Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

– Тепер пожежа, – сказала Люцина і стала вдивлятися в малюнок. Червона пляма втрапила на вікно мансарди, чи горища. Як казав її вчитель у художній студії пан Тадей, «тут щось є». Але мама може подумати щось інше: «Маленька пожежа через свічку, яку забув погасити домовичок, лягаючи спати». Отакі похмурі фантазії в працівниці дитячого видавництва...

Люцина обернулася, щоб висварити незграбного Фелікса, й побачила, що в того горять очі й тремтить хвіст. Кіт втупився в книжку, яка ворушилась. Люцина аж заклякла від несподіванки. Вона ж тримала цю книжку в руках. Раптом щось ляснуло, і тверді палітурки розчахнулись, наче двері, відкривши для дівчинки з Серединного світу Королівство. Вона побачила крихітного чоловічка з мітелкою в руках, що швидко йшов вздовж рядків титульної сторінки. Мітелкою він змітав тайнопис, і під ним проступали літери тієї мови, якою Люцина розмовляла й читала усе життя. Фелікс завив басом і сховався під канапою. Люцина сама дуже злякалась, бо в її віці якраз починають боятися незрозумілих явищ, які не вдається пояснити науковими методами. Навіть здалеку вона прочитала назву книги:

Енциклопедія Королівства:

Усе, що було, є і, можливо, буде.

УСЕ

– Ox! – аж зітхнула Люцина.

Сторінки книги ненастанно ворушились. Там працювали в поті чола десятки гномів з мітелками. Кіт глухо завивав під канапою, очевидно, переживав за Люцину й запрошував до нього приєднатися.

– Перестань, Феліксе! Це – книжкові гномики...

Нарешті гноми закінчили працювати над текстом і зникли. Люцина навіть не встигла їм подякувати. Істоти, яких вона боялася змалечку, дали їй змогу прочитати цю незвичайну книжку. Навіщо – вона про це зараз не думала. Книжки хочуть, щоб їх читали. Так само як і люди хочуть, аби про них знали.

Дуже обережно Люцина взяла книжку й розгорнула тремтячими руками.

«А – ба – ба – гала – мага», – прочитала вона перше слово, бо усі енциклопедії починаються з літери «А». І да-лі було про нього:

«А-ба-ба-гала-мага дитяче слівце, занесене вітром із Серединного світу, наслідування голосу гуски. Існувало, а можливо, й досі існує видавництво дитячих книжок "А-ба-ба-гала-мага". У Королівстві в давнину це слово вживалося чаклунами для заклинання дітей, що не любили читати. Абабагаламагами іноді називають вчителів читання в першому класі. Вважається, що коли дитина до школи не навчилася вдома читати, то її слід віддати разом з батьками на виховання і навчання абабагаламагам».

– Цікаво! – сказала Люцина і продовжила читати далі. Раптом їй спало на думку, що вона поки що знає про Королівство лише те, що там усі мусять якнайшвидше навчитися читати. Почули б це в її школі! Дехто з Люцининих однокласників і досі читає по складах. Вона ще не знала про Клуб книголюбів. Зрештою, незабаром вона про нього дізнається. Ось так виходить: якби вона не любила читати і не мала вдома бібліотеки, то ніколи б не стала причетною до історії Королівства, й життя у неї було б таке саме нецікаве, як у більшості людей. Отже, випадкового в цьому нічого немає.

Люцина сиділа й читала уголос окремі статті з «Енциклопедії Королівства», щоб Фелікс послухав і нарешті виліз з-під канапи. Проте важко сказати, чи він сприймав усе це так, як вона. Коти дуже обережні у судженнях і виявляють захват лише тоді, коли мають справу з чимось конкретним, наприклад, смаженою печінкою. Звісно, Люцина прочитала йому загальну статтю «Коти в Королівстві», а також «Славетні коти Королівства», де знайшла навіть тезку Фелікса: «Фелікс – син короля котів Сиволапа І, засновника династії. Один із охоронців принца Серпня (див. Лихі часи). Мав особливі заслуги перед Королівством...»

Деякі рядки усе ще були зашифровані. Згодом Люцина довідається чому. Майбутнє не завжди корисно знати.

Дивна книжка, та й годі. Ось що там писали про Серединний світ, тобто світ, у якому жила Люцина:

«Люди у Серединному світі розриваються між лихими і добрими вчинками. Вони хотіли би бути добрими, але не можуть впоратися з численними перешкодами. Ця земля породила багатьох славних мудреців, котрі не раз бували в Королівстві, деякі навіть там залишались. Це вони порадили оточити Королівство невидимим муром, щоб туди не потрапило зло. З часом цей мур втратив свою силу. Королівство відкривало свої Західні й Східні брами для багатьох бажаючих пізнати тутешні звичаї. [...] Люди Серединного світу надто люблять золото і коштовне каміння, задля яких здатні навіть на злочини. Один із їхніх мудреців на ймення Томас Мор зауважив, що якби зникли гроші, не було б воєн, голоду, страждань. Люди були б набагато кращими. А так вони задля грошей нищать і себе, і весь цей чудовий світ, у якому живуть...»

Люцині аж мороз пішов поза спиною від цих слів і здалося, що за нею хтось стежить. Таке трапляється, коли маєш справу з чимось небезпечним. Багатьом людям, певно, дуже не сподобалися б ці слова. Тому книжка й зашифрована. У ній була навіть стаття «Шлях до Королівства», але гноми, не довіряючи Люцині, залишили її нерозшифрованою.

Дівчинка мала підстави непокоїтись. За нею слідкувала стара сусідка-відьма за допомогою магічного люстерка, яке носила в кишені масного фартуха. Поплювавши на нього і витерши хустинкою, вона могла бачити все, що діялося в радіусі п'яти кілометрів. На більшу відстань дзеркальце не тягнуло. Для інших потреб використовувались сучасніші засоби комунікації.

22

Гортензія лежала в спальні з перев'язаною ногою й стогнала. Невдовзі, згідно наказу Повелителя, треба було їхати в Замок. Полагодила телефон на свою голову. Усе залежало від матусі. Якщо та скаже їхати о п'ятій, то Гортензія мусить підвестися навіть зі смертного ложа. Якби це якісь традиційні відьомські гуляння, вона б стерпіла чергове приниження: виставляти на загальний посміх свою недостатню кваліфікованість їй доводилося не раз. Але тут пахло справжньою битвою і навіть жертвами. Стара їхала вночі, а вона о п'ятій годині, певно, для прибирання. Бути невдахою серед відьом ще гірше, ніж бути невдахою серед людей, бо останні ще можуть поспівчувати.

– Яка я нещасна! – простогнала Гортензія. І тут їй сяйнула рятівна думка: випити снодійного; тоді матері не вдасться її добудитись, і вона поїде пізніше. Гортензія вже сягнула рукою до шухляди, але тут до кімнати влетіла розлючена стара.

– Що? Га? – підхопилась Гортензія.

– А те, що ти більше не в Клубі!

– Ну, й добре! – одразу заспокоїлась Гортензія. – Мені там ніколи не подобалось. А