Квін Тесс - По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс

- Дуже сподіваюсь на це, - знизала плечима Кора, - замовити тобі сьогодні, щось поїсти? В нас не такий вже великий асортимент, а ти тут чекаєш вже майже тиждень.

- На твій смак.

Кора не знала хто я, а я не став казати. Мене влаштовувало, що моя анонімність такою і залишалась, хоча інколи, як зараз наприклад, ми перекликались парою слів.

Пройшло ще декілька однакових монотонних днів. Я читав чергову книгу, коли дзвіночок кавʼярні повідомив Кору про нового відвідувача, але я не підняв погляд. Останній час, я припинив шукати Весту в кожному перехожому. В закладі стало якось тихо. Здається навіть музика з динаміків замовкла, і я зовсім не чув тихих стуків підборів в мою сторону.

- Ви запізнизнилися, Кім Намджун, - з гіркотою в голосі, промовила Веста, - на 57 випитих чашок кави, та 18 прочитаних книжок, куплених не Вами.

Звуки повернулись, коли книга випала в мене з рук, гучно вдарившись об підлогу. Я застиг, не в змозі зрозуміти, чи це моя уява грається зі свідомістю, чи моя Незнайомка справді стоїть прямо біля мене.

- Ц-ц, хіба можна так поводитися з ними?! - Веста нахилилась, піднімаючи книгу, перевіряючи, чи не пошкодилась та, а потім прочитала обкладинку, й повернула свій погляд до мене, - триллер? Хм, Ваші смаки змінилися.

- Веста, - видихнув я, оглядаючи її з ніг до голови, не зважаючи на мороз, вона була без шапки, чорна шубка була розстебнута, відкриваючи вид на червону сукню, яка так ідеально підкреслювала її тіло, і таку ж червону помаду на губах. Я бачив зміни в ній. Відчував холод, який віяв від її слів, хоча так само чув що десь всередині неї ще тлів вогник домашнього тепла, в який я закохався, і який люблю зараз, навіть якщо він майже згас, навіть якщо через мене, - я чекав на тебе.

- В будь-якому випадку, Вас Намджун, мені не переплюнути, - гостро відповіла вона, прорізаючи мені шкіру цими словами.

- Я винен... я дуже винен, знаю, дай мені можливість пояснити все, - благав я її.

Веста зробила крок до мене й нахилилась так, що наші обличчя стали на одному рівні. Її погляд був зовсім новий:

- Ця можливість вже у Вас, Кім Намджун, - вона протягнула моє імʼя акцентуючи на ньому увагу.

- Стоп, ти знаєш? - здивувався я. Веста відсахнулась в ту саму секунду, коли я піднявся з диванчика. Вона зробила крок назад і схрестила руки, закриваючись від мене, - я все поясню, давай сядемо і спокійно поговоримо.

Я запросив її сісти на диван навпроти того, на якому сидів я, і кивнув Корі, щоб та відійшла нарешті від шоку, та приготувала для Вести каву.

- Тобі багато чого доведеться пояснити, - зітхнула Веста.

Повисла тиша, в очікуванні кави. Повітря наелектризувалось. Погляд моєї Незнайомки зупинився на книгах, які вона залишила тут, напевно сподіваючись забути про мене.

Різко, всі слова, що хотів їй сказати випарувались з моєї свідомості. Та і я думав розпочинати розмову з того, хто я, але зараз... Мені було страшно уявити, що вона могла знати, звідки, і як це вплинуло, на її відношення до мене.