Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

Частина 8

У перший день нового навчального року учні зібралися у дворі школи в очікуванні урочистої лінійки. Однокласники, які не бачили одне одного протягом канікул, зараз тільки дивувалися змінам, що відбулися в них. За літо хлопчики й дівчатка виросли й засмагли, у когось відросли кіски, хтось схуд або погладшав, а деякі взагалі витягнулися настільки, що змінилися до невпізнання. Діти посміхалися і ділилися новими враженнями, отриманими за літо.

У натовпі школярів Макс намагався відшукати очима Віталіка. Він зупиняв погляд на кожному товстуні-велетні, але Плохіша серед них не було. Раптом ноги Макса відірвалися від землі, а сам він злетів у повітря, не розуміючи, що сталося.

- Пррривіт, Максе! - пролунав за спиною знайомий голос.

Хлопчик так само загадковим чином опустився на землю. Потім обернувся: навпроти стояв Віталік у всій своїй красі! За час канікул він помітно виріс і став ще вгодованішим. А його манера говорити зазнала деяких змін. Макс з подивом розглядав велетня-друга і не вірив своїм очам. Сам він теж виріс за літо, але це було зовсім не так помітно оточуючим, на відміну від Плохiша.

- Пррривіт, що дивишся? Не впізнав? - засміявся він.

- Віталіку?! - вигукнув зраділий Макс.

- Так, це я!

Друзі якийсь час розглядали один одного.

- Максе, а ти підррріс, - зауважив Віталік.

- Хто б казав?! Подивися на себе!

- Так, я теж виррріс. Татко каже, якщо так і далі піде, то на мене ррречей не напасешся.

Макс пригадав, як нелегко жилося Плохішу в родині.

- Я дивлюся, ти букву "Р" навчився вимовляти? - зауважив він.

- Так! Я дуже старррався! - підтвердив друг.

- Як же в тебе це вийшло? Ходив до логопеда? - припустив Макс.

- Ні, звісно! Татко б на це ні за що грррошей не дав, - зізнався Віталік. - Я сам пррридумав собі спосіб: повторррювати слова, де є буква "Р" посеррредині. От і займався днями навпррроліт. А рррезультат ти зараз бачиш.

- Та вже ж, ти молодець! Нічого не скажеш! - похвалив його Макс. - Тільки от раніше ти "ликав", а тепер «гарчиш», немов вовк.

- Це тому, що я тільки недавно навчився пррравильно вимовляти. Але з часом це пррройде, як каже мама, - пояснив він.

Друзі ще трохи поговорили, але настав час повертатися до своїх класів.

- Віталіку, зустрінемося на перерві, - запропонував Макс.

- Навіть не сумнівайся! - пообіцяв друг.

Після урочистої лінійки розпочався перший урок нового навчального року, на якому, як заведено в школі, учні писали твір на тему "Як я провів літо". Це завдання дещо спантеличило Макса, він був не готовий розповідати про свої пригоди, якими були насичені його канікули вщерть. Про багато чого варто було мовчати, а про решту розповідати  нескромно. Цікаво, як би відреагувала вчителька, прочитавши історію про те, як Макс побував у Білому домі й розмовляв із самим радником президента Америки? Напевно вона вирішила б, що все це суцільна брехня. Ось із цієї причини хлопчик сидів над своїм чистим зошитом і задумливо дивився у вікно, гризучи ручку. Через деякий час вчителька, помітивши розгубленість Макса, підійшла до нього і вирішила допомогти:

- Максе, що ти сидиш без діла? - запитала вона, нахилившись ближче.

- Я не знаю, що писати, - зізнався він.

- А скажи-но мені, де ти був на канікулах?

- У бабусі...

- Де ж живе твоя бабуся? - допитувалася вчителька, слово за слово витягуючи спогади з голови учня.

- У Греції.

- Ага, ось вже щось з'ясували, - продовжувала вона. - Чим же ти там займався?

- Плавав у морі.

- Ось бачиш, вже згадав, - похвалила вона. - І що ж ти бачив у морі?

- Рибок...

- Ось про це й напиши у творі, - усміхнулася вона і залишила Макса за роботою.

Він узявся за ручку і почав описувати свої спогади. Зрозуміло, тільки ті, про які можна було розповісти оточуючим. Твір писався нашвидкуруч, тому що більшу частину уроку він просидів, дивлячись у вікно. Результат вийшов таким:

"Літо я провів у своєї бабусі. Вона живе в Греції. Там я купався у морі і пірнав із маскою. Я бачив багато різнокольорових рибок. Одного разу ми з бабусею попливли в печеру і там під водою я зустрів велику мурену. В неї були величезні зуби. Я дуже злякався. Але мурена злякалася мене більше, бо одразу померла від страху і спливла на поверхню."

Але тут урок закінчився і вчителька попросила здати зошити. Так і залишився твір Макса недописаним до кінця. Чесно кажучи, він тільки зрадів рятівному дзвінку, бо не знав, про що писати далі. Виходило, що пригод, про які слід було мовчати, виявилося незрівнянно більше, ніж подій його звичайного життя.

На перерві Віталік очікував Макса на виході з кабінету:

- Прямо як раніше! - засміявся Макс.

Але Віталік помітно зніяковів:

- Мені дуже соррромно це згадувати, - зізнався він, опустивши очі в підлогу. - Я більше ніколи...

- Та забудь ти вже про це! - заспокоїв його сумління Макс, ляснувши здорованя по плечу. - Краще розкажи, як ти провів літо?

- Удома, де ж іще, - невесело зізнався друг.

- Чим же ти займався весь цей час у місті? - поцікавився Макс.

- Я навчився вимовляти "Р", вивчив таблицю множення, прррочитав першу в житті книжку, а вона між іншим товста... - перераховував Віталік, загинаючи пальці.

- Ого! Та ти молодець, як я подивлюся! Не валяв дурня на канікулах, - похвалив його Макс.

- Якщо хочеш, перевір мене з таблиці множення? - запропонував друг.

Макс охоче поколупався у своїй пам'яті і поставив запитання:

- Скільки буде 8 помножити на 4?

- 32.

- А скільки буде 0 помножити на 6?

- Нуль.

- Молодець! А скільки вийде, якщо помножити 9 на 5?

- 45.

- Усе правильно! Та ти ростеш на очах! - похвалив він друга.

- Я, між іншим, дуже старррався, - зізнався Віталік.

- Це помітно, - весело підтвердив Макс. І тут йому в голову прийшла геніальна ідея, він згадав цікаву задачку на кмітливість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍