Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

населенням цієї культурно-історичної єдності по матеріалах Мізинської стоянки простежено формування населення з іншими культурними традиціями, передусім в обробці кременя. Походження цього населення залишається поки що не до кінця з’ясоване. Господарство, побут, матеріальна культура, пам’ятки мистецтва цих двох історичних спільностей багато в чому подібні. Насамперед це стосується будівництва і оформлення жител, стилістичних особливостей образотворчого мистецтва, впорядкування господарсько-побутових комплексів.

Така ситуація виникла внаслідок встановлення широких культурних і виробничих зв’язків між цими етнічними спільностями, що стимулювалося формуванням близьких форм господарської діяльності. За цих умов поступово почав складатися єдиний господарсько-культурний тип мисливців на мамонтів. Не можна виключати також незначний відтік населення в більш південні регіони, який простежується по матеріалах Минівського яру на Сіверському Дінці.

У степовому Причорномор’ї з настанням похолодання культурно-історична ситуація дещо ускладнюється. Зазнають подальшого розвитку традиції населення центральноєвропейського кола, які переселилися сюди раніше. Територіально пам’ятки цього типу розповсюджені до Нижнього Дону (Золотовка І). Під впливом контактів з місцевим населенням в екологічних умовах, що змінились, формуються нові культурно-історичні спільності. З насуванням льодовика збільшується щільність населення за межами льодовикової зони, якою було Північне Причорномор’я, що спричинило прискорення процесу асиміляції та зростання темпів історичного розвитку.

У Нижньому Подністров’ї, на базі нижньодністровської культури, під впливом прийшлих культурних традицій формуються дві близькі, але відокремлені лінії культурного розвитку: на півночі — від Клімауц І до Клімауц II з продовженням у Рашкові VIII і VII; на півдні — від Зеленого Хутора II до Кам’янки, Усатова, Калфи. В подальшому, з проникненням в Нижнє Подністров’я на початку пізньольодовиків’я носіїв аккаржанських традицій, тут на основі місцевих нижньо дністровських і прийшлих аккаржанських традицій формується нова культурно-історична спільність — аккарженська культура.

Інший характер має культурно-історичний процес у Середньому Побужжі. Тут внаслідок злиття двох культурних традицій: місцевих, представлених матеріалами Івашкове поле, Ліски, Володимирівна (8—7 шари), і прийшлих, репрезентованих матеріалами таких пам’яток, як Сагайдак 1 і Анетівка І, складається єдина культурно-історична спільність — анетівська культура (під час максимального похолодання, 20—19 тис. років тому). Розширюючи свою територію, зливаючись з генетично близькими культурно-історичними спільностями, ця культура доживає в степовому Причорномор’ї до мезоліту. Крім степового Побужжя розвиток індустрій центральноєвропейського кола простежено Н. Д. Прасловим у Приазов’ї і на Нижньому Доні.

Найновіші дослідження пізнього палеоліту Нижнього Дніпра дають змогу по-новому представити розвиток народонаселення в цьому своєрідному екологічному регіоні. Паралельно з подальшим розвитком культури місцевих аборигенів у період максимального похолодання в Подніпров’я мігрує населення з більш північних регіонів. Так, за даними археології, з костьонківсько-боршевського району на Середньому Доні намічаються два шляхи міграцій: один — через Сіверський Донець і Донбас (Тельманська — Амвросіївка — Нововолодимирівка II) і другий шлях — через Надпоріжжя (Углянка — Любимівка IV). До кінця не з’ясовано характер зв’язків населення Нижнього Дніпра і молодовської культурно-історичної спільності (незрозуміла хронологічна позиція граветтоїдних комплексів на Нижньому Дніпрі і в Криму), хоча ми до кінця не можемо виключити безпосереднє переселення молодовського населення з Подністров’я до Криму.

Мозаїчність етноісторичної карти України в період максимального похолодання, що виникла внаслідок зміни природного оточення, справді була, можливо, ще більш барвистою. По-різному складається доля племен в регіонах. В одних випадках місцеве населення повністю адаптувалося до умов перігляціального клімату (Середнє Подніпров’я), в інших — кількість мешканців значно скоротилася внаслідок міграції частини населення у більш південні регіони (Волинь, Середнє Подністров’я). Водночас, як було показано, причорноморські і приазовські степи інтенсивно заселяються пришельцями з більш північних регіонів. Порівняно з раннім етапом пізнього палеоліту тут не тільки збільшується щільність населення, а й значно ускладнюється його етнічний склад. Відбувається інтенсивний процес взаємодії різних культурних традицій, який не завжди можна простежити у повній мірі за даними археології в силу їхньої специфіки та обмеженої інформативності джерелознавчої бази.

З початком потепління і відступом льодовика поступово звільнюються для проживання людей більш північні райони. Саме тоді починається зворотний процес руху населення з півдня на північ. З одного боку, частина населення причорноморської зони просувається в північніші райони, з іншого — починається рух на територію України населення з Кавказу і Балкан. Етноісторична ситуація не тільки не спрощується, а навпаки, значно ускладнюється. В процесі розселення первісних племен складаються нові культурно-історичні спільності, продовжується розвиток місцевих традицій, але вже в умовах контактів з новими пришельцями. До того ж відтворення етноісторії цього періоду значно ускладнюється, бо важко визначити хронологічні взаємовідносини різних традицій у формуванні матеріальної культури пізньольодовиків’я.

Заключний етап пізнього палеоліту пов’язаний з пізньольодовиків’ям (17—10 тис. років тому). Протягом цього періоду клімату була властива нестабільність: потепління змінювались тимчасовими похолоданнями, поки не встановилися відносно сприятливі умови сучасної епохи (голоцену).

Уже в період першого потепління (17—16 тис. років тому) помітно зростає щільність населення в Середньому Подністров’ї і на Волині, що відбилося на стабілізації поселень, збільшенні їхньої щільності, ускладненні господарської діяльності. Знаменно, що тут простежено генетичний зв’язок культурних традицій, які склалися ще в ранньому палеоліті, розвиток яких був послаблений, але не перерваний навіть у період максимального похолодання. Вплив традицій молодовської культури, можливо, розповсюджується на територію Волині, хоча до повної публікації матеріалів Куличівки і Липських стоянок судити про це важко. Наприкінці зледеніння деякі дослідники по матеріалах верхніх горизонтів стоянки Кормань IV намагаються виділити появу в цьому регіоні нових культурних впливів. Так чи інакше, але стабільність етнічного процесу в цьому регіоні дивовижна. Паралельно з формуванням етнічних традицій відбувався процес активної господарської адаптації населення до умов проживання, що привело до складання стабільних форм побуту і господарської діяльності.

У Середньому Подніпров’ї з початком потепління не виявлено суттєвих змін у розвитку господарсько-культурних традицій. За матеріалами Межиріча і Добранічівки простежується подальше удосконалення як культурних, так і господарських устоїв, які складалися тут ще на ранньому етапі пізнього палеоліту. Наприкінці льодовикового періоду (в аллеродський час) на півночі Українського Полісся формуються нові культурно-історичні спільності, що входять у простору аренсбурзько-свідерську область. Водночас із півдня у Середнє Подніпров’я просуваються племена, найвірогідніше, анетівської культури.

У степовій зоні культурно-історична ситуація змінюється під впливом кількох факторів. В період максимального похолодання степи Причорномор’я були притулком для мешканців північних районів Центральної і Східної Європи, що призвело до помітного збільшення тут щільності населення, а це, в свою чергу, — до скорочення ресурсів їжі. З початком потепління частина палеолітичних громад повертається до колишніх регіонів свого існування. Але демографічна стабілізація була, мабуть, недовгою, якщо взагалі була. В інтервалі 16—14 тис. років тому з півдня в степи проникають нові групи переселенців. Знову виникає складна господарська і етноісторична ситуація. Судячи з великої кількості дрібних короткочасних поселень, спосіб життя мешканців