Чарльз Діккенс - Девід Копперфілд

— Саме так.

— Ах, боже мій!.. А ви таки дуже змінилися відтоді, чи не так, сер?

— Дуже ймовірно.

— У такому разі, сер, — зазначив містер Чілліп, — ви, сподіваюся, вибачите мені, якщо я наважуся спитати, як ваше прізвище?

Коли я назвав себе, містер Чілліп страшенно розхвилювався і палко почав трусити мою руку, що було ознакою його неймовірного захоплення, тому що зазвичай він простягав свою руку, наче маленьку кухонну лопатку, на дюйм чи два від стегна, і відчував неймовірні муки, коли хтось хапався за неї. Навіть тепер, відразу після дружнього потиску, він поспішив сховати свою руку в кишеню і начебто зрадів, що вона лишилась у нього ціла.

— Ах, боже мій! — вигукнув містер Чілліп, схиливши знову голову набік і оглядаючи мене. — Невже це ви, містере Копперфілд? Це дивовижно! Гадаю, сер, я мав би вас впізнати, якби мені вистачило сміливості пильніше глянути на вас. Ви дуже схожі на вашого бідолашного батька, сер.

— Я ніколи не мав щастя бачити свого батька, — зазначив я.

— Це так, сер, — сказав зворушений містер Чілліп. — І неможливо не шкодувати про це, а надто тепер. Ми, сер, живемо в провінції, але й до нас долітають звістки про вашу славу. Мабуть, у вас тут могутнє збудження, сер? — вказав містер Чілліп, вдаряючи себе вказівним пальцем по чолу. — Мабуть, це важка праця, сер?

— У якій провінції ви живете тепер? — спитав я, сідаючи біля нього.

— Я оселився в кількох милях від міста Сент-Едмондс, сер, — відповів містер Чілліп. — Дружина моя дістала тут у спадщину маленький маєток, сер, за заповітом свого померлого батька, а я придбав-таки маленьку практику, що нею й користуюся з задовільним успіхом, як вам, можливо, приємно буде почути. Дочка моя тепер уже дуже виросла, сер, — сказав містер Чілліп, кивнувши ще раз своєю маленькою головою. — Мати її на минулому тижні мусила випустити дві згортки в її вбраннях; так біжить час, містере Копперфілд!

Спинившись думками на скороминучості часу, маленький лікар рефлекторно підніс до своїх губ порожній бокал. Я запропонував йому наповнити його знову, сказавши, що сам при такій приємній нагоді вип'ю з ним один чи два келихи.

— Та знаєте, сер, — повільно відповів містер Чілліп, — це буде трохи проти моїх звичок; але не можу відмовити собі в приємності поговорити з вами, сер. Здається, ніби тільки вчора я мав за честь лікувати вас від кору. Ви чудесно виплуталися з тієї кризи, сер!

Я подякував за комплімент і замовив два бокали гарячого глінтвейну, який нам подали негайно.

— Цілком надзвичайний бенкет, — зазначив містер Чілліп, розмішуючи напій, — але я не можу протистояти такому дивному випадку. У вас немає сім'ї, сер?

Я похитав головою.

— Я знаю, сер, що ви нещодавно зазнали тяжкої втрати, — сказав містер Чілліп, — я чув про це від сестри вашого вітчима. Особа з рішучим характером, чи не так, сер?

— Так, характер у неї досить рішучий, — погодився я. — А де ви її бачили, містере Чілліп?

— Хіба ж ви не знаєте, сер, — відповів містер Чілліп з найлагіднішою посмішкою, — що ваш вітчим знову став моїм сусідом?

— Ні, не знаю.

— Але він мій сусід, сер. Він одружився з молоденькою дівчиною з нашої провінції, яка має гарний маєточок, бідолашна. А мозок ваш, я думаю, перебуває в постійній напрузі, сер? Чи праця ваша не втомлює вас? — сказав містер Чілліп, поглядаючи на мене, як здивований шпак.

Я ухилився від відповіді на це запитання і повернувся знову до Мердстонів.

— Мені відомо, що мій вітчим одружився вдруге. А ви маєте практику в його сім'ї? — спитав я.

— Не зовсім постійну, сер. А втім, мене запрошують досить часто, — відповів він. — Френолог звернув би пильну увагу на надзвичайно міцний розвиток органу твердості в містера Мердстона і в його сестри, сер.

Я відповів таким виразним поглядом, що містер Чілліп, підбадьорений цим і глінтвейном, кілька разів енергійно похитав головою і задумливо вигукнув:

— Ах, боже мій! Ми ж пам'ятаємо давні часи, містере Копперфілд!

— Брат і сестра не відступили від своїх колишніх правил, чи не так? — спитав я.

— Бачте, сер, — відповів містер Чілліп, — людина медицини, буваючи в багатьох сім'ях, повинна не мати ні очей, ні вух ні для чого, крім того, що стосується її фаху. А все ж таки, мушу визнати, що це жорстокі люди. Скажу більше: жорстокість їхня сягає не лише на тутешнє, але й на потойбічне життя.

— Те життя влаштується, очевидно, без усякого сприяння з їхнього боку, містере Чілліп. Значно цікавіше знати, що поробляють вони в теперішньому житті.

Містер Чілліп похитав головою, розмішав глінтвейн і сьорбнув.

— Вона була чарівна жінка, сер! — жалісно зазначив він.

— Теперішня місіс Мердстон?

— Справді, чарівна жінка, сер, — повторив містер Чілліп, — така мила, як тільки може бути! Місіс Чілліп переконана, що її розумові сили остаточно зломлені були після вступу в цей нещасний шлюб, і тепер вона ходить, як божевільна. Така думка моєї дружини. А дами, — несміливо зазначив містер Чілліп, — надзвичайно спостережливі в цих справах, сер.

— Треба гадати, що вона мала вкритися їхньою огидною пліснявою і зламатися, хай небо захистить її! — сказав я. — І напевно так і сталося.

— Спочатку, сер, були між ними жахливі суперечки, але тепер, смію вас запевнити, бідолашна боїться власної тіні. Чи повірите ви мені, якщо я вам по секрету скажу, що коли сестра з'явилася на допомогу братові, вони просто довели бідолашну до стану ідіотизму?

Я сказав, що в це легко повірити.

— І якщо вже ми з вами говоримо так одверто, — вів далі містер Чілліп, підкріпившись новим ковтком глінтвейну, — то я можу сказати вам по секрету, що мати її вмерла з горя, коли переконалася у нещасті своєї дочки. Хто знає, всі ці душевні страждання зведуть, очевидно, у передчасну труну і саму місіс Мердстон. А була вона до свого одруження превесела дівчинка з міцним організмом. Сили її розчавлені тягарем цієї тиранії. Чоловік і невістка стали для неї тепер справжніми тюремними вартовими. Це зазначила мені місіс Чілліп на минулому тижні. А дами, запевняю вас, сер, у цих справах винятково спостережливі!

— І він продовжує, мабуть, все ще прикидатися побожною людиною? — спитав я. — Мені навіть соромно поєднувати цей епітет з ім'ям містера Мердстона.

— Ви повторюєте, сер, одне з найдивовижніших зауважень місіс Чілліп, — сказав містер Чілліп, причому очі його почервоніли від незвичного вжитку такої кількості міцного напою. — Місіс Чілліп наелектризувала мене, так би мовити, коли оголосила, що містер Мердстон удає з себе ікону і називає себе божественною натурою. Я просто остовпів і витріщив очі, коли місіс Чілліп сказала мені це, — поволі мовив маленький чоловічок. — У ту хвилину ви звалили б мене на землю найлегшим дотиком пера до моєї спини. Дами дуже спостережливі, сер, чи не так?

— У них дуже розвинена інтуїція, — сказав я на його превелику радість.

— Я дуже щасливий дістати таку підтримку своєї думки, сер, — відповів