Джонатан Страуд - Череп, що шепоче, Джонатан Страуд

на мене, ви вчинили розумно, — зауважив Барнс. — Отже, здається, що ви натрапили на два можливі Джерела в одній могилі: тіло доктора Бікерстафа й дзеркало.

— Саме так, — погодився Локвуд. — Привид мав з’явитись із тіла, бо дзеркало тоді було накрите сіткою. Але судячи з Джорджевої розповіді, дзеркало так само випромінювало якусь потойбічну енергію.

— Гаразд, — Барнс дістав із своїх паперів кілька блискучих чорно-білих фотографій і поклав їх перед собою. — А тепер я розповім вам, що сталось рано-вранці. Після того, як ви пішли, пан Сондерс за допомогою техніки перевіз домовину до каплиці й закмнув її там. Завдяки вашим срібним сіткам і печаткам він був певен, що все буде в безпеці. Він оточив домовину залізним ланцюгом, поставив біля дверей каплиці хлопця з нічної варти і вирушив займатись іншими справами.

— Стривайте, — обірвав його Локвуд. Із ним відбулась одна з його звичайних змін: уся його втома немовби залишилась у таксі, й тепер він був енергійний, зацікавлений і зосереджений. — У цій каплиці Сондерс улаштував свою контору. Вони з Джопліном мали працювати там. Де ж вони були до світанку?

— Якщо вірити свідченням пана Сондерса, вони з паном Джопліном працювали на іншій ділянці кладовища. Більшість нічних вартових перебували разом з ними, хоча вряди-годи повертались до табору — взяти знаряддя, перепочити тощо. Близько пів на третю ночі вартовий біля дверей змінився. Сондерс спостерігав за цим і принагідно сам зазирнув до каплиці. Сказав, що там усе було спокійно, домовина стояла так само, як і раніше. На варту заступив підліток на ім’я Террі Морґан, одинадцяти років. — Барнс поглянув на нас і розкуйовдив пальцем вуса. — На світанку, десь пів на п’яту, вони скінчили основну роботу. На зміну Террі Морґану прийшов інший хлопець і побачив, що двері відчинено, а тіло підлітка лежить усередині.

Моє серце тьохнуло:

— Ні!..

— На щастя, й справді «ні». Він був живий. Проте йому проломили голову чимось важким. А потім той, хто вдарив хлопця, вліз у домовину, пробрався через усі ваші сітки й печатки — й викинув тіло Бікерстафа на підлогу.

Він перевернув фотографії на столі й підсунув їх нам. Кіпс узяв одну, Локвуд — ще одну. Ми всі схилились над столом, щоб краще розгледіти знімки.

Їх було зроблено всередині каплиці. На одній з фотографій я помітила письмовий стіл і частину вівтаря. По всій підлозі було розкидано наше знаряддя: залізні ланцюги, срібну сітку, кілька печаток і амулетів, якими ми намагались убезпечити домовину. Сама домовина лежала посередині на боці. Муміфіковане тіло наполовину вивалилось із неї. Рештки доктора мали такий самий неапетитний вигляд, як і вчора: почорніле, висохле тільце в подертому плащі й запліснявілому костюмі. Одна довга, кощава рука була зігнута під неприродним кутом, ніби її перекусили в лікті; друга витяглась, немовби щось намацуючи. Залишки сивого волосся стричали круг черепа, мов ніжки здохлих павуків.

— Яка гидота, — буркнув Джордж. — Кет, тобі краще не дивитись на це обличчя.

Білявка насмішкувато позирнула на нас:

— Я до такого звикла.

Кіпс оглянув фотографію й насупився:

— Домовина, здається, дуже важка. Крадіїв мало бути кілька.

— Чудове зауваження, — обізвався Барнс. — Ви маєте рацію. Годину тому Террі Морґан у лікарні прийшов до тями. Він був серйозно травмований, проте зміг розповісти, як на нього напали. Хлопець почув біля сходів шум, поглянув туди — й побачив чоловіка в темній лижній масці, що швидко наближався до каплиці. Тієї ж миті хтось ударив Террі ззаду по голові.

— Бідолашка, — сказала я. Кет Ґодвін, що сиділа навпроти, здивовано підняла брови. Я відповіла їй удавано-байдужим поглядом — я теж чудово вмію робити такі гримаси.

— А дзеркало тим часом зникло, — міркував уголос Кіпс. — Вони зробили це на світанку, щоб можна було викинути з домовини все захисне знаряддя. Це неабиякий ризик!

— Найцікавіше — це їхня швидкість, — міркував далі Барнс. — Домовину вперше відкрили близько півночі, а менш ніж через чотири години викрадачі були вже біля дверей! Як вони встигли дізнатись про це? Тільки від когось із учасників нічних подій.

— Або від тих, хто тільки-но звідти пішов, — додала Кет Ґодвін, посміхнувшись нам.

Я позирнула на Локвуда. Він тим часом уважно оглядав фотографію — так, ніби щось на ній спантеличило його. Тому він не звернув уваги на кпини Годвін.

— Хто знав про домовину? — спитала я.

Інспектор стенув плечима:

— Копачі, екстрасенси, підлітки з нічної варти... і ви.

— Якщо ви думаєте, що це зробили ми, — не витримала я, — то приходьте до нас із обшуком. Розпочинайте з Джорджевого кошика з брудною білизною. Там ми завжди ховаємо крадене.

Барнс зневажливо махнув рукою:

— Я не думаю, що його вкрали ви. Але хочу знайти і дзеркало, й крадіїв... Пане Локвуде!

— Він засинає, — обізвався Кіпс.

Локвуд поглянув на інспектора:

— Що? Пробачте... — він поклеїв фотографію на стіл. — Дзеркало? Ви хочете знайти його? Дозвольте запитати, навіщо?

— Ви самі знаєте, навіщо, — буркнув Барнс. — Від першого-ліпшого погляду на нього Кабінс мало не знепритомнів. Хтозна, що воно зробило з ним! До того ж усі подібні артефакти поліція вважає за небезпечні. Їхнє викрадення, продаж і поширення серед населення суворо заборонені! Зараз я дещо покажу вам...

Барнс виклеїв на стіл ще одну чорно-білу фотографію. На ній ми побачили одноманітний інтер’єр великої зали. Десятеро людей сиділи на дерев’яних стільцях і дивились на високу платформу, на якій стояв полісмен. Усі двері було перегороджено стрічками з написом: «Вхід заборонено». Крізь високі вікна проникало сонячне світло. На столі посередині зали ми помітили річ, що скидалась на широку скляну вазу для фруктів.

— Це «секта з Карнабі-стріт», — пояснив Барнс. — Двадцять років тому. Вас тоді ще не було на світі. А я — вже там, отой молодий полісмен на знімку. Звичайна річ: купці людей захотілось «поспілкуватися» з мерцями й дізнатися таємниці потойбічного життя. Тільки вони не просто «спілкувались», а скуповували всілякі артефакти, сподіваючись, що це допоможе їм ближче познайомитись із Гостями. Бачите цю чашу? Туди вони складали свої безцінні покупки — кістки з кладовища біля в’язниці Маршалсі, часто навіть із кайданками. Продавці артефактів здебільшого підсовували їм підробки. Проте одного разу їм трапилося справжнє Джерело. Гість з’явився і приніс їм ось яке повідомлення...

Ми поглянули