Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

Розділ 15

Минув ще тиждень. Оскар поїхав. Залишився лише тиждень до суду у справі батька. Агата вже не могла дочекатися, щоб повернутися до Лондона і до звичного життя. Вона  дуже цього хотіла, адже там не буде Стаса і всіх цих емоційних гойдалок. З батьками вона іноді бачилась, але здебільшого через сина, самій їй було важко з ними спілкуватись, знов піднялись старі образи. А ще Осецька ніяк не могла визначитись, чи варто казати Вітренку про сина. В нього вже давно своє життя, за місяць відбудеться весілля. І Данилко останнім часом припинив питати про батька. “Ось поїдемо і все саме налагодиться. А у Стаса з Юліаною з’являться свої діти...” Від цієї думки  защемило у грудях і вона згадала розмову з Оскаром напередодні його від’їзду.

 

- Ти збираєшся йому сказати? - спитав друг, припіднявши одну брову, і стукаючи пальцем по нижній губі.

- Я не знаю. В нього скоро весілля. Гадаєш, йому це потрібно?

- Я тобі вже казав, що будь-хто в такій ситуації хотів би знати. Ти не можеш сама вирішувати і за нього. Як гадаєш?

- А раптом він нас до Лондона не відпустить?

- Чого б це?

- Не знаю,- вона почала ходити по кухні. - Він юрист. І якщо доведе своє батьківство, то може це зробити.

- На мій погляд, ти надто драматизуєш. Так, як батько, він має право приймати участь в житті дитини, але заборонити повернутись в звичне середовище? Це нелогічно. Він здався мені нормальним і Дені до нього тягнеться. Віднесись до цього простіше. Vale?*

- Мені так незручно перед Юліаною. Вона ж вважає мене подругою, довіряє, а я не сказала їй правду...- вона в розпачі прикрила обличчя долонями.

- Ти сама не так давно дізналась, що вона його наречена. 

- Ми з ним вже двічі ледь не поцілувались і не я одна цього бажала.

- Ну в такому дійстві, зазвичай, беруть участь двоє. Та й ви ж не цілувались і тим більше не спали, тому про це можна промовчати. А от про дитину, ні. Тож давай вирішувати проблеми по черзі. Поговоріть з Вітренко, а потім вже разом вирішите, що і як сказати Юліані.

- Так, ти правий. Та чому все так? Чому я потоваришувала саме з Юліаною? Це якийсь сюр, не інакше. Наче без цього не було проблем, - дівчина похитала головою з іронічною посмішкою на обличчі.

 

В суботу вранці у Агати сильно розболівся зуб, вона випила знеболювальне і змогла протриматись до вечора, а тоді все ж записалась на прийом до лікаря. Тепер треба було вирішити питання, з ким залишити малого, або ж везти з собою до стоматологічної клініки. Вона спочатку подзвонила Ліні, але вони з Петром були не в місті. Час запису наближався, тож Агата зібралась і допомогла вдягнутись синові і паралельно телефонувала мамі. Вони вже виходили з квартири, Агата саме зачиняла двері, коли мати, нарешті, взяла слухавку.

 

- Привіт. Мені треба до стоматолога ненадовго, можна я Данюшу до вас привезу? - мати відповіла, що вони не вдома. Батькові стало вночі погано і вони зараз в медичному центрі, де він проходить обстеження. - Зрозуміло. Гаразд, передавай татові побажання швидкого одужання. Бувай. Дідько!

- Мамо! - обурився хлопчик, почувши від мами лайку.

- Вибач,  - перепросила вона, коли двері квартири поряд відчинились і вийшов батько Стаса, а в двірному отворі показався сам Вітренко.

 

Валерій Євгенович був здивований, але дуже поспішав, тож привітався з сусідами сина і поїхав на ліфті. Стас, помітивши засмучений вираз обличчя Агати, спитав чи все в них гаразд. І вона вже від безнадії, розповіла.

 

- Дань! Ти не хочеш залишитись у мене, поки матуся сходить до лікаря? - спитав чоловік, присівши навпочипки, щоб бути на одному рівні з хлопчиком.

- А можна?! - зрадів малюк. - Мам? - він зкорчив таку милу мордочку, що Агата просто не змогла відмовити.

- Добре, - відповіла сину. - Впевнений, що це зручно? Впораєшся? - спитала вона, подивившись на Вітренка.

- Так. Без питань. Не думаю, що це буде важко, - відповів трохи знервовано, адже ніколи не мав справ з дітьми.

- Гаразд. Дякую. Я швидко, - вона поцілувала сина в маківку і побігла до ліфтів, замовляючи таксі у додатку.

- Ну, що ж, проходь, - промовив Стас, запрошуючи хлопчика в квартиру.

Тільки Данилко встиг зняти взуття, до нього тієї ж миті почав ластитись рудий кіт.

- Ой! Він такий милий, - здивувався малюк. - А як його звуть?

- Це Марс або Марсік, - відповів чоловік.

- Він великий. Скільки йому років? - Даня присів і почав гладити котика.

- Шість або трохи більше. - Вітренко згадав той день, коли вони знайшли кота. - А тобі скільки років?

- П’ять виповнилось майже місяць тому.

- Ти теж вже великий. А Оскар, він - твій тато? - раптом спитав у хлопчика.

- Ні. Оскар - мій хрещений, - з гордістю відповів Данилко.

- Вони з твоєю мамою зустрічаються? - “І навіщо я це питаю?”

- Ні, - засміявся хлопчина. - Вони - найкращі друзі. У Оскара є Патрік. В мами немає хлопця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍