Філундія - Світло Лани, Філундія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лана стояла посеред рубінової печери, де кожен кристал здавалося зберігав відлуння вогняного серця землі. Повітря було сухим, насиченим теплом і тишею очікування. Всі мовчки спостерігали, як вона ступила до кам'яного вівтаря — плаского столу, що виблискував, наче відполірований обсидіан. Саме тут мала прокинутись сила.
Вона зосередилась, вдихнула повільно і глибоко, закликаючи вогонь у собі. Цього разу він відповів охоче — ніби печера сама пробуджувала його. В повітрі спалахнули іскри, її долоні почали світитись теплим червонуватим світлом. Під ногами ледь вловимо задрижала земля.
Першими засяяли найближчі рубіни — їхнє світло було не яскравим, а наче внутрішнім, пульсуючим, живим. Потім світло почало розповсюджуватись по стінах, по стелі, далі і далі, поки вся печера не засвітилась глибоким, насиченим червоним сяйвом. Здавалося, вона ожила — почала дихати, рухатись, мов велетенський живий організм.
Гноми стояли вражені. Вони ніколи не бачили нічого подібного. Один з них, наймолодший, не витримав і прошепотів:
— Вона... Вона сама вогонь...
Лана відчула, як печера почала відгукуватись у ній. В голові виникли образи — хвилі вогню, що огортали темряву, перетворювали її на життя. Вона побачила стародавні символи, побачила древніх духів вогню — і відчула, що це лише початок.
Старець підійшов до неї ззаду і тихо мовив:
— Твоя сила пробуджує не лише печери, вона пробуджує саму землю. Наступна — вода.
Лана злегка посміхнулась і кивнула. Їхня подорож лише набирала обертів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло Лани, Філундія», після закриття браузера.