Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

не якийсь там буреклятий світлоокий, щоб цуратися тяжкої роботи.

На плечі опустилася знайома вага. Скеля мав рацію: настил здавався легшим, ніж колись. Каладін усміхнувся, зачувши, як лаються Лопенові кузени, для яких — так само, як і Ренаріна — ця вилазка стала посвятою в справжні мостонавідники.

Пройшовши одним із Далінарових громіздких і повільних настилів, вони перенесли свій вантаж через прірву й рушили наступним плато. Крокуючи на чолі Четвертого мосту, Каладін міг на якийсь час повірити, що життя не таке вже й складне: ні бойових вилазок, ні стріл, ні вбивць, ні служби охоронцем — лише він, його команда й настил.

На жаль, із наближенням до протилежного краю плато, він притомився й інстинктивно спробував підзарядитися, всотавши Буресвітло, — але де там.

Ні, життя таки складне, й ніколи не було простим, а надто якщо ти — мостонавідник. І заплющувати на це очі означало забарвлювати минуле в ностальгічні тони.

Каладін допоміг опустити моста й, зауваживши авангард, який висувався до них попереду армії, дав команду навести його над прірвою. Вояки зраділи змозі без затримки рушити вперед і, переправившись, прочесали прилегле плато.

Капітан і його люди рушили слідом, а відтак — за пів години по тому — переправили авангард через наступне провалля. Так тривало деякий час: дочекавшись появи гужових мостів, їхня команда вирушала вперед і переправляла авангард на чергове плато. В поті чола й напруженні м’язів спливали години — приємні години. Каладін так і не дійшов жодних висновків, які стосувалися б короля або власної ролі у його гіпотетичному вбивстві — він просто ніс моста під чистим небом і радів просуванню армії до мети.

Під вечір вони наблизилися до потрібного плато, де на свою дослідницю — Шаллан — очікувала випатрана хризаліда. Каладін із Четвертим мостом уже вкотре переправили авангард і стали чекати. Зрештою підійшли й основні сили армії. Громіздкі мости Далінара викотилися на позицію й затріщали храповими механізмами, наводячись над проваллям.

Спостерігаючи за ними, Каладін досхочу напився води, яка встигла нагрітися, і, нею ж таки вмившись, витер обличчя. Вони були майже на місці. Це плато лежало так далеко в глибині Рівнин, що заледве не прилягало до Вежі. Якщо рухатися в тому самому розслабленому темпі, повернення обіцяло розтягтися на багато годин. Доки вони дістануться військового табору, буде добряче затемна.

«Якщо князь справді хоче виступити в центр Розколотих рівнин, — подумав Каладін, — то це потребуватиме багатоденного переходу через голі плато, де армію гіпотетично можуть оточити й відрізати від таборів».

Тож Ридання справді давало якнайліпшу нагоду — чотири тижні неперервного дощу, під час яких великобурі не налітають. А ще тривав переступний рік, коли їх мало не бути навіть на Світлодень, який припадав посередині, знаменуючи повне завершення тисячоденного дворічного циклу стихій. А втім, капітан знав, що багато алетійських роз’їздів намагалися розвідати терени на сході, але їх щоразу знищували бурі, прірводемони або ударні загони паршенді.

Тож дати результат могло лише повномасштабне висування всіма силами до центру — але такий маневр відріза́в Далінара і його можливих союзників від таборів.

Аж тут глухо гупнув, навівшись над прірвою, Далінарів настил, і Каладін із командою — перейшовши власним — приготувалися втягнути його за собою й висуватися, щоб переправити авангард. Капітан махнув обслузі рушати, а сам повернувся до війстя великого мосту.

Далінар перетинав його, йдучи в оточенні розвідників — сами́х стрибунів, — а слідом слуги несли жердини.

— Мені треба, щоб ви роззосередилися, — говорив розвідникам князь. — Бо до повернення ми маємо не так багато часу. Рекогносцируйте стільки прилеглих плато, скільки бачите звідси. Що більший відтинок маршруту ми сплануємо зараз, то менше часу доведеться змарнувати, коли дійде до справи.

Ті закивали й, віддавши йому честь, розійшлися. Холін спустився з мосту й кивнув Каладінові. За головнокомандувачем на настил ступили генерали, писарки й інженерки, а відтак мала настати черга основних сил армії та зрештою ар’єргарду.

— Сер, я чув що ви будуєте переносні мости, — промовив капітан. — Бо, як я розумію, усвідомили, що ці — механізовані — занадто уповільнять ваше просування.

Далінар кивнув.

— Так, але їх понесуть солдати. Твоїх людей не залучатимуть.

— Це дуже тактовно з вашого боку. Але, сер, — гадаю, тут немає про що хвилюватися. Якщо накажете, їх понесуть мостонавідні команди. І то чимало обслуги, певне, зрадіє знайомій роботі.

— Солдате, я гадав, наче ти і твої люди вважали мостонавідницьку службу за смертний вирок… — здивувався Холін.

— У Садеаса так і було — але ви могли б поліпшити його тактику. Захищена обладунками обслуга, яку вимуштрували тримати стрій. Попереду солдати зі щитами. Лучники, яким велено прикривати мостонавідників. А до того ж це лише на одну вилазку.

— Коли так, готуй команди, — кивнув князь. — Поставивши обслугою твоїх людей, ми вивільнимо солдатів на випадок нападу.

Холін рушив було через плато, аж тут його гукнув один із теслярів по інший бік провалля, і Далінар, розвернувшись, знову піднявся на міст.

Рухаючись назустріч князеві, настил перетинали офіцери й писарки, зокрема й Адолін із Шаллан, які йшли біч-о-біч. Княжич спішився, а дівчина облишила паланкін і тепер, здавалося, пояснювала тому щодо решток споруди, які допіру виявила в зрубаному відслоненні.

Позаду них, по інший бік прірви, стояв ремісник, який погукав Далінара до себе.

«Це той самий тесляр», — подумав Каладін. Кремезний чоловік у шапчині та з родимою плямою. «Де ж я його бачив?..»

Аж раптом усе стало на місця: в Садеаса, на складі деревини. То був один із теслярів, що наглядав за побудовою настилів.

І Каладін кинувся бігти.

Він метнувся до моста ще до того, як уповні усвідомив цей зв’язок. Адолін попереду нього вмить розвернувся й також помчав уперед, шукаючи загрози, яку зауважив охоронець. Ошелешена Шаллан так і зосталася стояти серед мосту, а до неї стрілою летів Каладін.

Диверсант схопився за важіль збоку настилу.

— Адоліне, тесляр! — закричав капітан. — Зупиніть його!

Далінар досі стояв на мосту. Увагу великого князя відвернуло щось інше. Що саме? Аж раптом Каладін збагнув, що й сам дещо почув — спів сурм, які сповіщали про ворожу появу.

Усе відбулося миттєво: Далінар обернувся на звук, тесляр потягнув за важіль, а княжич в осяйній Збруї підлетів до батька.

Міст накренився.

А відтак завалився.

 

69. Нуль результату

 

Райза полонили: йому не вибратися із системи, у якій він перебуває. Тож його руйнівний потенціал обмежений.

 

Коли твердь утекла з-під ніг, Каладін потягнувся до Світла.

Нуль результату.

Його захлеснула паніка. Коло серця занудило, й капітан полетів у безодню.

Падіння в темну прірву протривало всього мить і цілу вічність. Він мигцем зауважив Шаллан і ще декого в синіх мундирах, які падали, панічно розмахуючи руками й ногами.

І як людина, що топиться, відчайдушно гребе до поверхні, Каладін рвонувся до Світла. Він не загине такою смертю! Адже це йому належать небеса, вітри і самі ці провалля!

Ні, не загине!

Сил завищала, і її страдницький, нажаханий зойк розлігся всередині Каладіна аж до кісток.