Чарльз Діккенс - Девід Копперфілд

нема... Та все це дурниці. Ми пливемо у відкрите море в легкому човнику і приготувалися заздалегідь хоробро зустріти всяку бурю і негоду, а Софі дивовижна господиня. Ти будеш просто вражений, коли довідаєшся, як розташувались у нас дівчата. Я й сам майже не розумію, як це влаштувалось.

— А скільки у вас цих юних леді? — спитав я.

— Старша, та, що красуня, гостює тут, — сказав Тредльс, принизивши голос до тихого довірливого шепотіння. — Її звуть Кароліною. Сара також тут, — ця дівчина, як я тобі казав, страждає якоюсь хворобою у хребті, а втім, здоров'я її тепер задовільне. Дві молодші сестри, що їх Софі виховувала, також у нас. І Луїза тут.

— Нічого собі! — скрикнув я.

— Так! — погодився Тредльс. — Але всіх їх у нас... тобто кімнат... тільки три. Та Софі надає всьому неймовірного ладу, і дівчата сплять з великим комфортом. Три — в тій кімнаті, — сказав Тредльс, вказуючи пальцем на підлогу, — а дві — ось там.

Я мимоволі озирнувся, бажаючи знати, де ж містяться самі містер і місіс Тредльс. Тредльс зрозумів мене.

— Нічого, — сказав він. — Я ж уже тобі казав, що ми підготувалися хоробро зустрічати всяку бурю. Минулого тижня ми спорудили для себе ліжко отут на підлозі. Але знайшли ми кімнатку на горищі, під дахом, чудесна кімнатка, ти сам побачиш. Софі, щоб зробити мені сюрприз, власноруч обклеїла її шпалерами, і тепер ми влаштували там свою спальню. Вона схожа на циганський намет. З неї розгортається чудовий краєвид.

— Одним словом, мій любий Тредльсе, ти нарешті щасливо одружився. Я дуже радий.

— Дякую, мій любий Копперфілде, — сказав Тредльс, знову потискаючи мені руку. — Так, я щасливий, як тільки може бути щаслива людина. Ось це, бачиш, твій давній приятель, — вів він далі, вказуючи на горщик для квітів і підставку, — а ось і столик з мармуровою покришкою. Всі інші меблі дуже прості і зручні, як ти вже помітив. Що ж до срібла, помилуй боже! У нас поки що нема навіть жодної чайної ложечки.

— Усе, звичайно, ви придбаєте згодом?

— Безперечно. Все придбаємо у свій час. А втім, і тепер, як ти, мабуть, здогадуєшся, сурогат чайних ложок у нас повинен бути, бо ми ж чимсь розмішуємо свій чай. Але ми вживаємо для цієї мети британський метал.

— Тим яскравіше виблискуватиме срібло, коли ви його придбаєте.

— Саме це ми й говоримо! — скрикнув Тредльс. — Бачиш, мій любий Копперфілде, — зашепотів він, — коли я виграв процес Джайпса проти Вікзеля, моя юридична репутація зміцніла деякою мірою, і я міг розраховувати на певні засоби для існування. З цією метою я вирушив до Девоншира і поговорив серйозно на самоті з преподобним Горацієм. Я наполягав на тому факті, що Софі... а вона, скажу тобі, Копперфілде, є наймилішою дівчиною у світі.

— Я цілком певний цього, — підтримав я.

— І це правда, чистісінька правда, — доводив Тредльс. — Але, здається, я трохи відступаю від теми. Я щось говорив про преподобного отця Горація?

— Ти казав, що наполягав на тому факті, що...

— Правильно. На тому факті, що Софі і я заручені вже давно, і що Софі, з дозволу своїх батьків, згодна хоч зараз з'єднати свою долю з моєю... коротко кажучи, — сказав Тредльс з властивою йому щирою усмішкою, — дарма, що в нашому господарстві британський метал буде тимчасово відігравати найголовнішу роль. Дуже добре. Тоді я запропонував отцеві Горацію... а він пречудовий священик, Копперфілде, і слід йому було б стати єпископом або принаймні хоч заробляти собі на прожиття без злиднів... ось я і запропонував йому, що коли я, приміром, зможу заробити на рік до двохсот п'ятдесяти фунтів і побачу перспективу наступного року заробити стільки ж, а може, ще більше, і матиму змогу умеблювати з достатнім комфортом дві-три кімнати, то чому б, запитую, мені не можна було б без усяких зволікань одружитися з Софі? Потім я насмілився нагадати, що ми обоє досить багато років терпіли, і що люблячі батьки ніяк не повинні чинити перепон щастю своєї доньки тому лише, що вона занадто корисна вдома... Чи не так, Копперфілде?

— Безперечно, цілком справедливо.

— Я радий, що ти погоджуєшся зі мною. Мушу визнати, що всі батьки в таких випадках, так само як і брати, сестри і так далі, стають великими егоїстами, хоч я не маю жодного наміру звинувачувати в цьому преподобного Горація. Добре. Я додав також, що готовий зав­жди приносити користь їхній родині; і якщо я проб'юся в світі, і щось трапиться з ним... я натякаю на отця Горація...

— Я розумію, — сказав я.

— ...або з місіс Крулер... то я готовий від щирого серця заступити місце батька для дівчат. На це він виголосив дивовижну проповідь, найсприятливішу і найприємнішу для мене. Він навіть сам взявся домогтися згоди місіс Крулер. Страшна вийшла історія! З ніг кинулося в груди і звідти прямо в голову.

— Що кинулося?

— Горе шановної місіс Крулер! — глибокодумно відповів Тредльс. — І взагалі всі її почуття. Я вже говорив тобі, Копперфілде, що дружина преподобного Горація має від природи дуже чутливу душу, але вона здавна втратила змогу ворушити ногами. Всяке враження здебільшого відбивається в неї на ногах, але цього разу горе кинулось у груди і звідти в голову, так що весь її організм був неймовірно струшений. А проте спільними силами вдалось її заспокоїти, і вчора минуло шість тижнів після нашого весілля. Ти не можеш собі уявити, Копперфілде, якою потворою я відчув себе, коли всі члени сім'ї зарепетували і попадали непритомними в різних напрямках. Місіс Крулер не хотіла мене бачити перед від'їздом після весілля, не хотіла пробачити мені, що я позбавив її коханої дитини. А втім, вона премила істота, і ми цілком помирилися. Не далі, як сьогодні вранці, я отримав від неї найприхильнішого листа.

— І одним словом, мій любий друже, — зробив я висновок, — ти втішаєшся щастям, яке цілком заслужив.

— О! Це ти кажеш упереджено, — засміявся Тредльс, — а втім, справді, моєму становищу можна заздрити. Я старанно працюю і жадібно читаю всякі юридичні книжки. Щоранку я встаю о п'ятій годині і без церемоній беруся до справи. Вдень я ховаю дівчат, проте ввечері досхочу веселюся з ними. І запевняю тебе, мені дуже шкода, що вони від’їздять додому у вівторок: це буде саме за день до початку наших осінніх засідань. Але ось і дівчата! — сказав Тредльс, раптом перериваючи відверту розмову і підвищивши голос. — Знайомтеся. Містер Копперфілд, міс Кароліна, міс Сара... міс Луїза... Маргарита і Люсі.

То був справжній букет троянд: такі здорові і свіжі були ці дівчата. Міс Кароліна була серед них найблискучіша, але в променистих очах Софі було стільки привітності, щирості та любові, що вона перевершувала блискучу красу сестри, і я переконався, що мій друг зробив правильний вибір. Ми всі посідали навколо каміна. Гострий хлопець, який захекався, як з'ясувалося, поспішно нагромаджуючи на стіл ділові папери, тепер знову очистив від них стіл і поставив натомість чайний сервіз. Після цього хлопець пішов на нічний відпочинок, гучно причинивши за собою вхідні двері. Місіс Тредльс, очі якої випромінювали почуття хатнього затишку і комфорту, налила нам по чашці чаю, а потім, сівши біля каміна, спокійно заходилася готувати сухарики з маслом.

Намазуючи маслом сухарики, вона