Дроянда - Серце вовка, Дроянда

Ніч була спокійною, але в душі Василиси вирувала буря. Вона стояла на краю лісової галявини, вдивляючись у темряву. Її губи досі горіли після поцілунку з Фешем, але спокою це не додавало.

Феш підійшов до неї тихо, як справжній вовк.

— Щось сталося? — його голос був глибоким, спокійним, але в ньому відчувалася турбота.

Василиса зітхнула, схрестивши руки на грудях.

— Я просто думаю… Що буде далі?

Феш нахилив голову, уважно дивлячись на неї.

— Що ти маєш на увазі?

Вона зустріла його погляд.

— Клан Димар не залишить це просто так. Вони прийдуть за мною. За тобою.

Феш злегка посміхнувся, але в його очах спалахнув сталевий блиск.

— Нехай приходять. Я не боюся. І тобі не варто.

Василиса заплющила очі, намагаючись заспокоїтися.

— Я не боюся за себе, Феше. Я боюся за тебе.

Він підійшов ближче, поклавши руки їй на плечі.

— Я сильний. Але разом ми ще сильніші. Не дозволяй страху керувати тобою.

Вона опустила голову, а потім різко притиснулася до нього.

— Я не відпущу тебе. Ніколи.

Феш міцно обійняв її, нахиляючись до вуха.

— І я тебе. Ти — моя вовчиця.

Василиса усміхнулася, і в її очах з’явився вогонь.

— Тоді борімося разом.

Феш ніжно взяв її руки в свої, дивлячись прямо в очі.

— Разом. На віки. — його голос був сповнений рішучості.

Василиса відчула, як її серце наповнюється теплом. Вона більше не вагалася.

— Я обираю тебе, Феше. І я ніколи не пошкодую про це.

Він усміхнувся, торкнувся її щоки.

— Ти — моя вовчиця, моя доля. Я клянусь, що захищатиму тебе завжди.

Василиса відповіла йому таким самим пристрасним поглядом.

— А я завжди стоятиму поруч.

Вони з’єднали свої руки ще міцніше, і в цю мить місяць над ними засяяв яскравіше, ніби благословляючи їхній союз.

Разом. На віки.