Джонатан Страуд - Череп, що шепоче, Джонатан Страуд
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Стривайте! — не витримала Кет Ґодвін. — Ці люди... вони...
— Мертві, — щиро відповів Барнс. — Усі тринадцятеро, крім полісмена. У мене є ще десятки таких фотографій, проте я пожалію вас — не псуватиму апетит перед сніданком. — Він випростався й торкнув фотографії своїм волосатим пальцем. — Ось що я хочу сказати вам: потужні артефакти в чужих руках — це смерть! Це все одно, що бомби з запаленими ґнотами! І це дзеркало — хай там де воно зараз, — не виняток. ДЕПРІК украй стурбований його зникненням і хоче знайти його. Зараз його пошук — це найголовніше.
Локвуд відсунув свій стілець від стола:
— Що ж, бажаємо вам успіхів. Якщо знадобиться наша допомога, звертайтеся до нас.
— Ваша допомога вже потрібна нам! — відповів Барнс. — Цього ранку я дуже заклопотаний. Сталася серйозна пригода в Ілфорд, тож більшість наших службовців зараз працюють там. А ви й так уже вплутались у цю справу з дзеркалом, і до того ж це ваша провина, що його відразу не передали нам. Розпочинайте пошуки. Вам заплатять як слід.
— То ви наймаєте нас? — вирячився на нього Джордж. — Невже ваші справи такі кепські?
Вуса інспектора смутно опустились:
— На щастя, агенція «Фіттес» послала до нас Кіпса з його командою. Їх теж залучено до цієї справи. Я хотів би, щоб ви працювали разом.
Ми засмучено подивились на наших суперників. Кіпс і Ґодвін відповіли нам холодними поглядами.
Я кахикнула:
— Пане Барнсе, Лондон — велике місто. В ньому стільки агентів! Ви певні що вам потрібні саме вони?
— Це все одно, що найняти божевільних! — підхопив Джордж. — Візьміть перших-ліпших людей із вулиці — вони будь-що кращі за Кіпса.
Барнс убивчо позирнув на нас:
— Знайдіть пропалий артефакт! Виявіть, хто й навіщо його викрав! Зробіть це якнайшвидше, поки ніхто не постраждав! І якщо хочете, щоб я й далі мав про вас хорошу думку... — він поворушив вусами, вишкіривши на мить зуби. — Працюйте разом! Без усяких кепкувань, образ і бійок! Зрозуміло?
Кіпс лагідно кивнув:
— Так, сер. Звичайно.
— А вам, пане Локвуде?
— Авжеж, інспекторе. Жодних проблем.
* * *
— Отже, так, — мовив Локвуд, коли ми разом вийшли з кімнати. — Ви йдете своїм шляхом, ми — своїм. Жодного шпигунства чи хитрощів з обох боків. Зараз ми підійшли впритул до коріння нашої суперечки. Чудова змога для поєдинку сам на сам — як ми умовлялися раніше. Згодні? Чи, може, відступите?
Кіпс коротко реготнув:
— Відступати? Аж ніяк! Наша угода досі в силі. Хто перший знайде дзеркало й принесе його Барнсові, той виграв. А той, хто програв, друкує в газеті допис про власну нікчемність. Так?
Локвуд, застромивши руки в кишені, поглянув на нас із Джорджем:
— Ви згодні?
Ми разом кивнули.
— А твоя команда нібито не дуже згодна... Може, хочете обговорити умови?
— Я згодна! — вигукнула Кет Ґодвін.
— А що думає Бобі Вернон? — поцікавився Джордж, оглядаючи порожній коридор. — Він теж, мабуть, десь поблизу?
Кіпс насупився:
— Бобі не такай малий. Він приєднається до нас згодом. І робитиме все, що я скажу.
— Тоді все гаразд, — погодився Локвуд. — Змагання розпочалося. Щасти вам!
Вони потиснули один одному руки, й Кіпс із Кет Ґодвін пішли собі.
— Тут недалечко туалет,— мовив Джордж. — Можеш помити руки.
— Нема часу! — похмуро всімхнувся Локвуд. — Ходімо. Пора перемагати!
10
Полудень минув. Сонце високо стояло в небі над кладовищем. Серед хрестів дзижчали бджоли, між обвитими плющем урнами й статуями пурхали метелики. Було спекотно; все навколо ладне було поринути в сон. Усе, крім Локвуда: той хутко вів нас стежкою вперед і розмовляв напрочуд швидко.
— Команда Кіпса вже повинна бути там, — говорив він. — Не звертаймо на них уваги. І не піддаваймось на жодну провокацію, особливо ти, Джордже.
— Чому саме я?
— Тільки ти часом дивишся на інших так, що це викликає в них лють... А тепер слухайте далі. Наїм треба працювати якнайшвидше. Наше повернення на Портленд-Роуд призвело до серйозного запізнення.
То була правда, та вчинити інакше ми не могли. Наїм слід було зібрати своє знаряддя, торбини, пояси — і як слід поснідати, а Джорджеві — ще й прийняти душ. Тож причини видавалися справді вагомими.
— Кіпсові дії очевидні, — продовжив Локвуд, коли з-за дерев показався дах каплиці. — Він розділить свою команду на два окремі напрями. Перший: дізнатися, що то за дзеркало і для чого таємничий Едмунд Бікерстаф використовував його? Хто він такий, цей Бікерстаф, поза всіма цими балачками про чаклунство й щурів? Цим напрямом, Джордже, займатимешся ти.
Джорджеві окуляри блиснули:
— Я негайно поїду просто до архіву.
— Зачекай. Спочатку нам треба разом оглянути місце злочину, особливо домовину. Потім ти вирушиш до архіву, а ми з Люсі візьмемося до другого напряму: хто вкрав дзеркало і де воно тепер? Пошукаємо доказів, опитаємо свідків... — Він замовк, ніби йому сяйнула несподівана думка. — До речі, я хотів дещо запитати у вас. Про оту фотографію, яку нам показував Барнс. Ви не помітили там нічого дивного?
Ми вдвох хитнули головами.
— Ні? А мені здалось, ніби я побачив щось у домовині... Щось наполовину сховане під ногами трупа. Важко сказати, що саме, але...
Я насупилась:
— І що ж це, по-твоєму, було?
— Не знаю. Може, я й помиляюсь... О, хіба я не казав вам? Ось і Кіпсова команда!
Обігнувши каплицю, ми побачили, що в таборі копачів повно сірих курток. Дехто з агентів «Фіттес» розмовляв з татуйованими робітниками, що сиділи на складаних стільцях, із тарілками на колінах, і намагались закінчити свій обід. Інші тинялися довкола, роблячи фотознімки й шукаючи слідів у бруді. Кілька здорованів з’юрмились круг підлітків з нічної варти і, здається, допитували їх. Один з агентів, кремезний юнак із копицею розпатланого волосся, люто вимахував руками. Бідолашні підлітки — ті самі, яких я бачила вчора ввечері, — аж поблідли з переляку.
— Упізнаєш його?— пробурмотів Джордж. — Це ж Нед Шоу.
Локвуд кивнув:
— Еге ж, один з Кіпсових охоронців. Рідкісний мерзотник. Його звинувачували в побитті агента з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Череп, що шепоче, Джонатан Страуд», після закриття браузера.