Теодор Драйзер - Американська трагедія

чули, місіс Гілпін та її чоловік посвідчили, що, починаючи з першого грудня, міс Олден постійно, вечір за вечором, сиділа одна у себе в кімнаті, що вони жаліли її і вважали таке затворництво неприродним і старалися зблизитися з нею і трохи розважити її, але вона не йшла на це. Чули ви ці свідчення?

— Так, сер.

— І все-таки ви твердите, що частину вечорів проводили з нею?

— Так, сер.

— І одночасно ви кохали міс X і прагнули частіше зустрічатися з нею?

— Так, сер.

— І намагались добитися, щоб вона вийшла за вас заміж?

— Так, я хотів цього… так, сер.

— Однак, між іншим, у вечори, не зайняті залицянням до іншої, продовжували свої колишні відносини з міс Олден?

— Тобто… так, сер, — знову запнувся Клайд.

Йому було безмірно прикро, що всі ці викриття виставляють його в такому нікчемному вигляді, і проте він почував, що був зовсім не такий підлий, — принаймні не хотів бути таким, яким змальовував його Мейсон. Адже й інші поводилися не краще — ті самі молоді люди з вищого лікурзького товариства, — в усякому разі, так можна було зрозуміти з їх розмов.

— А вам не здається, що ваші досвідчені оборонці знайшли для вас дуже поблажливе найменування, називаючи вас інтелектуальним і моральним боягузом? — єхидно зауважив Мейсон.

І тут звідкись з глибини довгого і вузького залу суду серед мертвої тиші пролунав злісний, мстивий вигук якогось розлюченого лісоруба:

— І якого чорта морочитися з цим клятим виродком! Порішити його — і все тут!

У ту ж мить Белнеп закричав, що він протестує, і Оберуолцер, встановлюючи тишу, застукав молотком і наказав заарештувати порушника порядку, а заразом — вивести із залу всіх, для кого невиста-чало сидячих місць; це було виконано. Порушника було негайно заарештовано: наступного ранку він мусив стати перед судом. Запала! тиша, і знову заговорив Мейсон:

— Ви казали, Гріфітс, що, виїжджаючи з Лікурга, не мали

Наміру одружитися з Робертою Олден, якщо тільки вам удасться уладнати все якось інакше.

— Так, сер. Такий був тоді мій намір.

— Отже, ви були цілком впевнені, що повернетесь у Лікург?

— Так, сер, я сподівався повернутися.

— Тоді чому ви склали всі свої речі в скриню і замкнули її?

— Це… це… просто… — Клайд зам'явся. Напад був такий раптовий, так мало був пов'язаний з усім сказаним раніше, що Клайд не встиг зібратися з думками. — Бачите, я був не зовсім певний… я думав — а що, як мені доведеться поїхати, незалежно від того, хочу я чи ні.

— Зрозуміло. Отже, коли б ви несподівано вирішили поїхати з міс Олден, як воно і вийшло (тут Мейсон фиркнув йому в обличчя, немов кажучи: «так вам і повірили!»), у вас могло невистачити часу, щоб повернутися додому і перед від'їздом спокійно скласти речі?

— Ні-і, сер, справа була не в цьому.

— А в чому ж?

— Бачите… — і через те, що він раніше не думав про це і йому бракувало кмітливості, щоб зразу ж знайти слушну і правдоподібну відповідь, Клайд знову зам'явся; це помітили всі і насамперед Бел-неп і Джефсон; потім він провадив далі: — Бачите, я думав, що, коли треба буде поїхати, хоч би і на короткий час, мені, мабуть, доведеться спішно забрати всі свої речі.

— Зрозуміло. Але ви побоювались такої квапливості при від'їзді не тому, що поліція могла з’ясувати, хто такі Кліфорд Голден і Карл Грехем? Ви в цьому впевнені?

— Ні, сер, не в тому справа.

— І, значить, ви не казали місіс Пейтон, що відмовляєтесь від кімнати?

— Ні, сер.

— Учора, даючи показання, ви говорили щось таке, ніби у вас немає грошей. Начебто вам не було на що повезти міс Олден, одружитись і прожити з нею разом хоч деякий час, — хоч би навіть тільки півроку.

— Так, сер.

— Скільки у вас було грошей, коли ви вирушили з Лікурга в цю

поїздку?

— Близько п’ятдесяти доларів.

— «Близько» п’ятдесяти? Ви не знаєте точно, скільки у вас було?

— Знаю, сер, — п’ятдесят доларів.

— Скільки ви витратили, поки були в Утіці і на озері Грасс і потім, поки добрались до Шейрона?

— Здається, у мене пішло на цю поїздку доларів двадцять.

— А точно не знаєте?

— Точно… ні, сер… але приблизно щось близько двадцяти доларів.

— Гаразд, спробуємо підрахувати точніше, — продовжував Мейсон, і Клайд, почувши пастку, знову почав нервуватись: адже в нього були ще й ті гроші, які дала йому Сондра, і частину з них він темі витратив. — Скільки вам особисто коштував проїзд від Фонди до Утіки?

— Долар з чвертю.

— А кімната в Утіці, в гостиниці, де ви спинялися з Робертою?

— Чотири долари.

— Ви, звичайно, пообідали там того вечора і поснідали другого ранку, — і скільки вам це коштувало?

— Близько трьох доларів за все разом.

— І це всі ваші витрати в Утіці?

Мейсон зрідка кидав оком на аркушик з якимись цифрами і помітками, але Клайд не звернув на; це уваги.

— Так, сер.

— А як з тим солом'яним капелюхом, що його ви, як тут було встановлено, купили в Утіці?

— Ах так, сер, я і забув про ньогої — схаменувся Клайд. — Так, сер, це ще два долари.

Він зрозумів, що слід бути обережнішим.

— Проїзд до озера Грасс коштував вам, звичайно, п'ять доларів, — правильно?

— Так, сер.

— Потім, на озері Грасс ви взяли напрокат човен. Скільки це коштувало?

— Тридцять п'ять центів на годину.

— А скільки часу ви каталися?

— Три години.

— Це становить долар і п'ять центів.

— Так, сер.

— А потім ви переночували там у гостиниці,— скільки з вас за це взяли? П’ять доларів, так?

— Так, сер.

— І потім ви купили сніданок, який узяли з собою на Біг-Бітерн?

— Так, сер. Він коштував центів шістдесят.

— А скільки вам коштувала дорога до Біг-Бітерну?

— Ми їхали поїздом до Ган-Лодж — це долар, і звідти автобусом до Біг-Бітерну — ще долар.

— Я бачу, ви непогано пам’ятаєте ці цифри. Та це і природно. У вас мало було грошей, і доводилось враховувати свої витрати. А скільки вам потім коштував проїзд від Бухти Третьої милі до Шейрона?

— Сімдесят п’ять центів.

— Ви ні разу не пробували підрахувати загальну суму?

— Ні, сер.

— Може, зараз підрахуєте?

— Але ж ви вже, напевно, і самі підрахували?

— Так, сер, підрахував. Виходить двадцять чотири долари і шістдесят п’ять центів. А ви сказали, що витратили двадцять доларів. Маємо різницю в чотири долари шістдесят п’ять центів. Як ви це поясните?

— Ну, мабуть, я щось не дуже точно згадав, — сказав Клайд,