Галина Цікіна - Остання крапля, Галина Цікіна

— Оксано, що ти тут робиш? — запитала жінка, намагаючись не видати голосом свого хвилювання.

— По сіль прийшла.

Вероніка відразу вловила колючі іронічні нотки у відповіді Тарасової дружини. Жінка здогадувалася, чому прийшла Оксана. Організм автоматично наїжачився, очікуючи психологічних випадів у свій бік.

— Як минула ніч? — Кучерова трохи схилила голову вбік, ніби розглядала жалюгідне й недорозвинене створіння.

— Ясно. Ти дізналася, що вчора Тарас був тут, і прийшла влаштовувати скандал на фоні ревнощів. Абсолютно даремно. Нічого в нас не було. Ми просто…

— Я знаю, що у вас нічого не було. — Холодний, наче сталь, спокій гості вибив Вероніку з колії.

— Тоді чому…?

— Просто хотіла тобі сказати, що ти чергова іграшка в його руках.

«Почалося. Як банально: ревнива дружина приходить з’ясовувати стосунки», — спробувала опанувати себе Вероніка.

— Он воно що. Ну, дякую за турботу, — саркастично мовила вона. — Але я ще раз повторюю: у нас нічого не було й бути не може.

— Аякже. Усі його колишні коханки так думали. О Вероніко, відчуваєш себе особливою, такою собі недоступною красунею, — ядуче всміхнулася Оксана. — Я знаю, як діє Тарас, усі його хитрощі й пасточки, аби затягнути жінку в ліжко. Сто процентів: учора він приходив із пляшечкою «Шардоне» і пропонував тобі свою дружню підтримку.

«Невже це стерво говорить правду, і Тарас — просто бабій?» — Вероніці забило дух.

«Ох, Вероніко, а ти ніби й не здогадувалася?!» — іронічно прошепотіла совість жінки.

— Мені однаково, що там буде з тобою, — зморщила носа Кучерова, ніби почула неприємний запах, — просто хотіла сказати, що після всіх хвойд він завжди повертається до мене.

Вероніка не знала, як реагувати на цю образу. Та й було вже пізно. Оксана кинула на неї ще один зневажливий погляд і пішла геть.

— Ой, Вероніко, — промовила Кучерова солодким голосом, зробивши вже кілька кроків до хвіртки, — тобі варто більше бувати на свіжому повітря, а то ти якась бліда.

Вероніка не стала чекати, доки гостя вийде за ворота, і швидко зачинила двері.

«Невже ті баби на кладовищі перешіптувалися про мене?» — раптом уразила жінку ще одна неприємна думка.

Серце Вероніки вкотре за цей тиждень стислось і не збиралося послаблювати хватку.

«Ліки», — Вероніка кволо нишпорила по кишенях, намагаючись віднайти таку важливу пляшечку, але не знаходила. Перед очима знову застрибали кольорові картинки, кольнуло в лівій частині грудної клітки, а тоді все почала огортати темрява.

Андрій саме встановив ялинку — дістав із комори картонну коробку зі всіляким новорічним начинням. Він сонно перебрав дощик і старі прикраси, на хвилину зупинив погляд на ялинці і врешті відсунув коробку ногою вбік, упав на диван і потягнувся по пульт від телевізора.

Відразу натрапив на чергову телевізійну рекламу:

— Так-так-так, — говорив на екрані чолов’яга таким веселим голосом, ніби щойно вжив дозу кокаїну, — у нашому магазині є все. Від викрутки до комбайна, від кахлів до люстри. Із двадцять п’ятого грудня до сьомого січня приходьте й отримайте новорічні знижки. У нас є все: від воріт і до стелі!

«Great! У них є все, може, позичили б мені ворота», — ця думка вивела чоловіка зі стану прокрастинації. Андрій заглянув у коробку з новорічними прикрасами, дістав звідти кульку, але за мить знову жбурнув її назад.

— Чорт забирай, у коробці немає моїх воріт, — вилаявся він.

Чоловік схопив куртку й вискочив на двір.

«Цього разу ти мене не відшиєш! — думав він, підходячи до сусідської хвіртки. — Ну звісно, чого їй хвилюватися, — бубонів чоловік, — у неї ж нормальна огорожа!»

Андрій ледь не налетів на жінку, що саме виходила з двору Вероніки.

— Ох, — зойкнула та, на мить її очі агресивно зблиснули, але коли вона впізнала Андрія, на лиці розповзлася усмішка. — Андрій Злий! Власною персоною! Триста років тебе не бачила!

— Привіт, Оксано, — сухо кинув чоловік.

— Ну як твоє життя? Як Штати?

— Штати як Штати. От, повернувся додому.

— Та я бачу, — промурчала жінка, оцінним поглядом ковзнувши по Андрієві.

— Вибач, але я дуже поспішаю, — спробував обійти сусідку чоловік.

— Зрозуміло, — Оксана кинула швидкий неприязний погляд на двір Вероніки.