Олександр Гребьонкін - Диво - квіти, Олександр Гребьонкін

- Ні, - серйозно відповів Рейтар. — Нічого не зашкодить людині, якщо вона знає свої сили.

Він глибоко зітхнув, дістав з кишені м'яту пачку «Золотого листа», сірники і задимив цигаркою.

- Мій батько відправив вашу телеграму, - сказала Харита, беручи відро. – Тож підбадьоріться. Ваші обставини виправляться... Мені треба дещо помити морською водою.

Вона вийшла через ворота на берег, зайшла по коліна у прозору воду, але потім обернулася на стукіт копит.

До фортечної стіни під'їхав пан Флетчер верхи на гнідому коні.

Осадивши коня, Флетчер акуратно зліз із сідла і підійшов до дівчини, що вийшла на пісок.

- Як я бачу, господарські справи розпочалися. Ось заїхав дізнатися, що тут у вас.

- У форті ви побачите Рейтара, - сказала Харита. - Він допомагає нам...

Виникла пауза, чути було лише, як шарудить вода об гальку, і кричать чайки.

- А це вже важливо, - сказав Флетчер, трохи насупившись, - ви під моєю охороною, так що я повинен знати про вашого працівника все, що необхідно...

- Добре, зачекайте на внутрішньому дворі, я підготую його, - сказала дівчина. — Я миттю повернуся.

І вона пішла до форту.

Флетчер завів кінь у сіру тінь першого входу.

Харита подала йому знак, і він повільно пройшов усередину блокгаузу.

В цей час Рейтар набирав свіжу воду зі струмка до бака. Він повільно випростався і почав спокійно розглядати власника форту. Сорочка його була вологою.

Сонце, сьогодні особливо шалене, нещадно палило, яскраво осяючи двір.

Флетчер стояв як стовп, уражений видовищем виконаної роботи. Він зайшов на кухню, зазирнув у житлове приміщення, витер піт з чола і не знав, що сказати.

Нарешті Флетчер підійшов до Рейтара і зупинився, дивлячись йому в очі.

У кишені куртки лежав свіжий номер місцевої газети.

 - Дегж, мої вітання, – повільно сказав Флетчер. – Може поясните, що усе це означає

Рейтар приклав палець до вуст. Скосивши очі, він слідкував, як Харита прямує до виходу. Підійшовши до Флетчера, він опустив руку старому на плече і тихо промовив:

- Прошу вас - ні слова цим людям про Дегжа. Я завжди чув і знав про вас, як про людину чесну і шляхетну... Ви мене зрозумієте... Невже тут все відомо?

- Милий мій, Лімас лежить за тридцять п'ять кілометрів від Гертона, а газети отримані годину тому, - твердо сказав Флетчер.

Дегж жадібно вдивлявся у вічі Флетчера.

- Але я не чудовисько, - промовив він з певною надією. — Ви ж мене знаєте. Сталося беззаперечне нещастя. Я вам все поясню.

- Дегже, - сказав Флетчер, несвідомо стискаючи руку співрозмовника так, що той здригнувся від болю, бо рука Флетчера була мов залізні лещата. - Ви зійшли з розуму. Інакше не можу сказати!

- Нічого подібного! Я цілком в своєму глузді… Втім, доки дівчина не повернулася, розповім вам цю історію.

Вони сіли під деревом у сріблясто-сірій тіні, і Дегжу здавалося, що яструби, що ширяють у струменях прозорого блакитного неба, спускаються, щоб слухати, розтискаючи дзьобики, щось кажуть.

Машинально оглядаючись, Дегж почав напівголосно розповідати Флетчеру про своє лихо. Він говорив хвилюючись, іноді зупиняючись, щоб коротко, різко зітхнути.

Флетчер слухав, знявши капелюха, хмурячись, спочатку червоніючи, а потім блідість хмарою покрила його обличчя.

Харита вже встигла повернутись з берега і займалася своїми справами. Вона кидала сіль у киплячу воду, іноді поглядаючи у бік кучерявої купки дерев, де сиділи Флетчер і Рейтар.

Дегж перестав говорити і довірливо дивився Флетчерові в очі, стискаючи і розтискаючи кулак.

- Ну от, це вся правда… Що це було на вашу думку? На мою думку - так, як воно й вийшло.

У Флетчера заблищали очі.

- Прокляття! — вигукнув він, хитаючи головою. -  Це страшна доля!

Вони обоє зібралися з духом і прийняли спокійніші пози, помітивши Хариту, що підходила.

Дівчина йшла, задумливо несучи червону дику квітку, машинально нюхаючи її. Підійшла ближче і звичайно помітила схвильоване обличчя Рейтара і змарніле Флетчера.

Вона зрозуміла, що ці люди знають один одного, щойно говорили дуже серйозно і що від неї багато що буде приховано.

Харита зітхнула і сказала перше, що спало на думку:

- Ну як вам тут? Добре?

Вона жестом обвела подвір'я.

- А буде ще краще... Ось моє вогнище - краса!

Але її думки пішли всередину, і слова, вірні супутники думок, зникли.

 Подавши Рейтару - Дегжу червону квітку на колючому стеблі, дівчина коротко сказала:

– Це для вас – червона, як кров, квітка і добре захищена.

Дегж не витримав. Його нерви, які ще недавно були міцними, тепер розірвалися, наче сильно натягнуті мотузки.