.

Дванадцятеро різних варіантів, які він міг би сказати, зблиснули в голові Діґорі, але в нього вистачило глузду сказати правду.

– Я привів її сюди, Аслане, – відповів він тихим голосом.

– Навіщо?

– Я хотів перекинути її з мого власного світу в її світ. Я думав, вона потрапить туди, де жила раніше.

– А як вона потрапила до твого світу, сину Адама?

– Завдяки магії.

Лев не сказав нічого, і Діґорі зрозумів, що він розповів не досить.

– Усе почалося з мого дядька, Аслане, – сказав він. – Він послав нас із нашого власного світу за допомогою магічних кілець, принаймні я мусив вибратися геть, бо він послав спочатку Поллі, а потім ми зустрілися з Відьмою в місці, яке називається Чарн. І вона приєдналася до нас…

– Ви зустрілися з Відьмою? – запитав Аслан тихим голосом, у якому відчулася погроза рику.

– Вона прокинулася, – сказав Діґорі нещасним голосом. А тоді, побілівши, провадив: – Тобто я її розбудив. Бо я хотів довідатися, що буде, якщо я вдарю по дзвону. Поллі не хотіла цього. Це не її провина. Я боровся з нею. Я знаю, мені не треба було так робити. Думаю, я був трохи заморочений написом під дзвоном.

– Справді? – запитав Аслан, досі говорячи глибоким і тихим голосом.

– Ні, – сказав Діґорі. – Тепер я бачу, той текст тут ні до чого. Я лише вдавав, ніби він мене зацікавив.

Запала тривала пауза. І Діґорі не переставав думати: «Я все зіпсував. Тепер я не маю шансу одержати якісь ліки для матері».

Коли Лев знову заговорив, він звертався не до Діґорі.

– Ви бачите, друзі, – сказав він, – що перш ніж новому чистому світу, який я вам подарував, виповнилося сім годин, сила зла вже проникла в нього; її розбудив і приніс сюди цей син Адама. – Звірі, і навіть Аґрус, усі обернули свої погляди на Діґорі, аж поки йому захотілося провалитись крізь землю. – Але не засмучуйтеся, – сказав Аслан, усе ще звертаючись до звірів. – Це зло неминуче принесе зло, але воно ще далеко, і я подбаю, щоб найгірше зло впало на мене. А поки що встановімо такий порядок, щоб протягом багатьох сотень років це була весела країна у веселому світі. А що Адамова раса натворила тут шкоди, то Адамова раса допоможе нам залагодити її. Підійдіть-но ближче, ви двоє.

Останні його слова були звернені до Поллі та власника кеба, які тепер підійшли. Поллі, чиє обличчя перетворилося на очі й рот, дивилася на Аслана й доволі міцно трималася за руку власника кеба. Власник кеба скинув одним поглядом на Лева і зняв капелюха: ніхто ще ніколи не бачив його без того капелюха-котелка. Коли він його зняв, то здався молодшим і гарнішим, більше схожим на селянина, ніж на лондонського кебмена.

– Сину, – сказав Аслан, звертаючись до власника кеба. – Я давно тебе знаю. Чи знаєш ти мене?

– Ні, сер, – відповів власник кеба. – Принаймні у звичайному розумінні. Проте в мене таке відчуття, якщо ви дозволите мені говорити відверто, що ми з вами вже зустрічалися.

– Це добре, – сказав Лев. – Ти знаєш мене краще, аніж думаєш, що знаєш, і з плином часу познайомишся зі мною ще ближче. Тобі подобається ця країна?

– Вона дуже симпатична, сер, – сказав власник кеба.

– Ти погодишся жити тут завжди?

– Розумієте, сер, я чоловік одружений, – сказав власник кеба. – Якби моя дружина була тут, ніхто з нас не захотів би повертатися до Лондона, так я думаю. Ми обоє походимо із села.

Аслан підняв свою волохату голову, роззявив пащу й проспівав одну тривалу ноту. Вона була не дуже гучною, але сповненою сили. Серце Поллі підстрибнуло в грудях, коли вона її почула. Вона була переконана, що це поклик і кожен, хто його почув, не зможе не підкоритися йому й, більше того, зможе йому підкоритися, незалежно від того, скільки віків і скільки світів відокремлюють його від Аслана. І тому, хоч вона була наповнена подивом, вона по-справжньому не здивувалася й не була шокована, коли несподівано молода жінка з добрим, чесним обличчям вийшла невідомо звідки і стала поруч неї. Поллі відразу зрозуміла, що це дружина власника кеба, викликана з нашого світу не набридливими магічними кільцями, а швидко, просто й лагідно, і вона прилетіла сюди, як пташка летить до свого гнізда. Молода жінка, певно, саме прала одяг або білизну, бо мала на собі фартух, її рукави були закасані до ліктів, а на руках у неї лишилися шматки мильної піни. Якби вона мала час одягти свій найкращий одяг (її найгарніший капелюшок прикрашали штучні вишні), вона здалася б страхітливою. А так вона була досить милою.

Звичайно, вона думала, що їй сниться сон. Саме тому не кинулася до чоловіка й не запитала, що за чудеса з ними відбуваються. Та коли вона подивилася на Лева, то засумнівалася в тому, що це сон, хоч із якоїсь причини не здавалася дуже наляканою. Потім вона ледь-ледь уклонилася, бо деякі сільські дівчата тоді ще знали, як це робиться. Після цього підійшла до власника кеба, взяла його за руку й стояла там, озираючись навколо з дещо сором’язливим виразом.

– Діти мої, – сказав Аслан, дивлячись на обох. – Ви будете першим царем і царицею Нарнії.

Власник кеба здивовано роззявив рота, а його дружина густо почервоніла.

– Ви тут правитимете й дасте імена всім цим створінням і творитимете правосуддя між ними й захищатимете їх від їхніх ворогів, коли вороги з’являться. А вороги з’являться, бо зла Відьма існує в цьому світі.

Власник кеба зробив два або три ковтальні рухи й прочистив горло.

– Я прошу у вас пробачення, сер, – сказав він, – і дуже вам дякую (моя місус мене, звичайно, підтримає), але я не той чоловік, який би годився для роботи такого штибу. Я не здобув ніякої освіти, ви ж розумієте.

– Ти вмієш користуватися лопатою, орати землю й вирощувати з неї урожай? – запитав Аслан.

– Так, сер, таку роботу виконувати я вмію. Мене з дитинства привчили до неї.

– А чи зможеш ти правити цими створіннями по-доброму й справедливо, пам’ятаючи, що вони не раби, як німі тварини в тому світі, де ти народився, а Звірі-які-Вміють-Розмовляти й вільні створіння?

– Я розумію вас, сер, – відповів власник кеба. – Я спробую ставитися до всіх справедливо.

– А ти навчиш своїх дітей та онуків поводитися так само?

– Я зроблю для