with love anellaya - Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya

-Мені сказали, що ти можеш допомогти нам.- Почала Бель.- Тому ми тут. Ти знаєш хто ми?

-Ваші обличчя скрізь, де тільки можна і за вами полює весь Елемстоун.- Лелейн посміхнулась.- Дивно вас не знати. Чого не можу сказати про нього.- Вона вказала на Ніко.

-Його ти точно знаєш.- Сказав Вієро.

-Справді? Тоді хто ж він і чому пропонує неможливі речі, якщо я допоможу?

-Святий. Хранитель Священної Води у Колбі.- Мірабель зробила декілька кроків вперед.- І нам дуже потрібна твоя допомога. Ми повинні сховатися так, щоб нас ніколи не знайшли головорізи Розаліни і Касаліна. Нам потрібен час, аби зрозуміти як саме ми маємо повернути елемент і не дати Елемстоуну зникнути. 

-Тут точно не шукатимуть.- Лелейн пристально вдивлялася в Бель.- Вже чотири роки намагаються мене знайти. Але чому я маю вам допомагати?

-У нас спільний ворог. Досить вагома причина для допомоги.- Відповів Вієро.- До того ж… Нам більше нікуди іти. Скрізь на нас чекає смерть.

-Ви ж розумієте, що не зможете зупинити війну?- Її голос, хоча і був тихим і м’яким, але звучав досить впевнено.- Їх ніщо не зупинить. Говорю за власним досвідом. Якщо навіть ви зможете воскресити елемент, це лише збереже існування Елемстоуна.

-Це найменше, що ми можемо зробити.- Мірабель кинула на Ніко короткий погляд.

-Я знав, що браму, що стримувала сили Валентійців і Метафізентійців, здатні підняти тільки Природа і Почуття.- Заговорив Ніко.- Навіть якщо ми повернемо Священну Воду у Колбі. Війна почнеться і ріка не стане їм на заваді. Це очікувано, бо колись вона мала б відбутися. Справа була лише в часі. Мені більше нічого втрачати… Це через мене так сталося. Я спровокував Розаліну, а зараз потерпаю від того, що вона зробила з моїм елементом. Але моє існування не таке важливе, як існування Елемстоуна. Тому ми маємо спробувати щось змінити. З усіх у Летючих Лісах, Танкервілі і Коронарних Лісах, лише ви троє можете допомогти мені. Як би це дивно не звучало, але люди більше не можуть розрізняти добро і зло. Окрім вас. Тому ви потрібні мені.

-Невже більше немає таких, як ми?- Здивувався Вієро.

-Є. І ці люди найсміливіші з усіх, кого я знав. Хоча один навіть не здогадується про це. Поки що.- Ніко сумно посміхнувся.- Війну не минути, але річці «Вода і камінь» потрібні всі елементи для того, щоб оберігати Елемстоун. 

-Якщо елемент знищений, хіба ти не маєш бути вже мертвим?- Запитала Лелейн.

-Маю. Але щось досі тримає мене серед живих.

-Домовились. Я допоможу вам. 

-Дякую…- Мірабель видихнула з полегшенням.

-Я можу дещо запитати?- Вієро подивився на Лелейн.

-Питай.- Вона підозріло зиркнула на нього.

-Якщо ти Ліафар, чому у тебе немає крил?

   Мірабель тільки спантеличено подивилася на Вієро в надії, що той не чекатиме відповіді. Хоча її теж це зацікавило. Одразу коли вперше її побачила. І це правда. У Лелейн дійсно не було білих янгольських крил, як в інших Ліафарів. 

-Що ж… - Лелейн розгублено опустила очі, а через секунду повільно підвелася і обережно зняла з себе верхній одяг.

   Через її тонку майку ззаду виднілися два горизонтальних горба, які колись були прекрасними крилами.

-Святі…- Мірабель простягнула руку, обережно торкаючись шрамів.- Хто це зробив?

-Після того, як мене позбавили моєї посади, Джая Милосердна наказала схопити мене.- Її голос, вперше за весь час, почав тремтіти.- Ліафари притягли мене до неї, а вона лише обвела мене поглядом і сказала щось одному зі своїх слуг. Тої ж миті мене притиснули до підлоги і сильно тримали, аби я не втекла. Той чоловік підійшов до мене і недовго думаючи, відрізав мої крила. Навколо мене було стільки крові, що можна було наповнити Вічне море. Я кричала від жахливого болю і ще більше ненавиділа тих, хто сидить при владі. Джая зі спокійним виразом обличчя дивилася на мене, а коли я перестала кричати, наказала кинути мене у в’язницю.- Лелейн знову одяглася.- Я перебувала там більше місяця. Не могла навіть поворухнутися. Вони знали, що без крил мені навряд чи вдасться позбутися фізичного тіла, до того ж біль вщухала ще дуже довго. Саме тому мене не прикули до Димних ланцюгів, які стримували б навіть мою душу. Тоді я вирішила, що маю зробити це, чого б мені те не коштувало. Все боліло з такою силою, що мені здавалося, що я розвалююся на шматки, але я змусила себе стати прозорою і втекла звідти. Потім мене ніхто не бачив.

-І ніхто не знав про це, так?- Вієро аж зігнувся від її розповіді.

-Звичайно, що ні. Всі думали, що мене просто звільнили і я далі продовжила жити своїм життям.- Гірка посмішка на її обличчі змусила серце Бель стиснутися.- Джая ніколи б не поставила під сумнів свій титул. І найстрашніше те, що всі дійсно вважають її милосердною і нікому немає діла до того, що вона роззброює Летючі Ліси, знищує армію і чинить звірства по відношенню до людей.

-Мені так шкода.- Мірабель доторкнулася до її руки.- Ти неймовірно сильна дівчина. І ми дуже вдячні тобі, що ти погодилася допомогти нам.

-Все гаразд. Це у минулому.- Лелейн підійшла до тої залізної миски, в якій щось кипіло.- Краще ви розкажіть про свій план.

-У нас немає плану.- Вієро зіщулився від кислотного запаху.

-Перефразую. Хтось знає казку «Дзеркальний близнюк»?

-Звичайно. Дитяча казка, яку читають на ніч, щоб дитина не бешкетувала і скоріше лягла спати.- Сказав Вієро.- Всім же її розказували в дитинстві?

-Так.- Відповіла Бель.- Але чому ми говоримо про неї?

-А ти подумай.- Лелейн погасила синє полум’я і зняла миску.- У якого з усіх чотирьох елементів Елемстоуна був дзеркальний близнюк?

-Це лише казка.- Заперечила Мірабель.- І Вищих Духів всього два, а не три.

-Ні, можливо, Лелейн має рацію.- Мовив Вієро.- І це наша єдина зачіпка.

-Довіряти дитячій казці не дуже вдала ідея.- Сперечалася Бель.

-Зупиніться.- Втрутився Ніко.- Про якого дзеркального близнюка ви говорите?