Володимир Лвович Ешкін - Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін

вони перекинуть до Ліфанії-чотири дві роти десанту, дискоїди та штурмову техніку. Поліцію і землерийні танки підтягуй сюди. А поки що треба надійно блокувати Чорну гору, щоб та потвора знову від нас не вислизнула.

— Буде виконано, сір, — запевнив шериф, а сам подумав, що наказати легше, аніж виконати. Одним тільки клонським богам було знано, скільки тунелів і лазів зв’язували лігво повстанців з іншими поселеннями, рудниками та старими виробітками. Навіть ГРЛ-моніторинг не допомагав вчасно виявляти нові відгалуження і нори підземного лабіринту, що розбігався на десятки і сотні кілометрів навколо столичної агломерації. Прогризені виробітками надра Чорної гори були лише одним з його багатьох вузлів.

Флотське командування відреагувало на вимоги Маркова оперативніше, ніж той розраховував. За стандартну годину спецназ блокував всі підходи до Чорної гори. Одночасно охорона рудників повідомила про нестандартну поведінку робочих клонів. Ті повсюдно кидали роботу, збирались групами й, так виглядало, чогось очікували. Зупинились транспортери, припинили роботу з півсотні заводів, заглушили двигуни будівничі тунелів та оператори роботів. Накази диспетчерів та попередження, які транслювались по каналах внутрішньої комунікації, клони ігнорували. Там, де працювали природнонароджені, почалась евакуація. Останніми підземелля залишали поліцейські та охоронці.

Ще за півгодини на зв’язок з генералом вийшов Ліко Крайбл, якому Марков доручив моніторити ситуацію.

— Починається, сір, — повідомив оперативник. — У житлових куполах оголошено стан облоги, входи заблоковані, а на поверхню вийшли патрулі. У рудниках помітили клонів в тактичному обладунку з приладами доповненої реальності. Зброї поки що не фіксуємо. Але це поки що. Також запрацювали їхні координаційні мережі. Більше сотні незареєстрованих передавачів.

— Ви перехоплюєте їхній сигнал?

— Так, сір, але поки що не можемо зрозуміти зміст повідомлення. Вони постійно транслюють дивну фразу, явно кодовану.

— Яку?

— Мухи злітаються на шість, жуки йдуть синьою сіткою.

— Це сигнал до повстання. Навіть я знаю, що таке «синя сітка».

— Ми вважаємо, сір, що це мережа вентиляційних тунелів, котрими відводять використане повітря.

— Правильно вважаєте, — погодився Марков. — Тому-то ви й не бачите зброї. Саме зараз оті «жуки» розносять її вентиляційними трубами. Нехай технічні підрозділи починають закачувати туди репелент.

— Вони ще не готові.

— Чому? — Марков відчув, як холонуть долоні.

— В поліцейських запасах не виявилось паралізуючого репеленту. Резервуари порожні. Колеги вважають, що це наслідки клонського саботажу.

— А резерви?

— Їх доправляють з військової бази.

— Значить, один-нуль на користь клонів, — констатував генерал. — Тепер вони нас випереджають.

— Щойно повідомили, сір, — в голосі Крайбла промкнулась тривога. — Дискоїд, що віз репелент, був атакований над Ліфанією-восьмою. Він пошкоджений.

— Два-ноль. Й чим вони його дістали?

— Джи Тау кажуть: щось на штиб швидкісної ракети.

— Нехай не вигадують. Ракетою військового дискоїда не зіб’єш, — холод з долоней піднявся до ліктів. — Мій висновок: в клонів є магнітари[25]. Джи Тау вчергове облажались.

— Сір, повідомлення від комфлоту-чотири. Флотські збили біля Чорної гори безпілотний апарат. Вважають, що розвідувальний.

— На тому безпілотнику нікого не було? Точно?

— Гарантовано, сір. Той апарат був розміром з кажана. На ньому хіба що тарган міг летіти… О, сір, ви мали рацію. У вентиляційних тунелях виявлена активність. Клони розповзаються від старих виробіток біля Гродії-другої і… так, від Чорної гори також. Там їхні арсенали.

— Запитайте в командуючого, чи зможуть його техніки залити до виробіток бойовий токсин.

Пауза.

Відтак до комунікатора промкнувся незнайомий голос:

— Вітаю, генерале! Це міністр безпеки колонії Міртич.

— Добридень, міністре!

— Рене, ви мене не пам’ятаєте? Ми ж з вами земляки, і я…

— Зараз не до земляцтв, міністре. Ситуація критична.

— Маєте рацію, генерале, маєте рацію. Уряд вважає, що ви не приділяєте належної уваги координації ваших операцій з керівниками колонії. За нашими даними, саме дії ваших людей спровокували теперішню кризу. Я б хотів знати…

Марков відключив лінію міністра, перемкнувся на Крайбла.

— Ще раз таке втнеш, віддам під трибунал, — гаркнув він на оперативника.

— Вибачте, сір. Але ж він міністр і сенатор…

— Дрібний шнирь з банди Камова. Плани мої йому потрібні, аякже… Якщо так свербить, можеш сам вести з ними бесіди, але в мене немає часу. Жодної хвилини. Так що там з бойовим токсином?

— Комфлоту-чотири каже, сір, що вся відповідальність за наслідки ляже на вас. Він хоче офіційного наказу.

— Саме так, Крайбле. Все ляже на мене. Все до останнього здохлого клона. Нехай заливають токсин. Це мій офіційний наказ.

— Я зрозумів вас, сір.

Марков залишив крісло й ввімкнув екрани зовнішнього огляду. Жовте світло пустелі увірвалось до штабу, шафранові смуги впали на вигини центральної консолі, на спини, лапи та паралізатори «павуків»-кіборгів, що застигли біля входу до приміщення. До Ліфанії наближалась тіронійська ніч. Мине менше стандартної години, і темрява хижо стрибне на куполи агломерації, окутає їх стомлений метал чорною мантією. Тут, на Тіронії, все різке і безкомпромісне, навіть сутінки, вкотре визнав Марков. Ця планета визнає тільки силу, ще раз силу й лише силу.

— Сір! — проснувся комунікатор.

— Слухаю, Крайбле.

— За сорок стандартних хвилин служба Головного техніка флоту почне подавати бойовий токсин до тунелів. Вони визначили одинадцять вентиляційних колодязів для емісії, з них два — зовсім поряд з Чорною горою. Будемо попереджати клонів у рудниках?

— Ні.

— Сір, серед клонів є наші агенти та агенти Джи Тау.

— Співчуваю.

— Але ж ми навіть не знаємо, де насправді той Ленго. А якщо його немає в Чорній горі.

— Отож-бо, Крайбле. Ми ні хріна не знаємо. Ні хріна… — Марков дивився на диск Хаябуси кольору лайма, що завис над західним обрієм. — А що, до речі, поробляють монарші «горобці»?

— Щойно прийшла інфа, сір: зник зв’язок із десантним модулем. Самі «горобці» також не відповідають.

— Зник зв’язок?

— Флотські також дивуються, сір. Зв’язку немає вже сто стандартних хвилин. Там якийсь землетрус стався, чи щось подібне. Може, їх засипало у тунелях? Флот відправляє туди рятувальну групу… І ще, сір: Камов щойно відправив імператору офіційну ноту від уряду і сенату Тіронії. Звинувачує нашу команду у провокуванні клонських заворушень і вимагає зняти з вас повноваження надзвичайного імперського комісара.

— Вимагає?

— Зовсім страх загубив, сір.

— Навпаки. Вони всі набрались страхів. Бояться клонів. Бояться відповідальності. Мене також бояться.

Перед тим як зайти за обрій, сонце Тіронії стало інтенсивно зеленим, кольору земної трави. Ще хвилина-друга, передбачив Марков, і Шарлотта домішає своє попелясте світло до цих смарагдових присмерків.

— Невже він нас дурить? — запитав він у зеленого сонця. — Невже це кляте божество ховається у пустелях?

— Така ймовірність існує, сір, — замість Хаябуси відповів низький жіночий голос. — Всі ці клонські революції можуть виявитись лише ширмою, відволікаючим шумом.

Гая стояла за його спиною.

Він не чув, як вона повернулась до