Камілла Рей - Подаруй мені життя, Камілла Рей

- Гаразд, - байдуже знизала я плечима.

- Побачимося в понеділок у школі, - він легенько кінчиками пальців, торкнувся моєї щоки.

Холодний. Миттю в мою голову увірвалася минула ніч, коли Нейтон схопив мене за руку. Я тоді не звернула уваги на це через страх, але його рука була холодна. Рука Алекса в тому сні теж була холодна, як зараз. В чому справа? Що Нейтон, що Алекс страшенно холодні. Що з ними не таке?

- Алексе!

- Так?

- А та ніч, коли ти мені наснився – це твоїх рук справа? Ти, здається тоді теж, щось говорив про кохання.

– Це зробив я. Прийшов до тебе у сон. Але про решту ми поговоримо, коли настане час.

- І коли ж він настане? Цей час! – я знову починаю закипати.

- Коли покохаєш мене, - він іде і сідає в машину.

Я підбігаю до нього, він дивиться на мене з крісла водія.

- Можна задати тобі одне питання? – невпевнено говорю я.

- Задавай.

- Чому ти холодний, як лід? - я затамувала подих в очікуванні відповіді.

- Змерз, - відповів він лагідно.

- А Нейтон?

- А що Нейтон? – не зрозумів він.

- Він був доторкнувся до моєї руки, і я відчула той самий холод. Це у вас сімейне? Чи пов'язане з некромантією?

- Пов'язано з некромантією, - підтвердив він одне з моїх припущень і відвів погляд.

- Гаразд, до зустрічі, скоро побачимось, - махнула на прощання рукою.

Він мовчки завів машину і рушив з місця.