Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Привіт, Ебіґейл. – Анжела зробила крок до неї, розцілувавши в обидві щоки.

Із самого дитинства Анжела була дуже близькою подругою Ебіґейл і завжди підтримувала її. Дівчина любила подругу за щирість і делікатність. Коли вона відступила вбік, Ебіґейл тепло посміхнувся Ельгорт.

–Я так сумував за тобою, сніжинко. – тихо сказав він, притискаючись до неї.

Ельгорт завжди називав Ебіґейл сніжинкою. Напевно, тому, що сам володарював снігом. Він завжди влаштовував снігові ігрища для діточок на самому початку грудня. Вони грали в сніжки, ліпили сніговиків і робили снігових ангелів, голосно регочучи. Хоч із клану Ґотлінів Пітер вважався головним бешкетником, разом з Ебіґейл Ельгорт розкрився, як турботливий і веселий дядько, який завжди намагався підняти настрій дівчинці.

– Ох, як я рада вас бачити. – Ебіґейл аж розплакалася, але спробувала стриматися. – Пітере, Пайпер, з річницею! У мене є для вас подарунки.

Вона потягнулася до валізи й дістала з двох паперових пакетів по великій коробці.

–Тільки чур, приміряти в різних кімнатах!

Пітер і Пайпер засяяли, вони виглядали трохи старшими за Ебіґейл, хоча їм обом було по більше ста років. Вона дивувалася цьому завжди. Адже маги були майже ровесниками своїх дітей візуально. "І що чекає на мене?" – думала Ебіґейл. – "Я буду старою бабою, яка помре. Зникне при молодих батьках." Вона опустила очі, намагаючись не видавати засмучення.

–Ебіґейл! – крикнув дідусь Оматей, вриваючись у кімнату. – Моя правнучка!

–Буде вам! Влаштували штовханину, ну ж бо жваво всі на кухню, пообнімали і повно. Наша черга! – наказала Аделайн, підійшовши до них. 

Думка, що Аделайн назавжди залишиться королевою, хоч і в межах своєї сім'ї, не полишала всіх присутніх. Вони кинули вибачливі погляди і повільно вийшли з кімнати.  Ебіґейл розглянула дідуся з бабусею. Ось, що чекає її в майбутньому. Оматею було шістдесят два, (не враховуючи століть ув'язнення в льоду), Аделайн була трохи молодшою за нього. Вони мали чудовий вигляд, але як дідусь і бабуся своїх молодих дітей. "Так буду виглядати і я одного разу, але не тільки поруч зі своїми дітьми, а й з батьками." – подумала вона і міцно обійняла їх обох.

 Так, жити в сім'ї магів було непросто, до того ж магія не передається у спадок і сама вибирає того, хто може бути нею навчений. Ебіґейл часто спілкувалася з кузенами з цього приводу, але ніхто особливо не переживав через відсутність магічних здібностей. Мама й тато оточили її любов'ю, і вона не почувалася неповноцінною. Як правило. В інший же час, дівчина була сповнена жалю до себе.

Вона вийшла на вулицю, коли вони вдосталь наговорилися з дідусем і бабусею. Пахло геранню і солодкою випічкою Калерії. Ебіґейл заплющила очі, усвідомлюючи, що саме запах квітів у саду та пирога з персиками були тим самим ароматом дому, який вона пам'ятала з дитинства. Відколи Нік із сім’єю приєднались до великої родини Верховного Клану, його смаколики становили гідну конкуренцію їжі Калерії. Вони часто влаштовували справжднє свято живота, конкуруючи у своїх кулінарних батлах. Сьогодні Нік частував гостей м’ясом у медовому соусі та овочами гриль.

Від ностальгії дівчину відволікла Олімпія, старша дочка Пітера і Пайпер, вона була високою блондинкою з гнучким тілом. Її улюблене вбрання – це комбінезон зі шкіри, наприклад цей, їй пошила Ебіґейл на шістнадцятиріччя. Цей був із косим замком і намальованою на спині пантерою. Дівчина посміхнулася, відчувши радість, що кузина цінує їй подарунок. Коли Олімпія була маленькою, до палацу прибігло кошеня, воно усюди переслідувало дівчинку, і вона полюбила його, ублагавши батьків залишити кошеня в будинку. А коли котик виріс, проявив свої сили, навчившись обертатися у величезних розмірів пантеру. Це не перший кастодіан у сімействі, у Ельги був величезний сніговий барс Айларіан, і Ебіґейл завжди його трохи побоювалася, хоч в колі своєї родини він  був добрим великим котом.

–Привіт.– Олімпія коротко кивнула їй, обійнявши.– Як дісталася?

Вона знизала плечима.

–Нормально. Як ти?

–Усе гаразд.– знизала плечима Олімпія.

Вони обидві повернулися в бік будинку, мовчки дивлячись на приготування до свята. Чомусь з Олімпією налагодити контакт дівчині було важкувато. Їй було шістнадцять, але Пітер і Пайпер так і не могли втихомирити молодий бунтівний характер. Біля будинку бігали молодші діти Вогняних. Це малюк Маврик, якому було шість, і дванадцятирічна Кортні. Вони були веселими дітлахами, що взяли зовнішність мами та вибуховий характер батька. Ебіґейл обійняла їх і вони, белькочучи, побігли бавитися далі.

На вулиці стемніло і ближче до альтанок, де розміщувався довгий стіл, сяяли натягнуті з даху будинку до саду, ряди гірлянд з великими лампочками. Ебіґейл усміхнулася сяйву і помітила постать за вікном будинку. На підвіконні гостьової спальні сиділа Шейла–Патрісія, донька Ельгорта й Анжели. Вона махнула їй рукою, і дівчина привітала Ебіґейл жестом у відповідь. Вони не бачилися десь півроку, але вона завжди була такою, тихою інтелегентною дівчинкою, що любить самотність. Шей–Пат, як її називала Ебіґейл, тепло ставилася до неї, але завжди було відчуття, ніби вона тримає всіх на відстані витягнутої руки.

До будинку перенісся Ейдан, він виглядав ровесником Калерії, не старшим. Цей хлопець завжди імпонував Ебіґейл, він був кумедним і тим ще жартівником. Коли дівчинку мучили кошмари, він допомагав їй забути про них і заміщав погані сни приємними і веселими. Відтоді вона називала його...